Павловський – корупціонер чи жертва закону

Новое Время 2

12 жовтня Солом’янський райсуд Києва прийняв рішення про взяття під домашній арешт на два місяці замміністра оборони генерал-лейтенанта Ігоря Павловського.

Судове засідання тривало понад чотири години. Про резонансність справи свідчила зокрема шалена тиснява у залі, де проводилося засідання. На слухання прийшли десятки журналістів, активістів і військових. Військовослужбовці прийшли підтримати підсудного, а журналісти висловлювали сподівання: "Може, хоч на цей раз чиновник не уникне справедливого покарання?".

Сторона захисту відпрацювала блискуче. А от обвинувачення могло б підготуватися більш ґрунтовно.

Проте, хочу розглянути інший аспект питання. На сьогодні, вивчивши відкриті дані про скандальні закупівлі в оборонному міністерстві, я дійшов висновку, що ситуація не така вже однозначна.

Міноборони уклало більше десятка договорів з компанією Трейд Коммодіті. Це підозріла, але не протизаконна поведінка замовника.

Окрім того, складно проаналізувати закупівлі, які здійснювалися до запровадження системи ProZorro. А отже, у нас немає повних даних чи протоколів. Ми не можемо адекватно оцінити рівень конкуренції, а закупівлі, за які судять замміністра, здійснювалися на початку 2016 року. Тобто ще до обов’язкового застосування ProZorro.

Сподіваюсь, що НАБУ дійсно має вагомі докази щодо справи, яку інкримінують Павловському, деталі яких поки не розкриває широкому загалу. Про них ми дізнаємося згодом, під час судового розгляду по суті.

А зараз можу сказати, що справа продемонструвала певні прогалини у законодавстві щодо публічних закупівель, якими користуються недоброчесні постачальники.

Сумнівний механізм, за яким здійснювалася закупівля пального, сьогодні досить розповсюджений. Міноборони оголошує тендер, на який подається низка учасників. Один із них пропонує ціну, яка є нижчою за ринкову. Відповідно, Міноборони зобов’язане оголосити переможцем тендеру саме цього постачальника. Згодом переможець торгів наполягає на підписанні додаткових угод на закупівлю палива, у яких підвищує ціну, посилаючись на зміну ринкової кон’юнктури.

У таких випадках посадовці Міноборони постають перед складним вибором: або зірвати постачання та на роки загрузнути у судовій тяжбі, або погодитися на умови недоброчесного постачальника, отримати паливо за вищою ціною, але швидко. Часто в умовах війни пальне потрібне не "на завтра", а "на вчора".

Відповідальні особи у міністерстві потенційно можуть опинитися на лаві підсудних в обох випадках. У першому – за підрив обороноздатності країни. У випадку, якщо у Міноборони виникає брак стратегічного запасу палива і немає часу на суди та проведення нового тендеру. У другому випадку посадовці можуть потрапити за грати за розтрату бюджетних коштів.

Для того, аби уникнути таких ситуацій, необхідно прийняти законодавчу норму, яка б передбачала збільшення ціни лише після постачання певної кількості пального за договором і після спливання певного фіксованого періоду часу. Також повинен бути удосконалений моніторинг, вже передбачений законопроектом №4738-д, який очікує на голосування.

Окрім цього, проект договору тендерної документації має передбачати санкції до недоброчесних постачальників за невиконання умов договору, а також обмеження співпраці із такими постачальниками у майбутньому.

Звісно, чинне законодавство вже зараз дозволяє прописувати ці вимоги у договорах про державну закупівлю, проте така практика майже не застосовується.