Самотність зі знаком плюс. Блог Белли ДеПауло

Новое Время 2
Самотність зі знаком плюс. Блог Белли ДеПауло

Людина може не мати друзів, однак відчувати себе щасливою

Паніка навколо самотності, здається, перетворилася в справжню лихоманку. День за днем ​​в ЗМІ з'являються нові статті, що оголошували, ніби ми опинилися в центрі епідемії. У Великобританії навіть з'явилося Міністерство самотності.

Вчені, політики та інші люди з найкращими намірами прагнуть достукатися до тих, хто відокремився, і повернути їх в лоно суспільства. Але справа в тому, що ізольованість - не дорівнює самотності. Деякі люди просто не хочуть, щоб їх примушували соціалізуватися. Вони люблять проводити час наодинці з собою. За деякими об'єктивними критеріями (на кшталт кількості людей, які входять до їхнього кола спілкування, або тому, що вони живуть одні), їх дійсно можна віднести до категорії соціально ізольованих. Але це зовсім не означає, що вони самотні.

Самотність - це почуття. Його відчувають, коли реальні відносини не схожі на бажані. У житті індивіда може менше людей, ніж їм хотілося б, або мало глибоких і осмислених відносин. Або те й інше відразу. Який б не була причина, вона приносить біль самотності.

На щастя, вчені все акуратніше підходять до різниці між соціальною ізольованістю і почуттям самотності. У 2017 році в «Журналі соціальних і персональних відносин» Ненсі Неволл і Верена Мінеко проаналізували чотири категорії людей, виходячи з їх належність чи неналежність до самотніх або ізольованим особистостям.

Найбільш відповідною для нашого нинішнього розмови є категорія людей, які можуть жити окремо від суспільства, але які не відчувають самотності. Автори відповіли на два питання про таких людей: хто вони і що нам з ними робити?

Хто вони?

Найчастіше соціально ізольовані люди, які не відчувають самотності, просто люблять бути одні. Вони вибирають самотність.

Деякі з них описують себе як «одинаків». І вживають це слово в позитивному сенсі. А ось інші називають їх інтровертній або сором'язливими.

У житті таких індивідів можуть бути інші люди. Наприклад, обмежене число тих, з ким вони розділяють близьку дружбу. Або навпаки, люди в їх житті можуть не бути їм близькі - наприклад, лише сусіди, з якими вони поверхово знайомі. Якими б не були ці відносини, таких людей вони цілком задовольняють.

За результатами одного дослідження, люди, які не мають дітей, з дуже високою ймовірністю потрапляли в групу тих, хто живе ізольовано, однак не відчуває самотності. І хоча їх ніколи не питали, чи було відсутність дітей свідомим вибором, логічно припустити, що ті, хто вважають за краще усамітнення, не прагнуть заводити дітей. Навіть незважаючи на сильне соціальне тиск і високий статус батьківства в суспільстві.

Ті, хто вважають за краще усамітнення, не прагнуть заводити дітей

Протягом життя ми втрачаємо людей. Вони вмирають, переїжджають, або ми просто розходимося з ними емоційно. Люди, яким подобається бути одним, швидше за все, будуть прикладати менше зусиль, щоб розширити свої соціальні зв'язки після втрати. Їх не так вже турбує звуження кола спілкування.

Ті, хто живе ізольовано, але не самотні, найчастіше щасливі. Але навіть якщо це не так, вони не пов'язують свою смуток з самотністю. Наприклад, один соціально ізольований чоловік сказав, що відчував себе трохи пригніченим, але причиною були проблема зі здоров'ям, які обмежили його рухливість. Він дуже сумував за тим заняттям, які любив, начебто садівництва або довгих прогулянок.

Неволл і Мінеко додали так само ще одну рису, яка, ймовірно, властива людям ізольованим, але не самотнім. Можливо, вони просто знизили свої стандарти. Здається, автори не знайшли підтверджень такої гіпотези. Припускаю, вони просто не хотіли закривати дискусію про людей, що віддають перевагу самотність, чи не кинувши легку тінь на їх спосіб життя.

Що нам робити з такими людьми?

Пам'ятайте, що ми в епіцентрі паніки. Автори починають свою статтю, розглядаючи гучні заяви про те, що соціальна ізольованість і самотність становлять небезпеку для системи охорони здоров'я.

У своїх міркуваннях, вони відзначають: «Ми знаємо, що ізольовані від соціуму індивіди більше ризикують здоров'ям». І задаються питанням, наскільки корисною була б освітня кампанія, яка пояснює все вигоди для здоров'я від більш широкого кола соціальних зв'язків.

Тобто вони збираються постукати в мої двері і сказати: «Заведи побільше друзів, не те скоро помреш»?

Результати досліджень, присвячених соціальній ізоляції, викликають у мене деякі питання. Безумовно, ізоляція може бути пов'язана з ризиками для здоров'я. Але такі дослідження не враховують відмінності між тими, хто живе один за власним вибором і тими, хто втратив чоловіка.

Є й інші сумнівні моменти, пов'язані з дослідженнями та їх методологіями. Наприклад, живуть і не живуть ізольовано можуть відрізнятися за багатьма параметрами (вік, дохід, здоров'я, соціальний статус, освіту, доступ до ресурсів). У такому випадку, якщо соціально ізольовані люди живуть менше, це може бути пов'язано з іншими факторами (наприклад, обмеженим доступам до ресурсів), а не з їх відокремленістю. І якби такі люди отримали необхідний доступ, то, можливо, тривалість їх життя виросла.

Може бути, вихід із ситуації - зробити ресурси більш доступними. Можливо, замість того, щоб змушувати когось соціалізуватися, варто було б зробити більш доступною медичну допомогу.

Переклад НВ

Новий час володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Белли ДеПауло. Републікація повної версії тексту заборонена

оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Думки Нового Часу

Більше блогів тут