«Українці повинні мати пріоритет усюди. Навіть на ринках!», - міський голова Івано-Франківська

ВГОЛОС

Минуло рівно два роки, як Івано-Франківськ обрав націоналіста Руслана Марцінківа міським головою. І, мабуть, не пошкодував. Адже за цей короткий час Руслан Марцінків зважився на ряд, певною мірою, унікальних кроків. Ну, наприклад, він придбав великий завод. Зауважте, не для себе. Розпочав будівництво величезного інфраструктурного об’єкта. На це, попри гостру необхідність, у Франківську не міг зважитись жоден мер упродовж 26 років Незалежності.

А ще Руслан Марцінків робить усе можливе й неможливе для того, аби «витіснити» з Франківська два приватні підприємства, які належать Коломойському, Суркісу та Григоришину. І, якщо вдасться здійснити, це суттєво полегшить життя мешканців міста. Крім того, у Франківську затіяли транспорту реформу, місцеві перевізники возять пенсіонерів та школярів безкоштовно. Ну і впровадили картку франківця…

Про це та інше у розмові з міським головою Івано-Франківська, націоналістом Русланом Марцінківим.

Пане Руслане, за дворічний термін перебування на посаді міського голови, ви здійснили низку, певною мірою, унікальних кроків. Зокрема нещодавно, громада міста стала власницею Івано-Франківського локомотиворемонтного заводу. Поясніть: для чого місту нерентабельний завод?

Нерентабельним локомотиворемонтний завод став через те, що його планово доводили до банкрутства аби приватизувати за безцінь. Іншого навіть припустити не можна, бо навіть у 90-ті він був прибутковим. Відповідно ми розуміли, що новий власник придбає завод з аукціону, ліквідує його, поріже усе що можна на металобрухт, а землі забудує висотками. Підприємство ж розміщене практично у центральній частині міста. Це 10 га землі!

Тож ми прийняли рішення, а депутати міськради підтримали, що нам треба брати участь у торгах. І у нас вийшло: залишилось отримати ще висновок Антимонопольного комітету. Так що Франківськ отримав ще «одну робочу машину», яка точно їхатиме і приноситиме місту прибутки.

Я не те, що проти будівництва. Це, безумовно, є важливою, але, одномоментною річчю: збудували-продали-вийшли. А виробництво зароблятиме і створюватиме додану вартість на майбутнє. Хочу, щоб у Франківську діяло багато підприємств, які «тягтимуть» економіку. Як от, наприклад, «Тайко-Електронікс» чи «Електролюкс». Усі ж надходження від них ми вкладатимемо в інфраструктуру.

Скільки коштів витратили на купівлю, скільки ще потрібно вкласти у модернізацію заводу і коли очікуєте на результат, тобто прибутки?

Ми вклали у купівлю 35 млн грн. Аби він запрацював потрібно ще 12-14 млн: щоб погасити заборгованості по зарплаті й «влити» кошти, які б дозволили виконати контракти. Станом на сьогодні цей завод має контрактів на 40 мільйонів гривень, але через заборгованості він не може їх реалізувати. За нашими розрахунками цей проект окупить себе за 3-4 роки. І ще: ми плануємо збільшити кількість робітників. Зараз там працює 320 осіб, а буде – щонайменше 1000.

Переконаний, що усе вийде: адже завод є унікальним сам по собі. Це єдине в Україні підприємство, яке зараз ремонтує локомотивну техніку. Подібне є ще у Донецьку, тобто на окупованих територіях.

Ви також маєте намір повернути у комунальну власність Івано-Франківська міжнародний аеропорт, який зараз є приватним. Чому?

Аеропорт є підприємством Івано-Франківської обласної ради. І його облрада передала у концесію ще 10 років тому. Інвестор малював яскраві прогнози: літатимуть літаки, зайдуть різні лоукости і так далі. Станом на сьогодні аеропорт – у жахливому стані. За 10 років у капітальний ремонт інвестор не вклав жодної копійки. Літає тільки МАУ. Ми раділи, що зайшли Турецькі авіалінії, але для них створили такі умови, що вони пішли з Івано-Франківська.

Для міста, яке розвивається та росте, летовище є дуже важливим. Тому для усіх буде краще, якщо цей аеропорт знаходитиметься у спільній власності міської та обласної рад. Ми б спільно прийняли необхідні рішення. Особисто я думаю, що треба розвивати аеропорт й узяти довготерміновий кредит, наприклад, у ЄБРР.

Кому зараз належить летовище? Кажуть, що одній із фірм Коломойського…

Саме так: летовищем зараз управляє ТОВ «Скорзонера», яка водночас є одним зі співзасновників курорту «Буковель».

У Франківську, і ви цього не приховуєте, склалась критична ситуація з теплопостачанням. Через що, власне, виникла криза?

Років 9 тому, одна зі структур Прикарпаттяобленерго відсудила у міста котельню. І створилась, так звана, приватна компанія СТЕК. Її заснували десь в офшорах: тому чия вона говорити складно. Але водночас ми знаємо хто володіє компанією Прикарпаттяобленерго: Суркіс, Коломойський та Григоришин. Знову ж таки: СТЕКом керують люди з Прикарпаттяобленерго.

Власне оцей СТЕК не може забезпечити нормальний режим роботи. У нього вічно проблеми із входженням в опалювальний сезон. Але ми це вирішимо. Думаю, що наступного року у СТЕК просто не буде споживачів.

Як плануєте цього досягти?

Мало-помалу. А якщо серйозно, то ми поставили собі за завдання уже наступного року витіснити їх з ринку. Тобто плануємо «перевести» споживачів до міського комунального підприємства.

Стартували ми уже цьогоріч. Уже почали відключати споживачів від мереж СТЕКу: на даний момент від’єднали 44 будинки, зараз у процесі ще 26 споруд, у тому числі школи й садочки. Але щоб завершити цей процес повністю потрібно побудувати 12 маленьких котелень. Це достатньо великий виклик і щодо об’ємів роботи, і щодо коштів та іншого шляху немає. Зробимо.

Виглядає на те, що вас не лякають ні великі витрати, ані великі об’єми робіт. Адже є ще один масштабний та амбітний проект: будівництво нового мосту. Наскільки необхідним для міста є таке вартісне будівництво?

Та це один із пріоритетних напрямків роботи у місті. Це питання навіть не розвитку, а виживання міста. Нам не один міст треба збудувати, а декілька! Але навіть один міст допоможе вирішити транспорті проблеми у Франківську.

До слова, про необхідність такого будівництва говорили останні 26 років, а ми взяли й ухвалили рішення. Зробили проект. Пройшли усі державні експертизи. Зараз компанія, яка виграла тендер, почала підготовчі роботи щодо будівництва. Зараз на території, де будується міст зроблено під’їдні шляхи, розміщено техніку.

І за мою каденцію ми збудуємо міст і введемо в експлуатацію. Це моя передвиборча обіцянка і це моя справа честі.

Наскільки загалом складними є проблеми з пасажирським перевезенням?

Не буду казати, що такої проблеми у нас немає. Вона існує, як у всіх містах України. Але ми це виправимо. Уже робимо певні кроки. А почали з впровадження транспортної реформи.

У більшості європейських міст транспорт належить виключно місту. Громаді. У нас навпаки дуже великий відсоток транспорту знаходиться у приватних руках. Так що основний напрямок у якому працюватимемо – збільшення частки комунального транспорту та виведення з ринку приватних перевізників, які не забезпечують якість послуг.

Упродовж трьох років плануємо досягнути пропорції 60 на 40. Більшість має належати місту. Станом на сьогодні ми збільшили цю частку з 17 до 21. Ми купили 18 тролейбусів. Відкриваємо перший автобусний комунальний маршрут. Працюємо.

Особливість вашого міста – достатньо великі пільги для пасажирів. Хто може ними користуватись?

Є таке: у нас люди пенсійного віку їздять безкоштовно у громадському транспорті з 10 до 16 год. Також безоплатно користуються громадським транспортом діти шкільного віку. Але школярі їздять безкоштовно з 7 ранку до 19 вечора. Так що у нас достатньо соціальний транспорт. Ініціативи щодо безкоштовного проїзду ухвалені виконавчим комітетом. І, що важливо, ми перевізникам нічого за це не доплачуємо з міського бюджету.

А як вдалось порозумітись з перевізниками?

Вони у нас пробували «піднімати голову». Не без того. Але ми знайшли механізми, як на це впливати. Ми кажемо: хлопці, є проблеми з якістю? Є! Так що давайте працюйте так, як ми вам кажемо. А ще ми їм пояснили, що вони мають чудовий тариф у 4 гривні.

З ними потрібно уміти правильно говорити. От я узяв собі за правило влаштовувати перевізникам «чорну п’ятницю». Це я так особисто контролю інтервал руху. От виходжу на якусь зупинку. Стою й чекаю якийсь конкретний номер. Десять хвилин… Двадцять… Сорок… Нема маршрутки. Факт зафіксували. Попередили пнревізника. За якийсь час перевіряю знову. Ситуація та ж сама. Зафіксували. Провели розмову з перевізником. Третій раз – думаю уже дійщло… Та ні. Та ж ситуація. Все! Розмови закінчились – зняли перевізника з маршруту. Зробили тимчасового перевізника. Оголосили новий конкурс. Все згідно зі Законом. І у такий спосіб ми замінили перевізників на двох маршрутах.

Так що ми планово, повільно, але впевнено йдемо до вирішення транспортної проблеми.

Тобто все для комфорту людей…

Можна і так сказати. Ми впровадили, наприклад, «картку франківця». Ними користуються інваліди першої групи, багатодітні та малозабезпечені родини, ветерани ОУН-УПА. Це картка на знижки на продукти харчування першої необхідності, на ліки в деяких аптеках міста, на відвідування сеансів в театрі кіно «Люм'єр», на відвідування футбольних матчів на стадіоні «Рух».

У нас ще є локальна програма для учасників АТО. Ми даємо земельні ділянки, забудовники будують житло, а частину того житла передають учасникам бойових дій. У рамках цієї програми нам вдалось надати учасникам АТО уже 62 квартири. І ми дальше це продовжуємо. Ми також повністю оплачуємо з міського бюджету комунальні послуги для учасників бойових дій. Окрім того, у нас дітки з ДЦП отримують щомісячну допомогу з міського бюджету у розмірі 300 грн.

Пільги мають отримувати ті люди, які захищали Україну в минулому, ті, хто робить це зараз. А також люди, які потрапили у складні життєві умови. І, насамперед, діти.

До речі, у вас була ще кілька неординарних ініціатив і вчинків: свого часу ви хотіли обмежити доступ іноземців на міські ринки. Ну, по-перше, яких іноземців? І з яких міркувань ви це сказали?

А чому ні? Це було сказано мною на продуктовому ринку. Я зайшов на ринок і побачив там у перших рядах в основному азіатів. Я, наприклад, вважаю, що ті люди, які приїздять продати молоко чи городину зі сіл мають мати можливість усе це продати в нормальних умовах. Тому ми облаштували для них торгові місця на ринках: щоб вони не стояли на проїжджій частині чи тротуарах.

Це правило «прижилось» у місті?

Скажімо так, приживається. Українці мають мати пріоритет – це незмінно!

Ну і уже загальновідома фраза: «гей – не патріот». Досі так вважаєте чи, все ж таки, позиція змінилась?

Так, я так вважаю. Я не відмовляюсь від своїх слів! І ніколи цього не зроблю. У мене є свої цінності: Бог і Україна. Тому не може бути гей патріотом. Ми повинні сповідувати християнські цінності. І їх треба дотримуватись. І те, що я був у ВР, є однією з причин мною сказаного: я там надивився цього свинства.

А яким, на вашу думку, має бути справжній патріот України?

Дві фрази: це – український націоналіст. У якого є ідея і ціль…

Ви такий?

Я – такий. І якби у владі було більше націоналістів, у нашій державі все було б по-іншому.

Адріана Гринишин, «Вголос»