Адаптація у новому суспільстві – важка робота над собою

ZAXID.NET 1

Зовсім молода дівчина з чарівною посмішкою, старша жінка зі сліпучим білявим волоссям, весела жіночка з добрими очима, мудра і трохи стримана брюнетка з осанкою балерини, пані зі скептичним настроєм, жінка в хіджабі, весела і усміхнена молода мама. Десять жінок сидять і малюють дитячими фарбами. Малюють переважно море і гори, хоча заданої теми для малюнку ніхто не давав – просто вони так відчувають…

Що може об’єднувати таких різних людей за таким незвичним заняттям?

Вони всі є представницями кримсько-татарської спільноти, які прийшли на психологічний воркшоп-тренінг для жінок-киримли.

Адаптуватися у нове середовище – це завжди виклик. Причому виклик для обох сторін. Як для приймаючої громади, так і для тієї громади, яка переїхала. За три роки, які минули з моменту окупації Криму, кримські татари на собі відчули усі плюси і мінуси переселенського життя, та при цьому вони адаптуються у місцевому середовищі, намагаючись не втрачати власної культурної ідентичності.

Та не все так гладко, як може здаватися. Звичайно, що і у кримських татар в питанні адаптації є свої складнощі: різна культура, різна релігія, різна історія, різні традиції, і єдине, але саме головне, що всіх об’єднує – любов до рідної країни.

Дуже яскраві, насичені, відверті, позитивні два дні тренінгу з питань адаптації організували спільно громадська організація «East European Cooperation» та «Клуб жінок-киримли у Львові». Цей проект фінансується з коштів Програми розвитку співробітництва та підтримки демократії Міністерства закордонних справ Литовської Республіки.

Під час тренінгу десять жінок-киримли провели разом з львівським психологом Лідією Коваль одне практичне заняття і одну бесіду.

«Община киримли потрапила у доволі монокультурне традиційне суспільство, яке підкреслює свою національну ідентичність як українців і пишаються нею. Це для переселенців з російськомовного Криму стало певним викликом, і кримські татари відчули більш гостру потребу підкреслити власну ідентичність як киримли та не загубитися в оточуючому середовищі. Але це не заважає інтеграції переселенців з Криму у місцеві громади. Ми побачили сильне бажання та готовність докласти зусилля для того, щоб це відбулося. Втім важлива умова успішної інтеграції – не втратити власної ідентичності, зберігати свою національну гідність у побудові стосунків з приймаючою громадою», – сказала директор ЕЕС Беатріче Белявців.

Фото Софії Піджари

Лідія Коваль зазначає, що з такими групами важливо працювати саме через воркшопи, щоб вони не сприймали цю роботу агресивно.

Сама суть роботи полягала у тому, що жінки мали намалювати картину, а потім до тієї картини – раму. Потім обговорити і самі малюнки, і свої емоції стосовно малюнків, і те, проговорити з психологом, що ж насправді означають ці малюнки.

Все виявилося досить цікаво – сам малюнок характеризував жінку, а рама, яку вони домальовували – суспільство. Результати вразили як самих учасниць, так і психолога. Кожна з учасниць розповідала про те, що минуле, в якому наразі залишився Крим, є дуже важливим, і що всі вони сумують за рідним Кримом, але майже кожна вже готова дивитися у майбутнє. Не триматися за спогади, а будувати щось нове, при цьому оберігаючи власне коріння.

Дуже красномовним видався один з малюнків. Пані намалювала гору, на ній жабенятко, біля гори маленьке деревце кізилу. Все це по-перше, дуже нагадувало про Крим, а, по-друге казало про готовність розвиватися і приймати оточуючі умови. Та коли пані намалювала раму до свого малюнку, то в очах оточуючих було захоплення. рама замальовувалася орнаментом з виноградних гілок.

«Мій батько був скульптором, і часто використовував у своїх роботах такий орнамент. Він казав, що це символізує кримськотатарський народ, бо ми дуже подібні на цей виноград. Нас вирубують, але лозу знищити майже неможливо і при правильному догляді вона знов перетворюється на плідний і соковитий виноград, знов починає жити. І я впевнена, що на родючій львівській землі ми знов зможемо з лози перетворитися на виноград», - пояснила жінка.

Ця історія і цей малюнок не потребував інтерпретацій. Все казало само за себе. І цінність таких психологічних тренінгів, такої роботи з громадами переселенців саме в тому, щоб люди згадували такі історії, і через них актуалізували і вирішували проблеми сьогодення.

Також важливою стала тема, яку жінки обговорювали на другий день тренінгу – адаптація дітей. Зрозуміло, що у дітей цей процес відбувається інакше, і для кожної мами це одне з найважливіших питань. Тож учасниці тренінгу поділилися власним досвідом адаптації дітей на новому місці, а також отримали практичні поради від психолога на цю тему.

«Для нас дуже важлива інтеграція в місцеву громаду, тому що ми не знаємо, скільки часу житимемо у Львові. Ми віримо в повернення до Криму у майбутньому, але маємо жити повноцінним життям тут. Не можу сказати, що стикаємось з неприйняттям місцевою громадою – до спільноти киримли ставляться дуже добре. Скоріш, відчуваємо дискомфорт від побутових і матеріальних негараздів, пов’язаних із пошуками роботи, орендою житла. Участь у воркшопі – це справжня розрядка та новий досвід. Після занять із психологом ми відчули полегшення та піднесення настрою», – прокоментувала голова Львівського клубу жінок-киримли Емель Аметова.

Звичайно, що у кожного своя історія, в тому числі історія відносин з суспільством, але всі жінки, судячи з оцінок психолога, дійсно прагнуть інтегруватися в оточуюче суспільство, і готові поділитися з цим суспільством тим унікальним культурологічним та історичним скарбом, який вони змогли в собі зберегти.

А найголовніше, що саме такий взаємний обмін є найкращою і найефективнішою формою адаптації як для переселенців, так і для приймаючої громади, бо саме так є можливість розвиватися, переймаючи найкраще, і відкидаючи зайве. Саме так суспільство має змогу розвиватися і набувати щось нове.