Остап Семерак: "Екологізація має відбуватися за принципом декомунізації — рішуче й швидко"

Дзеркало Тижня
Остап Семерак:

Сучасний рівень забруднення атмосферного повітря призводить до втрати 15 % врожаю.

Остап Семерак стверджує, що в назві міністерства, яке він очолює, для нього ключовим є слово "екологія", а не "природні ресурси". 

Такий підхід досить нетрадиційний як для одного з найбільш ресурсних відомств. І хоча "прориву" в екологічній безпеці поки що не видно, міністр не втрачає оптимізму. На його думку, змінити ставлення українців до екології, зробивши її пріоритетом на рівні як уряду, так і людей, може лише щось на кшталт примусової екологізації. Урядовець прагне мислити стратегічно, в руслі світових трендів: якщо правильно використати положення Паризької кліматичної угоди, наприклад, то це відкриє шлях до модернізації економіки. Втім, доки чинний уряд реформуватиме за принципом "купівлі" електорату пенсіями та субсидіями, варто все ж таки розібратися з перспективами сталого розвитку. 

— Остапе Михайловичу, уряд Володимира Гройсмана розпочав роботу у квітні 2016 р. Півтора року достатньо, щоб давати оцінку реформам у природоохоронній сфері, чи варто ще почекати? Якщо чекати, то cкільки?

— Цього часу достатньо, щоб усвідомити рівень екологічної загрози в Україні й нарешті виконувати пряме завдання Мінприроди — формувати екологічну політику. Коли я зайшов у кабінет, першими документами на моєму столі стали Угода про асоціацію та Закон "Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики до 2020 року". Цей закон, даруйте, був якоюсь fata morgana, набором гасел, а не чітким планом дій, яким має бути стратегія. 

Нині ми винесли на громадське обговорення новий законопроект про державну екологічну стратегію до 2030 р. На написання цього документа пішов майже рік — це сотні годин роботи експертів. Уперше закладено 35 чітких індикаторів, за якими можна буде виміряти ефективність державної екологічної політики. Наприклад, якщо у 2015 р. було 0% водних об'єктів із добрим екологічним станом, то у 2030 їх має бути 30%. Викиди в атмосферу мають зменшитися вчетверо, ресурсоємність ВВП — знизитися на 40%. Ми прописали, як досягти таких показників. Тепер відстоюватиму Закон у парламенті. 

 

— Для експертів не секрет, що країна не має достовірної інформації про стан забруднення ні атмосферного повітря, ні води, ні землі. Ми не розуміємо ситуацію з відходами 1-3 класу небезпеки, побутовим сміттям. Як може міністерство з такими початковими даними планувати свою діяльність із реалізації політики у сфері охорони довкілля?

— Погоджуюся з такою оцінкою ситуації. Станції моніторингу будувалися ще в середині минулого століття, обладнання там дуже старе, дані неточні й застарілі, інформація не зведена в єдину базу. Органи влади не мають повної інформації про стан довкілля, про вплив на нього діяльності підприємств. Інколи органи влади збирають недостатньо даних, а іноді — кілька органів збирають одні й ті самі дані. 

В сучасному світі має бути метеорологічне обладнання на кожній трубі, з якої надходять викиди в атмосферу чи скиди у воду. Для держави це надзвичайно дорогий проект, а бізнес у ньому, зі зрозумілих причин, не зацікавлений. 

До того ж у нас немає ефективної системи контролю у сфері охорони довкілля. Ці функції розпорошені між різними органами влади, а Державна екологічна інспекція — неефективна, часто некомпетентна і скомпрометована корупцією структура. 

Але я знаю, що принцип "гасіння пожеж", тобто реформування якихось горизонтальних систем у якійсь із галузей природоохоронної сфери, не спрацює. Довкілля — це замкнена система, в якій усе взаємопов'язане. Ми маємо почати зі Стратегії, бо хаотичні кроки робимо 25 років. Підкреслюю, що це не є виключно стратегіями міністерства. Ми — модератори міжвідомчих дискусій і, фактично, стали майданчиком, на якому різні стейкхолдери напрацьовують ідеї. Ми формуємо тренди. Мова може йти і про енергетичну, і про стратегію низьковуглецевого розвитку, і про стратегію управління відходами.

— Ми ще повернемося до ДЕІ. Ви сказали про рівень екологічної загрози. Можете оперувати цифрами? Про яку загрозу йдеться?

— У ставленні до екології є цілком конкретна економічна ціна. Всесвітній економічний форум відводить Україні 77-ме місце зі 144 країн, оцінених під час складання Індексу глобальної конкурентоспроможності, через корупцію, нестале використання природних ресурсів та відсутність фінансового механізму реалізації реформ. Економіка України може втрачати до 11% ВВП через зниження врожайності та збільшення збитків у сільському господарстві. Сучасний рівень забруднення атмосферного повітря призводить до втрати 15 % врожаю. Порахуйте, скільки це в мільярдах доларів. 

Не менш тривожні показники в надрокористуванні. Але мене вбивають інші цифри. За даними ВООЗ, кожних дві години в Україні помирають 3 людини через поганий стан довкілля. Я не хочу приховувати той факт, що в країні майже немає чистого повітря, води і ґрунтів. 

— Очевидно, що в такій ситуації писати стратегії — замало. Треба вживати екстрених заходів, а таких ініціатив від Мінприроди не чути. 

— Мені, навпаки, здається, що зараз голос Мінприроди дуже чути. На кожному засіданні уряду, коли йдеться про будівництво ГАЕС чи об'єктів інфраструктури або теплоенергетики, я вимагаю проведення державної екологічної експертизи. Власне, вона передбачена законом, але раніше цю норму ігнорували. Нам вдалося провести через Верховну Раду Закон "Про оцінку впливу на довкілля", який уже з 18 грудня повністю змінить природоохоронні підходи для будь якого бізнесу чи господарювання. 

Але я можу погодитися, що наскрізність екологічної політики насправді все ще не є ключовим пріоритетом уряду де-факто. Ми все ще ставимося до екології, як колись у школі до природознавства: це не був основний предмет нарівні з математикою чи мовою ні у свідомості вчителів, ні у свідомості учнів. 

— Що робити?

— Не хочу говорити "змінювати менталітет", бо це дуже абстрактно. Хоча насправді противниками нової екологічної політики сьогодні є і бізнес, який не хоче ефективної системи контролю, і депутати-лобісти, і ЦОВВ та місцева влада, а головне — люди. Екологічні реформи не приносять швидкого доходу, а на початку потребують лише витрат. І мало хто розуміє пряму залежність між скидами, наприклад, від свинарника у воду та тривалістю власного життя. Екологію на хліб не намастиш, і це не цікавить більшість. Можна, звісно, роками займатися просвітництвом і чекати підвищення свідомості громади, але, боюся, Земля не чекатиме, поки українці зміняться. 2 серпня нинішнього року ми пережили день, коли людство вичерпало всі ресурси, які планета може відновити за рік. 

Тож лінія поведінки уряду має складатися з двох напрямів — внутрішнього і зовнішнього. Екологізація всередині країни має відбуватися за принципом декомунізації — рішуче й швидко. У цьому я не прихильник консультацій із населенням. Насамперед ідеться про виконання Угоди, адаптацію законодавства до європейського та імплементацію Директив. За минулий рік ми впровадили в законодавство Директиви про стратегічну екологічну оцінку (СЕО) та оцінку впливу на довкілля (ОВД) і більшість положень Директив водного сектора. Наразі на завершальній стадії підготовка до впровадження Директив щодо захисту озонового шару, зміни клімату і побутових відходів.

На всіх головних зібраннях світових лідерів тема № 1 — тероризм, № 2 — екологія. Не соромитимусь нагадати, що за останні півтора року Україна опинилась у мейнстрімі глобальних кліматичних процесів. Ми третіми в Європі ратифікували Паризьку кліматичну угоду і зараз перебуваємо серед тих країн, котрі формуватимуть стратегію для світу. Нам удалося вийти з noncompline по п'яти міжнародних конвенціях. Бо, нагадаю, торік нас визнали порушниками звітності Кіотського протоколу. Нарешті, Україну починають сприймати як прогнозованого партнера. 

— До речі, ви належите до тих, хто вірить у зміну клімату і катастрофічні наслідки для планети, чи до тих, хто вважає глобальне потепління міфом?

— Я не є послідовником Дональда Трапма в цьому питанні. За першою освітою я фізик, тому дуже реалістично сприймаю наукову концепцію незворотності змін клімату у разі підвищення середньорічної температури. 

Але насправді я хочу наголосити, що Паризька угода відкриває для України шлях до швидкої модернізації економіки. 6 стаття Угоди передбачає ринкові механізми співпраці між державами. Зараз розробляються механізми такої співпраці. Сподіваюся, їх буде завершено до кінця 2018 р. Але вже тепер зрозуміло, що країни-донори для виконання своїх зобов'язань допомагатимуть модернізації таких країн, як наша. 

— Як залучати ці кошти?

— І уряд, і бізнес мають виявляти ініціативу. Наприклад, коли ми зустрічаємося в рамках Робочої групи з питань клімату Європейського енергетичного співтовариства, співголовою якої мене обрано, то обговорюємо промислове виробництво електромобілів, застосування батарей для зберігання енергії, здобутої з відновлюваних джерел. А в Україні на засіданні уряду цілком серйозно радіють переходу ТЕЦ на вугілля (що, до речі, значно збільшило викиди в атмосферу) заради відмови від російського газу. Я за повну енергонезалежність України, але не ціною бездумного збільшення власного видобутку та спалювання газу чи вугілля. Майбутнє за відновлюваною енергетикою, нам треба дивитися туди. 

Мусимо міркувати так: за 30 років кількість електромобілів значно збільшиться. Ок, а де мережа заправок на всіх трасах, здатна забезпечити заправку фур? Volvo та Man уже випустили вантажні електромобілі, і якщо в нас не буде інфраструктури для таких машин, то Україна вилетить із транспортних коридорів Європи. Це, до речі, до питання необхідності стратегій. 

— Про енергетику. 18 серпня 2017 р. КМУ своїм розпорядженням схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 р. Чи нова енергетична стратегія, на вашу думку, достатньо враховує кліматоохоронні та природоохоронні аспекти?

— Ця Стратегія потребує коригування. Вона вирішує низку політичних проблем, зокрема енергонезалежності, але документ не є модерним. Світ переходить на відновлювані джерела, на низьковуглецеву енергетику. А ми плануємо збільшити видобуток викопного палива. Цей документ досить суперечливий, один розділ не корелюється з іншим. Не можна одночасно розвивати атомну, гідро-, тепло- та відновлювану енергетику. Це — економічний нонсенс. Я сприймаю Енергетичну стратегію як рамковий документ, але недосконалий. 

— В аспекті збільшення видобутку вуглецевих Мінприроди мало зауваження? 

— У тому числі. З надрокористуванням взагалі складна ситуація. Галузь не модернізується, я не бачу ініціатив ні з боку виконувачів обов'язків Держгеонадр, ні з боку бізнесу. Я ініціював створення робочої групи, ми вже розробили перший пакет змін законодавства у надрокористуванні. Зокрема, пропонуємо новий порядок створення і функціонування реєстру первинної та вторинної геологічної інформації з відкритим доступом до неї. Це стосується інформації як державної, так і приватної власності. Передбачається, що утримувачем геологічної інформації стане Державна служба геології та надр, а адміністратором — ДНВП "Геоінформ України". Реєстр відображатиме всю вторинну і первинну інформацію, а також інформацію про осіб, котрі володіють цими даними. Це — перший крок, щоб зняти ажіотаж. Ставлю завдання лібералізувати цей ринок, зробити прозорим процес видачі спецдозволів. Це стосується процедури їх погодження, видачі та продовження терміну користування. Ми повинні мотивувати інвесторів вкладати кошти в розвідку. Держава також має це робити й заробляти на цьому. Я зацікавлений у максимальній прозорості галузі. 

— Надрокористування — завжди предмет особливих політичних домовленостей. Ви відчуваєте боротьбу за надра?

— Я точно не є її учасником. Для мене в назві Міністерства екології та природних ресурсів пріоритет — екологія. Хоча до міністерства, за інерцією, ставлення залишається як до ресурсного, це — виклик для мене. Зараз мені видається, що Держгеонадра, як і багато інших ЦОВВ, — заручники, м'яко кажучи, недосконалого Закону "Про держслужбу". Ну не може одна комісія визначати керівників і для надр, і для медицини, і для агрополітики, і для космосу та всього іншого. А всі ці історії з судами-пересудами, в результаті яких я вже півтора року міністр, а повноцінного керівника Держгеонадр немає. Коли я прийшов, там був в.о., потім довго не проводився конкурс, потім призначення були заблоковані судами, врешті галуззю знову керує в.о. Хіба може бути людина мотивованою до реформування, не розуміючи, працює вона чи ні? Як міністр, може нести політичну відповідальність за галузь, у якій не здійснює кадрових призначень? Це не консенсус і не домовленості, це нонсенс. 

— Уряд ухвалив Концепцію реформування Державної екологічної інспекції. Що далі? На якому етапі зараз реформа ДЕІ?

— Концепція передбачає ліквідацію ДЕІ та створення нової Природоохоронної служби європейського зразка. Служба має здійснювати моніторинг довкілля, контроль за дотриманням законодавства, запобігати зловживанням та шкоді. Ми пропонуємо створення нових територіальних округів за принципом екосистем. Я також не вірю в переатестацію і хочу 100-відсоткового оновлення кадрового складу на засадах конкурсного відбору. Окрім того, природоохоронні служби потребуватимуть сучасної матеріальної бази та конкурентної зарплатні для інспекторів.

Тепер ми готуємо план дій із реалізації концепції. Цей документ уже надійшов до міністерства, і зараз ми консультуємося з громадськістю. Паралельно ведемо діалог із Мінфіном про фінансування реформи. 

— Вдається?

— Поки що ні. Насправді я категорично не погоджуся з фінансуванням природоохоронної галузі. Наприклад, уже впродовж десяти років на очищення річок в Україні виділяють 200 тис. грн. Ця цифра фігурує і в бюджеті на наступний рік. Уявляєте, що можна зробити на 200 тис. грн.? Нічого! Я розумію: грошей завжди немає, але ж доходить до абсурду! Наприклад, 90% рекреаційних закладів у Карпатському регіоні вводяться в експлуатацію без очисних споруд. Нищення Карпатських лісів, масові неконтрольовані вирубки становлять постійну загрозу паводків. Ми провели переговори про залучення фінансування в рамках транскордонного співробітництва на 400 млн грн. Україна має зробити внесок 10%, або 40 млн грн. Ми отримаємо у 10 разів більше фінансування! Мінфін нам поки що цих коштів не виділяє. Такі приклади непоодинокі. 

— В Україні існує екоподаток, ви заявляли, що він використовується неефективно. Що пропонуєте? Які зміни? 

— Це не зовсім податок. Це — реалізація європейського принципу (забруднювач платить), і це мало б їх стимулювати до зменшення забруднення, але поки що не стимулює. Після децентралізації 20% зазначеного податку йдуть у загальний фонд бюджету, і їх далі розподіляє Мінфін, на будь які статті, 25% залишається органам місцевого самоврядування (сільській чи міській раді) і 55 % надходить до обласного бюджету. Ці кошти мали б використовуватися на природоохоронні заходи. Але місцеві ради у 2016 р. використали тільки 32% цих коштів. І не тому, що хотіли заощадити, а виявилися не готовими. Часто спілкуюся з міськими головами й кажу їм: робіть щось, аби зменшити викиди в атмосферу. Проте мери відповідають, що їм це невигідно: якщо поставлять фільтри, то кількість викидів зменшиться, а, відповідно, зменшаться і обсяги екологічних надходжень до міських бюджетів. Один навіть хвалився, що купив класний рентген-апарат у районну лікарню на кошти від екоподатку, бо в регіоні багато онкохворих…

Це — задзеркалля. Мусимо знайти механізми, які спонукатимуть забруднювачів мінімізувати кількість шкідливих викидів. Це по-перше. А по-друге, хочемо провести ревізію ефективності використання екологічних коштів. Власне, ми вже порушуємо питання стимулювання належного використання тих грошей. Якщо держава спеціально скерувала фінанси в регіони для вирішення екологічних проблем, але місцева влада не спромоглася їх належно використати, то, певно, доцільно, за підсумками року, повернути частину залишку назад до Мінприроди. І тоді вже тут вирішуватимуть, що можна зробити з цими грішми для захисту довкілля в тому чи іншому регіоні. Якщо ми запровадимо такий принцип, то, думаю, відсоток використання екологічних коштів на природоохоронні заходи на місцевому рівні відразу істотно зросте. Як результат — отримаємо чистіші повітря та воду. 

— Але це вже було. Колись Мінприроди мало спецфонд від екоподатку, і екологія не покращилася. 

— Маємо чітко врегулювати, куди саме можуть бути спрямовані ці кошти. І ввести відповідальність за їх неналежне використання. Все одно левова частка сьогодні і в майбутньому повинна залишатися на місцях. Маємо на національному рівні врегулювати пріоритети використання цих коштів. Це — з одного боку. З іншого — треба істотно підвищувати ставки так званого екологічного податку. Ось приклад. У багатьох країнах світу є так званий вуглецевий податок. В Україні податок на викиди СО— 37 копійок за тонну, у Швеції — взагалі 118 євро за тонну, у Фінляндії — 54—58, у Норвегії — від 3 до 47, в Данії — 23, у Великобританії — 22, в Ірландії — 20. За нашим моніторингом, найнижчі ставки в Мексиці та Польщі — на рівні одного євро за тонну. Але в нас цей показник у сто разів нижчий. Коли я почав про це говорити, то відразу "повстали" і металурги, і "незалежні" депутати. Мовляв, що ви робите? Якщо ставка буде на рівні Польщі, то ціна на тонну металу зросте на 5 дол., а це зробить нас неконкурентними на світових ринках, впаде економіка і так далі. Я перепрошую: вони продають метал за світовими цінами, а податок платитимуть 37 копійок? Не абсурд? До речі, нинішнього року ми вперше оприлюднили ТОП-100 забруднювачів. Жоден телеканал не показав цього рейтингу. Бо власники цих підприємств і телеканалів — одні й ті самі люди. Але це не означає, що ми маємо скласти руки й миритися з ситуацією. 

— Закон України "Про відходи" містить норму, згідно з якою з 1 січня 2018 р. захоронення не перероблених (необроблених) побутових відходів забороняється. Чи готові наші суб'єкти господарювання виконувати зазначену норму? Яку відповідальність встановлено за невиконання цієї норми, і як притягуватимуться до відповідальності винні особи? 

— У Верховній Раді вже є законопроект про внесення змін до цього Закону, який передбачає перенесення терміну заборони захоронення на один рік. Ми не підтримуємо такого перенесення. Ще є час, і Мінрегіонбуд повинен зайняти лідерську позицію у процесі виконання органами місцевого самоврядування своїх обов'язків. 

Я свідомий, що жодне місто зараз не готове до сортування сміття (заборона захоронення насправді означає переробку). Хоча б тому, що немає контейнерів для такого сортування. Тільки в Одесі, наприклад, потрібно близько 50 тис. контейнерів. Я також розумію, що населення не хотіло б значного збільшення зборів за утилізацію сміття, але воно неминуче. Скільки не відсуватимемо сміттєву проблему, вона не розсмокчеться. 

— На сьогодні у ВРУ лежать приблизно 30 законопроектів, які стосуються поводження з відходами. Щодо багатьох із них є схвальне рішення профільного комітету. Яка позиція міністерства стосовно цих законопроектів, чи підтримуються якісь? Чи аналізує міністерство такі законопроекти на відповідність вимогам ЄС?

— Одним із поштовхів до розробки Національної стратегії управління відходами стало це розмаїття законодавчих ініціатив. Моя позиція така: спочатку Стратегія, потім — закони, що її наповнюють. Інакше знову буде хаос. 

Що стосується окремих законопроектів, то деякі з них відповідають принципам нашої Стратегії, яка, своєю чергою, базується на європейських практиках та Угоді про асоціацію. 

— Скільки коштів витратила Україна на написання Національної стратегії управління відходами, експерти яких іноземних країн брали участь у її написанні? Які основні положення Стратегії? Коли громадяни відчують на собі її реалізацію?

— Стратегію розробило Мінприроди в рамках Меморандуму про співпрацю з Мінекономрозитку, Мінрегіоном, "Програмою зеленої економіки, GIZ" та "Проектом з управління ТПВ, ЄБРР". Коштів на розробку Стратегії Україна не витрачала, всі витрати покрили наші міжнародні партнери. Загалом, Стратегія імплементує 6 європейських Директив. Мова не лише про тверді побутові відходи, а й про небезпечні, промислові, будівельні, сільського господарства, електронні та електричні відходи.

Зараз ми отримали погодження від зацікавлених ЦОВВ і передаємо проект Стратегії на розгляд уряду.

— Конвенцією про охорону біологічного різноманіття визначено завдання створити до 2020 р. систему природоохоронних територій на площі 17 % суходолу та 10 % морських акваторій. Уже нинішнього року таких територій мало бути 11%, проте маємо 6,6%. Що робити? 

— Процес поволі, але рухається. За останні два роки вийшло 6 Указів президента України про створення та розширення об'єктів ПЗФ, внаслідок чого їх загальна площа збільшилася на 10%. Ще низка проектів таких указів наразі проходять завершальний етап і готуються до підписання. За отриманими результатами обстежень у рамках проекту "Збереження карпатських пралісів", що впроваджується Українським товариством охорони птахів спільно з Франкфуртським зоологічним товариством, підготовлено пакет документів для розширення територій кількох парків: Карпатського, Черемоського, Верховинського, Вижницького, Гуцульського національного природного парку та НПП "Сколівські Бескиди". Готуються матеріали для створення національних природних парків "Нобельський" на Рівненщині, "Бойківщина" на Львівщині, "Західне Побужжя" на Волині, "Кремінські ліси" на Луганщині, "Куяльницький лиман" на Одещині, "Холодний Яр" на Черкащині, "Приірпіння та Чернечий ліс" на Київщині, "Кам'янська січ" на Херсонщині та в інших регіонах.

Але треба усвідомлювати, що створення чи розширення меж кожного парку — це конфлікт із органами місцевого самоврядування, які не завжди розуміють, навіщо їм парк, якщо вони в цьому лісі завжди рубали дрова. Нам складно порозумітися з Держлісагентством (до речі, в підпорядкуванні Мінприроди після виведення Держлісагентства зі сфери нашого управління залишилося тільки 2,8% лісів), з Держгеокадастром. На сьогодні встановлено межі лише в 25% від усіх ПЗФ. 

— Які три реформи ви б здійснили, якби були впевнені в їхній підтримці?

— Лише одну — зміну свідомості українців. Коли "совок" піде з ментальності, буде прорив. 

Я б у цьому питанні говорив не тільки про екологію, а ширше. Бо все, що робиться в цій царині, — це наслідки цілком конкретних процесів. Свідомість українців здебільшого залишається "совковою" та ущербною, і це не може не позначатися абсолютно на всіх сферах життя. У нас неефективна система державного управління. Я дуже гостро відчуваю це саме зараз — коли на рівні звичайних співробітників міністерства — бідність. Людина не може ефективно працювати, коли її думки зайняті тим, як прогодувати родину. В цьому я переконаний. З іншого боку, на рівні трохи вищому присутня боротьба за право очолити "потік" — і це питання абсолютно всіх органів влади, це ментальне ставлення до влади як до особистого ресурсу. Чиновник будь-якої масті на своєму рівні царює, підкорюючись вищому виду в ланцюжку соціальної еволюції та принижуючи нижчих. Я вихований інакше, для мене подібні речі неприпустимі. Колись ми говорили про це з покійним Любомиром Гузаром, з яким я мав щастя спілкуватися. Блаженніший казав, що саме зараз, через Майдан і війну, ми стали на порозі справжнього миру, справжнього розуміння людської гідності й мети людського життя. Я не хочу, щоб ця мета була для українців дрібною. Ми мусимо нарешті зрозуміти, що вся ця батрахоміомахія у владі, бажання тільки накопичувати й споживати — це не вчорашній, це навіть позавчорашній день. Маємо ширше дивитися на світ, припинити впиватися своєю "гіркою долею" та почати орієнтуватися винятково на майбутнє. Людство переповнене гарними ідеями та здатністю їх реалізувати. Місце України — серед такого людства.

Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter