Лист з Намібії. Анджеліна Джолі написала колонку про права жінок та захист природи

Новое Время 3
Лист з Намібії. Анджеліна Джолі написала колонку про права жінок та захист природи

Актриса і режисер Анджеліна Джолі відома тим, що виступає за захист прав людей в усьому світі.

Її останній продюсерський проект, мультфільм Годувальник, розповідає про 11-річну афганську дівчинку Парван, яка одягається як хлопчик, щоб нагодувати свою сім'ю в контрольованому талібами Афганістані, де жінкам не дозволялося працювати або ходити в школу. До 150-річчя журналу Harper`s Bazaar Анджеліна Джолі поділилася думками щодо прав жінки і відповідальності людства перед навколишнім середовищем.

«Коли я писала колонку, то уявляла, ніби її читатиме жінка в 1867 році. Перший номер журналу вийшов через два роки після громадянської війни і скасування рабства. Це був світ без автомобілів, сучасних антибіотиків або електричного освітлення. Більшість людей не доживали до 50-ти, а жінки часто вмирали під час пологів. У ті часи жінки не могли вчитися в університеті, а такі професії як лікар, вчений або юрист зовсім були табу. Вони не могли голосувати і довго не могли вибороти собі це право. Якби читачки з 19 століття побачили нас зараз, вони були б здивовані і, можливо, вдячні за боротьбу за жіночі права.

Мені досі цікаво, щоб зробила б жінка з 19 століття, дізнавшись, що нерівність між чоловіками і жінками досі існує і зачіпає мільйони дівчат по всьому світу. Або що дівчата вмирають молодими через те, що у них немає можливості отримати кваліфіковану медичну допомогу. Чи вирішить вона, що ми зробили достатньо?

Найкрасивіша і найбішь життєрадісна дівчина, яку я коли-небудь зустрічала, була афганською біженкою в забутому таборі на кордоні Пакистану. Вона була вагітна, а її чоловік пішов на пошуки роботи. Вона жила в землянці без даху і чекала чоловіка, не маючи можливості відвідати лікаря. Вона запросила мене зайти і запропонувала чаю.

Вона розпитувала мене про мою сім'ю і країну. Коли я запропонувала будь-яку допомогу - вона сказала, що не може просити про щось більше, ніж про бесіду. Вона була щедрою і гордою, а її очі випромінювали чистоту. Коли у мене трапляються неприємності, я іноді згадую її посмішку і те, як вона дбала про дитину в собі. Через два тижні після зустрічі 11 вересня стався теракт. Через те, що потім сталося в Афганістані я не можу перестати думати про неї. Чи повернувся її чоловік до того, як табір був знищений? Чи змогла вона народити? Чи живе вона зараз десь зі своєю дитиною, яка вже має бути підлітком?

Нещодавно я прочитала, що експерти Світового економічного форуму припускають, що знадобитися 83 роки щоб прірва в правах і можливостях між чоловіками і жінками зникла у всіх країнах. Тут йде мова не про прогрес жінок за рахунок чоловіків, а про баланс, який задовольнить обидві статі. Вісімдесят три роки - це довше, ніж ми сподівалися.

Моя мама, яка мала іракські та індійські корені по татовій лінії, вчила мене, що ми повинні звертати увагу на те, як наші рішення вплинуть на наступні сім поколінь. Нам складно дивитися так далеко в майбутнє через безліч утисків наших життів, але мені здається, це повинно бути правильним прагненням.

Неважливо хто ти - лікар, юрист, вчений, борець за права людей, студент, вчитель, мама чи дружина - я сподіваюся, що ти приєднаєшся до мене і подумаєш над тим, як зробити майбутнє кращим. Ми не можемо чітко подивитися у своє майбутнє на 150 років вперед, але ми знаємо точно, що наші внуки житимуть у світі, побудованому з наших рішень.

Наприклад, на початку 19 століття світ збожеволів на слоновій кістці та інших «продуктах», зроблених з диких тварин. Це призвело до масового винищення тварин і навколишнього середовища. Колись багатомільйонні популяції слонів, левів й інших африканських тварин сьогодні змушені боротися за виживання своїх видів, стикаючись з новою проблемою - знищенням природи.

Моя фотосесія, що супроводжує колонку, знімалася в заповіднику пустелі Наміб. Ним керують мої друзі Марліс і Руді і моя дочка Шайло народилася тут. Для мене Намібія представляє не тільки тісні зв'язки з друзями і сім'єю, а й уособлює баланс між людьми і природою, який так складно знайти в наш час.

Марліс і Руді разом зі своїм благодійним фондом допомагають бушменам - одному з найстаріших народів світу. Вони живуть в гармонії з природою протягом тисячі років, але страждають через витіснення зі своїх земель, які відбирають для сільського господарства. Винищення дикої природи і земель залишає бушменів без можливості нормально жити і харчуватися.

Аналогічна ситуація зустрічається в Латинській Америці, Африці, Азії, де жінки найбільш уразливі. На їх плечах - пошук води і продуктів, щоб приготувати їжу для сім'ї. Знищена природа - це перша причина їх бідності і голоду. Більше 65 млн людей у світі щороку страждають через кліматичні зміни, викликані зневажливим ставленням до навколишнього середовища.

Кожен з нас може змінити ситуацію через щоденні вчинки. Наприклад, ми можемо назавжди відмовитися купувати нелегальні товари з дикої природи такі, як слонова кістка або ріг носорога. Мода - один з головних руйнівників природи, оскільки просуває в маси одяг, прикраси і предмети, зроблені з тварин. Але журнали можуть змінити свій посил і розповісти, що тварини належать природі.

Наші вчинки, навіть найменші, завжди мають значення. Через 150 років технології дадуть нам кращі засоби для комунікації, для боротьби з бідністю, для захисту прав людей і для турботи про навколишнє середовище. Моє життя навчило мене боротися за свої погляди і краще майбутнє. Як кажуть бушмени: «Ти ніколи не загубишся, якщо бачиш свій шлях до горизонту».

Слідкуйте за найцікавішими новинами розділу НВ STYLE в Facebook