Олена Турос: "Чиновники не бачать сенсу працювати на "екологічному фронті"

Дзеркало Тижня
Олена Турос:

Час від часу Київ огортає запах, який важко визначити: суміш із вихлопних газів, асфальтного пилу, диму та гару. Стає важко дихати, дере в горлі, з'являється кашель, алергія, сльозяться очі. Хтось стає надміру дратівливим, агресивним, інші панікують, упадають в депресію, чимало людей страждають від безсоння. У такі дні, щоб заспокоїти населення, разом із прогнозом погоди повідомляють, що в місті спостерігається серпанок. Оскільки це явище спостерігається дедалі частіше, і більше схоже на смог, ніж на легкий прозорий туман, його офіційно охрестили метеорологічним серпанком.

Що за серпанок такий у мегаполісі, звідки він взявся на наші голови? Як впливає на здоров'я дітей та дорослих? Про це та про багато іншого, пов'язаного з проблемами забруднення повітря, ми розмовляли з професором, керівником лабораторії якості повітря Інституту громадського здоров'я ім. О.Марзєєва НАМН України, експертом ВООЗ по якості повітря та кліматичних змін Оленою Турос. 

— Усе залежить від стану атмосфери — стабільна вона чи ні, — пояснює Олена Ігорівна. — Те, чим ми дихаємо, що перебуває в зоні нашого бачення, — це приземний шар. Але, так би мовити, погоду робить не він, а верхні шари атмосфери. Коли атмосфера стабільна, всі шари перебувають на місці й не зазнають змін. Якщо атмосфера нестабільна, все перемішується, а шкідливі викиди розлітаються на величезні відстані, піднімаються у верхні шари атмосфери. Процес залежить від багатьох чинників — від температури, напрямку та сили вітру, хмарності тощо. І все це можна й потрібно моніторити, аналізувати, робити прогнози. Коли ми робимо розрахунки за оцінками ризику, можемо чітко сказати, де, в які дні рівень забруднення буде найвищим. Причому це може статися не в містах із дуже розвиненою промисловістю, а, наприклад, там, де багато транспорту і заправок. Ми даємо рекомендації: в такі дні не гуляйте довго з дітьми на вулиці, обмежте перебування на повітрі не тільки дітей, а й дорослих, особливо літнього віку і тих, хто має хронічні захворювання.

У світі існують наукові гідрометеорологічні програми, зокрема і з оцінки ризику для здоров'я. Ми у своїй роботі користуємося багатьма європейськими програмами.

— А ті інстанції, котрі зобов'язані турбуватися про зменшення шкідливих викидів в атмосферу, про захист населення від екологічних проблем?

— Такі програми треба купувати, проводити дослідження, шукати шляхи вирішення проблем. Чиновники не бачать у цьому потреби. Навіщо?! Екологія не належить до пріоритетів.

— Мабуть, тому й називають брудне, задимлене повітря щоразу по-новому — то осіннім серпанком, то метеорологічним. Лірично й ні до чого не зобов'язує. А як це впливає на самопочуття жителів промислового Запоріжжя або багатомільйонного Києва? 

— Над мегаполісами досить часто утворюються шапки смогу, — є дуже багато хімічних речовин, які не піднімаються вгору, а зависають у нижніх шарах. Насамперед це викиди промислових підприємств і транспорту. І, безперечно, антропогенне забруднення. Коли ми говоримо про метеоумови, про їх вплив на здоров'я людини, то маємо враховувати рівень такого забруднення.

І тут ми наблизилися до найсумнішого: в Україні немає сучасної, потужної системи спостереження. Багато років Гідрометцентр б'ється над цією проблемою, але, на жаль, марно. 

У нас немає автоматизованих станцій спостереження, тому всі дані дуже суб'єктизовані. На жаль, ми не маємо можливості вимірювати такі основні забруднювачі (дуже шкідливі для здоров'я), як дрібнодисперсний пил із діаметром часток до десяти мікронів. Те ж саме з озоном, — немає ресурсів, щоб проводити моніторинг. А він прямо пов'язаний із кліматичними змінами. 

Озон дуже погано впливає на серцево-судинну систему: викликає напади, погіршує самопочуття, провокує інфаркти, спазми, що виникають, зауважте, під час або після прогулянки на повітрі. Коли закликають — мовляв, треба більше гуляти, ніхто не знає, якими будуть наслідки цих прогулянок.

Щоб проводити контроль, треба розуміти, з чим ти маєш справу, мати об'єкт і одиницю виміру. У нас цього немає. Гідрометцентр багато років намагався зрушити справу з мертвої точки, але так і не зміг. Тепер же з якихось невідомих причин його перевели з Міністерства екології та природних ресурсів у МВС. Як ви думаєте, на якому місці перебувають питання Гідрометцентру в списку пріоритетів цього відомства?

Системи моніторингу — дуже дорогі системи, їх мало створити — треба ще й постійно підтримувати. Ми це добре знаємо з власного досвіду. У нашому інституті функціонує єдиний в Україні пост, що вимірює дрібнодисперсний пил із кратністю три хвилини. У нас працює японське обладнання, але ніхто нам не дає ні копійки на його утримання. Тоді як такий моніторинг потрібен не лише для науки, а головне — для держави.

— Екологія у XXI ст. стала одним із пріоритетів державної політики багатьох країн. Як позначається на іміджі України те, як у нас вирішуються екологічні питання? 

— Наприкінці 2016 р. було опубліковано звіт ВООЗ, у якому зазначалося, що Україна в антирейтингу з так званого ПД посідає перше місце. В антирейтингу, зауважте!

— Чим страшний цей ПД? І що означає цей антирейтинг?

— Так називають дрібнодисперсний пил, куди, крім усього іншого, входять і метали. В організм людини він потрапляє при вдихові, а також через шкірні покриви. 

Дрібнодисперсний пил впливає не тільки на органи дихання, а й на серцево-судинну, імунну, ендокринну, нервову системи. З цим пов'язані вроджені вади розвитку дітей, випадки раптової смерті в дітей, відставання в розвитку та рості. Букет патологій може бути дуже різноманітним — усе залежить від хімічного складу та концентрації пилу.

Але для того, щоб оцінити небезпеку, в нас має бути єдина система моніторингу, оцінки, інтерпретації результатів. Тільки в такому разі ми будемо на одному рівні з іншими країнами.

— Судячи з результатів антирейтингу, в Україні такої системи немає?

— На жаль, немає. Після того, як ВООЗ оприлюднила свій звіт, газета The Guardian надрукувала статтю, з якої всі дізналися, що Україна посідає в антирейтингу перше місце. А Білорусь — третє. Почалися скандали. Саме в Білорусі система моніторингу працює, там усе вимірюють, усе фіксують, — у них стоять автоматизовані станції. Тому білоруські фахівці й запитали експертів ВООЗ: "А звідки ви взяли такі дані? Будь ласка, звірмо з нашими!"

Міжнародні експерти послалися на дані, отримані в результаті дистанційного зондування Землі. Коли з'явилися супутникові дані, ми побачили, що Україна там виглядає, м'яко кажучи, кепсько. Можна погодитися з тим, що в кількох областях, де розвинена гірничозбагачувальна, металургійна промисловість тощо, екологічна ситуація справді складна. Але ж є регіони набагато благополучніші в цьому плані. А там — усі одним миром мазані. Якщо підходити об'єктивно, то в цілому наші показники (за загальним складом аерозолю) цілком порівнянні з показниками інших країн. Це не означає, що в нас чисте повітря і з цим немає жодних проблем, але не можна так довільно трактувати ситуацію тільки тому, що немає даних моніторингу.

— Чому виник такий інцидент? Через відсутність офіційної інформації чи з якоїсь іншої причини?

— Невідомо. Опублікована інформація викликала недовіру та обурення не тільки в Україні, а й в інших країнах. У тієї ж Грузії було багато запитань, вони теж зверталися до експертів, щоб прояснити ситуацію.

Але відстоювати свою позицію досить складно — моніторингу немає ні в нас, ні в них. 

Наш інститут надав свою інформацію в Європейську групу з охорони довкілля, — там були занепокоєні ситуацією, що склалася. Експерти, знайомі з нашою країною, теж здивовані результатами антирейтингу. Вони зацікавлено взялися вивчати матеріали, отримані під час наукових досліджень, які ми проводимо багато років у різних містах України. 

Але, на жаль, наукових даних у такій ситуації замало, потрібен постійний моніторинг і програми досліджень у масштабах усієї країни.

— Олено Ігорівно, проблеми екології тісно переплітаються з проблемами здоров'я та довголіття. У багатьох країнах приділяють багато уваги такому взаємозв'язку, ситуацію намагаються поліпшити спільними зусиллями кількох міністерств — екології, інфраструктури, охорони здоров'я. А в нас? 

— У Європі це справді один із пріоритетів. Дуже цікаво проходять міжнародні конференції "Навколишнє середовище і здоров"я", куди запрошують із доповідями міністрів екології та охорони здоров'я. Такий статус учасників говорить сам за себе. Конференція проходить раз на чотири роки. Цього літа вона відбулася в Чехії, в місті Остраві. Його вибрали не випадково, — це смарт-місто, яким чехи пишаються. Там закрили вугільні шахти й інші підприємства, що впливають на екологію, а на базі гірничозбагачувального комбінату створили приголомшливі музеї, конференц-зали тощо. 

Основною темою цієї конференції, як і багатьох інших, було повітря. Аналізували проблеми, пов'язані з його забрудненням, шукали шляхи, як захищати населення від шкідливих викидів, обговорювали, як повинна діяти держава. 

— Як Україна показує себе на таких форумах? Є що сказати?

— Ніяк. Ми заздалегідь писали в Мінздоров'я, повідомляли про конференцію, про програму тощо. Але... Ворушитися у стінах міністерства почали, коли я вже була в Чехії. Як завжди — дайте матеріали, підготуйте статистику...

Щоразу Мінздоров'я посилає на конференції чиновників, випадкових у цій темі, котрі ні за що не відповідають і мало що в цьому тямлять. Тому вони не можуть нічого запитати в міжнародних експертів, а тим більше — розповісти про нашу ситуацію, про стратегію держави і свого відомства. Фахівці міністерства, яких кинули на екологічний фронт, не бачать сенсу працювати з ученими й експертами — бо ніхто за це не спитає, не вимагатиме звіту або якихось програм.

За даними статистики, у світі щорічно трапляється понад 7,5 млн смертей, зумовлених саме забрудненням повітря. У нашій країні, за останніми даними, близько 54 тис. Тобто 16—17% смертності населення пов'язані із забрудненим повітрям. Це дуже небезпечна ситуація.

— Час від часу нас інформують про показники повітря в Києві. Традиційно йдеться про кілька точок — Московську площу, проспект Перемоги, Бессарабку. Інші райони, напевно, дихають чистим повітрям. Місто розростається, а кількість точок моніторингу десятиліттями залишається незмінною. Чому? 

— Багато років тому "Украналіт" поставив кілька точок спостереження поруч із автомагістралями. Відтоді не всі прилади вціліли, збереглися тільки в кількох місцях. Із Бессарабкою все зрозуміло, — це справді дуже забруднене місце. Площа міститься в низині, величезний потік транспорту, затори, нових розв'язок немає й, мабуть, не буде.

Але це не ті дані, які важливі для здоров'я. На автомагістралі може бути одне, у сельбищній зоні (там, де мешкає населення) — зовсім інше. Наш інститут провів величезну роботу з оцінки ризику. Ми мали можливість працювати з чудовим обладнанням на всіх етапах роботи, що дозволило використовувати інформаційні технології, оцифровувати отримані дані. Вперше в Україні було проведено таке масштабне дослідження на європейському рівні.

Почнемо з того, що в нас немає єдиної системи спостереження, реєстрації, обліку даних. Ми рахували кількість транспорту — вантажного й пасажирського; встановлювали відстань між автомагістралями та будинками; вели постійне спостереження за показниками повітря. Працювали в Дарницькому районі — від Ленінградської площі до Бортничів. Обстежили всі вулиці, показали, де рівні забруднення найвищі. Раніше державні санітарні правила забороняли ставити будинки ближче, ніж за 50 м від проїжджої частини. Тоді здавалося, що цього цілком достатньо. Але тепер розліт шкідливих речовин у повітрі значно більший, їх фіксували на відстані 500—800 м.

Ми все проаналізували, підготували звіт. І ходили з ним скрізь — у мерію, Мінтранс і Мінздоров'я, які беруть участь (або мають брати) у міжвідомчих проектах. Мінздоров'я в цьому питанні абсолютно пасивне, — їх цікавить лише кількість пішохідних і велодоріжок, оскільки це стосується мобільності населення. Але ж ці дані мають використовуватися у плануванні житлових масивів, тут важливий медичний аспект. Ми встановили зони ризику, визначили, наскільки перевищені показники, що містять загрози, скільки додаткових смертей станеться, якщо ситуація не зміниться на краще. 

— А як реагують на наукові дослідження і рекомендації в Європі? Хто повинен брати їх до уваги — містобудівники разом із архітекторами, які вирішують, де й скільки будинків будувати? Депутати з чиновниками, що обіцяють піклуватися про народ? У чиїй це компетенції?

— Це компетенція держави, місцевої влади і, звісно ж, тих служб, котрі займаються плануванням та містобудуванням. Не тільки житлових будинків, а й магістралей, розв'язок, промислових об'єктів тощо. Тут переплітаються інтереси і відповідальність кількох відомств — інфраструктури, екології, охорони здоров'я.

— Інтереси, звісно, є. Але хто візьме відповідальність — питання відкрите. Більше двох років минуло з часу кліматичної конференції СОР-21. Ми хоч на крок просунулися на шляху до екологічної безпеки?

— Як же робити кроки в цьому напрямі, якщо основа нашої політики — це правильно складений звіт про викиди? На СОР-21 ми опинилися в досить цікавій ситуації. Показали всьому світові — так, у нас є певний рівень забруднення. Але зменшувати ми більше не можемо. Дарма що перед цим отримали кіотські гроші, змогли продати свої квоти.

Паризька конференція засвідчила нашу неспроможність, — у нас дуже мало проектів, які стосуються зміни клімату. Медичні ж аспекти цього процесу — взагалі поза зоною уваги.

Дуже повчальна в цьому плані політика Франції, яка приймала в себе СОР-21. Там мінтранс реалізує програму впровадження екологічно чистого транспорту. Планування та будівництво нових об'єктів — з урахуванням вимог екологічних нормативів. Це стосується всіх аспектів — викидів в атмосферу, безпеки будматеріалів, енергозбереження, очищення води тощо. Працюють окремі програми для населення, система моніторингу, оповіщення тощо. Це все входить у загальнодержавну програму, бо чисті повітря і вода — серед пріоритетів держави. 

Європа підписала угоду про відмову від вугілля до 2030 р. Іде активний перехід на альтернативні джерела енергії, туди спрямовують величезні інвестиції.

Найбільші забруднювачі довкілля в Європі — теплоцентралі, що працюють на вугіллі в Сербії, Македонії, Хорватії. Але й ці держави теж підписали угоду про зменшення використання вугілля. 

А що в Україні? Розробили енергетичну стратегію. Де на догоду монополістові записали, що і в майбутньому 70—80% економіки України залежатиме від вугілля. Ми постійно чуємо меседж, як це класно, коли все працює на вугіллі: досить поставити системи очищення — й жодних проблем!

У розвинених країнах такі стратегії і програми приймають не під тиском бізнесу чи ще якихось структур. Там керуються нормами економіки природокористування, виконують міжнародні угоди, піклуються про екологічне благополуччя своїх громадян. В Європі здоров"я платників податків розглядається в якості економічної одиниці, держава повинна нести за це відповідальність. Нам би теж навчитися так жити й працювати. Якщо діяти без розрахунків, приймаючи ситуативні рішення, втрати неминучі. Щоразу приходитимемо до того, що скупий платить двічі. Але ціна в цьому випадку надзвичайно висока — благополуччя і здоров'я людей.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter