Закрити Росію: чи допоможуть заборони їздити до Москви

УНІАН 1
Закрити Росію: чи допоможуть заборони їздити до Москви

На четвертому році війни в українському суспільстві так і не сформувалось чіткого уявлення про те, що робити з Росією. І дискусії навколо поїздок вітчизняних чиновників до РФ лише показали, що суспільної згоди поки що немає.

Протягом тижня нам презентували два варіанти такої заборони. Один – як пропозиція від СБУ, другий – законопроект №7187, внесений нардепами.

Спочатку про зміст. Проект від СБУ передбачає встановлення кримінальної відповідальності за «відвідування особами, уповноваженими на функції держави та місцевого самоврядування, Російської Федерації з метою заподіяння шкоди інтересам України». У цій нормі аж три складових, які повинні відбутись одночасно: політик, відвідування РФ, заподіяння шкоди інтересам України. Чесно, достатньо було б двох. Будь-яких. Тим більше, можна подумати, що шкоду інтересам країни можна наносити виключно під час поїздок до Росії…

Територіальна близькість для проведення підривної роботи - це мислення ХІХ століття.

Але найголовніше завдання - як довести, що мета поїздки – нанесення шкоди інтересам України? Знаєте, скільки осіб було засуджено за схожою статтею - «державна зрада» - у 2014 році, коли йшов період активних військових дій та виявлення зрадників серед силовиків? Одна людина. А у 2015? Аж двоє! Хоча це вже більше претензії до «дієвості» судової системи.

Другий, депутатський проект передбачає пряму тимчасову заборону відвідування Росії державними службовцями. Тимчасово. Доки Росія не втратить статус агресора.

Чи є недоліки у депутатському законопроекті? Не стільки у проекті, скільки у його реалізації. Він передбачає систему виключень – похорони родичів та невідкладне медичне лікування. А коли є система виключень, то будуть і зловживання. Особливо щодо медичного лікування – невже ФСБ вже не вміє робити «липові довідки»? Ой. Ну, сходіть до будь-якої «районки», там зроблять. Це проблема української системи ad hoc - виключень. Системи, де виключення стають нормою для обраних.

Після вивчення цих законопроектів виникає і питання, яка їхня кінцева мета. Навряд чи йдеться про убезпечення держави від зрадництва політиків та чиновників. Чи слід вважати, що відвідування українським політиком Білорусі чи Польщі з метою нанесення шкоди інтересам України не таке страшне? Чи російські спецслужби вже настільки знекровлені в Україні, що не можуть звідси давати «цінні вказівки» своїм агентам? Скажу більше: територіальна близькість для проведення підривної роботи - це мислення ХІХ століття. У сучасному інтернет-світі вербувати і давати «цінні вказівки» можна, перебуваючи за десять тисяч кілометрів від «об’єкту». І система терору, організована ІДІЛ – прямий доказ.

Частина населення продовжуватиме сприймати українську політику відносно обмеження «спілкування» з агресором як чергову підступність «хунти».

Мета цих проектів інша: вчергове довести, що РФ – агресор. Бо сам факт поїздки представника української влади до держави-агресора виправдовує Росію, нівелює її вину у військової агресії. І як після цього доводити світові, що Росія - ніякий не посередник, а війна – не громадянська, коли наші політики спокійно «вештаються» просторами Федерації?

Ну, і, звичайно, ще одна мета - обмежити відвідування вітчизняним політичним істеблішментом їхньої власності в РФ, мовляв, не слід вкладати гроші у економіку держави-агресора.

З іншого боку, дискусія щодо наших стосунків з Росією не стихає і навряд стихне після внесення цих законопроектів. Ми досі не дали собі відповідей на питання, на кшталт, які стосунки у нас з Росією? Якщо вона агресор, то чого у нас все ще лишаються дипломатичні зв’язки? Чого у 2016 році українські інвестиції в РФ та російські в Україну зросли, порівняно з 2015-м? І так далі…

Все це формує половинчастість будь-яких наших кроків і частина населення продовжуватиме сприймати українську політику відносно обмеження «спілкування» з агресором як чергову підступність «хунти».

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму