Ігор Бондар-Терещенко

публіцист, літературний критик, арт-критик

Що читати влітку – 5 цікавих книг, які варті вашої уваги

Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала. – Л.: Човен, 2020

Ця історія присвячена британському журналісту Ґарету Джонсу (1905–1935), який першим розповів західному світу правду про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Слід додати, що фільм Агнешки Голланд не пов’язаний з книжкою, це автономні продукти. З одного боку, автор книги - польський репортер і письменник - створив репортаж-реконструкцію подорожі до Радянського Союзу в 1930-х роках головного героя. З іншого боку, це докладна та драматична біографія Ґарета Джонса, якого за опубліковані тексти про «комуністичний рай» цькували деякі корумповані західні журналісти, а через декілька років він помер за достатньо загадкових обставин. «Повільний потяг із твердими лавами зупиняється на кожній малій станції, - розпочинається герой свою розповідь. - На одній із них до Ґарета підходить якийсь чоловік і шепоче німецькою: «Скажи їм у Англії, що нам немає чого їсти і ми починаємо пухнути з голоду». Через кілька станцій, коли поїзд наближається до України, приблизно за 70 кілометрів від Харкова — можемо здогадуватися, що неподалік Білгорода, тоді приблизно тридцятитисячного містечка — Ґарет бере рюкзак і несподівано виходить із поїзда. «Будь обережний, українці у відчаї», — чує він ще одне застереження, цього разу на прощання від молодого комуніста. Якщо люди дізнаються, що в наплічнику хліб, то одразу ж його вкрадуть».

Алексей Филановский. Провинциал. – Х.: Фабула, 2020

У цьому романі про достойника на ім’я Дефан, який зумів «монетизувати» віру, вражає обсяг історичного матеріалу, опрацьований автором і адаптований до рівня захоплюючого чтива. Адже мова не лише про церковне життя Франції початку XIV століття,але й про найменші подробиці тодішнього побуту, політичних розкладів, мистецького життя і навіть кухні того часу. Тим паче цікаво читати про самого героя, який пройшов непростий шлях від послушника у монастирі до кардинала і скарбника папської казни. Крім того, принісши світову славу рідному Провансу, і то не лише «фірмовими» продуктами того краю на зразок лікеру «Шартрез», але й створив унікальну фінансову систему, заклавши основи сучасної економіки, ввів систему безготівкових розрахунків і заклав основи книжкової торгівлі. І навіть життя в його власному монастирі, що в містечку Вільнев поблизу Авіньйона, куди вчащали численні комісії з перевірками, зберігло лише зовнішні знаки приналежності до картезіанському ордену, глибоко відрізняючись від життя в інших чернечих громадах ордена. «Да, монахи обители не знали женщин, но и не истязали плоть подобно древним аскетам, не носили власяниц и вериг, причинявших бессмысленные мучения и не приносивших пользы ближним, - дізнаємося ми тамтешні будні. - Монахи не владели земными богатствами, но и не употребляли скверного хлеба и прокисшего пива, от которого пучит чрево и открываются язвы на ногах. Братья не только усердно молились, но и вникали в Писание под руководством опытных наставников. Их вера укреплялась не только богословскими, но и натурфилософскими знаниями». Так само збагатитися не лише знаннями про той непростий час, але й отримати суто естетичну насолоду можна, прочитавший цей незвичний і цікавезний роман.

Таїсія Наконечна. Безріччя 2.0 – Чернівці: Видавництво 21, 2019

Естетика цієї збірки нагадують мандри Країною див, в якій блукає сучасна Аліса. Тож на читача чекають такі самі відкриття химерного світу, де немає місця реальності, натомість панує фантазія і суцільні перетворення звичних речей на справжні дивовижі. Утім, хіба може бути інакше у світі справжньої поезії? При тому, що «може це зовсім не вірші / а розмальовані жаби», як застерігають нас на початку, а згаданий поетичний дивосвіт – поруч, його мешканців треба лише розгледіти. Ось «на курячій лапці хатка / біжить по шосе в Дрогобич», де «місто фарбує губи помадою / тіні наводить неоновим променем і «ти рвешся до раю й шукаєш свою Маргариту», ось «весна влаштувала елітний фуршет» і «в чорній пляшечці з-під гарячої отрути / залишилися неотруєні серця», ось «сумний магістр у дзеркалі вікна – / самотній гість з ненашої галактики». У цьому світі живуть і кохають, філософствують, сумують і радіють життю герої та персонажі немовби справді, з невідомої галактики, де образи і символи – ніби з наших, натомість де ж таке буває?.. «Вам, мабуть, цікаво, що це таке за місце і для чого я вас сюди закликала, - озивається авторка. - На жаль, мало чим зможу допомогти. Для того, аби розібратися, доведеться прочитати підряд всі вірші з цієї збірки, потім прочитати їх через один, потім у звротному порядку і у зворотному порядку через один, потім в довільному порядку, ще кілька разів. І от, коли дочитуватиме котрийсь із разів, вам може здатися, що порядок прочитання, насправді, нічого не означає і від перестановки віршів нічого не змінюється. Якщо з Вами станеться саме так, вітаю! Ви опинилися у Безріччі! Бо Безріччя, то такий окремий вимір, де не важить нічого більше крім тексту, читача і емоцій від прочитання поезії. Все решта - від лукавого». Тож читаймо!

Ирина Фингерова. Замки. – Х.: Фолио, 2019

Героїня цього роману викладає перед нами образки свого життя, з яких складається справжній серіал про дивом не змарновану юність, а також про те, як це вдалося мешканці типового містечка десь на Миколаївщині. «Дома у меня неуютно, - підтверджує 15-річна Таня. - Родители все время рядом - мама шьет на заказ, а папа - солит помидоры. Когда помидоры заканчиваются - он делает ремонт. Когда нечего чинить - он выходит из себя и что-то ломает». Тому життя довкола – немов поза часом і простором: складно сказати, який це період, якби не гривні, легко помилитися з віком, якби не пенсія батька. Тож не дивно, що поводиться наша героїня, як типова пізня дитина, яка потрапила у нудне доросле життя і щосили намагається повернутися до себе, справжньої. Іноді у цьому їй допомагає коханий на ім’я Морган, з яким познайомилася на аніме-фестивалі, іноді – подруга. При цьому вигадана ними рольова гра у середньовічну Францію з епідемією прокази – це як втеча з довколишнього маразму на Кораблі дурнів у рятівний абсурд. «Болото засасывает все глубже, - свідчить героїня. - Барахтайся — не барахтайся — утонешь. Нет, это слишком. Лучше сидеть и не рыпаться. Тихой сапой. Помаленьку. В общем, никогда. Никогда ничего не менять. И особенно — не вставлять батарейку в настенные часы, остановившие свой ход. Поэтому мне так нужно уехать отсюда!» Куди саме і чи вдалося це взагалі – дізнаємося з цього незвичного роману.

Мартина Бунда. Байдужість. – К.: Комора, 2019

Для героїнь цього роману - Розелі й трьох її доньок - Ґерти, Труди та Ільди - всі дороги ведуть у родинний дім в невеличкому селі Дівоча Гора. Де б вони не опинились, саме сюди повертаються по розраду та підтримку. Кожна з них шукає своє місце в світі у непрості часи, коли Польща тільки-тільки починає оговтуватись від страхіть Другої світової війни, щоб натомість зіткнутися зі страхіттями сталінізму. Але там, де інші ламаються, сестри йдуть уперед з гордо піднятими головами — плече до плеча, слід у слід, — залишаючи по собі чорні троянди і жалобні стрічки з написом «Від Байдужої». Розворушивши чимало незагоєних ран центральноєвропейської пам’яті, Мартина Бунда зуміла створити захопливу сагу про жіночу солідарність всупереч усім лихоліттям Великої історії. Роман став у Польщі сенсацією і в 2018 році був удостоєний премії Gryfia за «найкращу книгу року, написану жінкою».

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie