Українська правда

«Українська правда» - новини про Україну

https://www.pravda.com.ua/

«На харківському напрямку рівняють все з землею» – командир штурмової роти УДА Валерій «Барс».

"Я з дитинства був хуліганом. Такий получився українець: бульдог з носорогом. Тато – румун, мама – росіянка, але дуже любила Україну. Навіть коли я був у радянській армії, то був українцем, а не "хохлом". Той, хто мене так називав, табуреткою по голові получав. Або прикладом", – каже Валерій Краснян на псевдо "Барс".

Краснян – один із "кіборгів", який воював у Пісках та тримав Донецький аеропорт. Він не любить публічність та піар. У 2018 році його, не попередивши, зробили одним із героїв воскової експозиції в Києві – по фото вилили фігуру захисника ДАП.

"Є хлопці, які більше на це заслуговують", – обурювався він.

Сьогодні Валерій Краснян воює на двох фронтах. Він повернувся після нещодавньої контузії до командування 2-ою штурмовою ротою Української Добровольчої Армії Дмитра Яроша на Харківщині. Та спілкується з адвокатом, суддею та прокурором в очікуванні чергового судового засідання.

Декілька років тому, коли Валерія, колишнього лісника та бійця "Правого сектору", призначили в Чернівецьку ОДА допомогати ветеранам АТО та сім'ям загиблих, проти нього відкрили кримінальну справу за статтею 263 "Незаконне поводження зі зброєю".

Краснян каже, що таким чином місцева влада та силовики намагались покарати його за боротьбу проти незаконної вирубки дубів Буковини. Справу не довели до кінця, але вирішили продовжити судитися після повномасштабного вторгнення РФ.

В інтерв'ю "Українській правді" Валерій "Барс" Краснян розповідає про піар на війні та важку ситуацію на Харківщині, про бійців та жінок в УДА, їхню взаємодію із ЗСУ та про те, чому звірі кращі за людей.

Далі – пряма мова.

Люди та звірі

Звірі краще людей.

У дитинстві у нас був пес Жулік – мій захисник. Це був чистий вовкодав, нафіг. Він ніколи не давав батькові мене ображати.

Накосячив бува, побився з хлопцями, порвав комусь кафтан. Сусіди приходять, туда-сюда. Батько, звісно, до нагайки, а я – в буду. Знав, що Жулік в образу не дасть.

Батько ще таку буду зробив шикарну, здоровезну. Щоб ми там з Жуліком вдвойом поміщались (сміється) .

Коли я йшов в радянську армію, за місяць до того пес відійшов від хати. Він був вже сліпий, беззубий. Одним словом, залишив дім, помер десь, даже не знаю де.

Хата батьківська під лісом була. Ходили, шукали Жуліка дві неділі по всьому лісі. По тим містам, де ми з ним гриби збирали, яблука. Ну, пропав – і більше його не бачили (пауза) . Якось так.

Кажуть, що такі пси – самостійні. Коли помирають, відходять, щоб нікому не заважати.

Звірі кращі людей, так воно і є. Зараз у нас на фронті Чижик та Рижик – місцеві, прибилися. Такі прєданні! Прості дворняги, але доста розумні пси, що капець!

Виставляємо наряди, хлопці кажуть: "А чого ми будемо стояти, якщо Чижик та Рижик охороняють краще всіх?!". В реальності вони гарно виконують свою роботу. Зазвичай один постійно на каліткє. Другий підходить, теж сидить. Коли починаються артобстріли, йдуть до підвалу, але не заходять, сідають коло дверей.

В нас дівчина є, Аліса, вона постійно їх кличе в укриття. Вони не йдуть. Лежать у входа, лише оченята в них бігають. В чому вони винні?

З Валерія "списали" воскову фігуру для експозиції в Києві

Автор фото: Олена Шовкопляс. Національний музей історії України у Другій світовій війні

Були у нас чотири полонених. У багатьох бійців велика ненависть до них, не треба пояснювати чому. Кожний залишив родину, пішов захищати державу, тому що ця нечисть захотіла стиральну машинку чи зґвалтувати когось.

Але навіть я, як військовий невисокого польоту, не допускаю знущань над полоненими. Свідомо показую їм, що ми є люди. Що ми не якась там мерзота. Щоб вони знали: Путін бреше, коли розказує, що ми – фашисти.

Ми – прості громадяни України, які хочуть жити у своїй, вільній державі. Щоб діяли закони, щоб все працювало чітко та відмінно. От і все.

"Незначний" сектор

Я з багатьма однодумцями, побратимами стараюсь про це взагалі не говорити, але, знаєте, людям, як завжди, потрібна якась яскрава картинка. Якийсь, б**дь, меседж чи символ.

Спочатку всі говорили про Маріуполь, якого як міста вже нема. Тепер багато кажуть про Сєвєродонецьк, якого теж, можна сказати, нема. Але гаряче на кожній точці фронту. Ворог руйнує вщент багато інших міст та сіл.

На превеликий жаль, для певної частини громадян Сєвєродонецьк більш важливий, скажімо, ніж Шестаково, Тернова чи Перемога (села на Харківщині – УП) . Взяти ті ж Циркуни під Харковом – цілу ніч їх бомбили.

Мені не хочеться говорити про Мар'їнку, про Пєскі, Авдіївку... Всі виконують свою работу на кожній ділянці. Але десь є піаркампанія, а десь її, на жаль, нема.

На харківському напрямку рівняють все з землею. Працюють "квадратами" на знищення будинків та всього живого, нафіг. П'ять-шість "саушек" (гаубиць – УП) виходять, танків три-чотири. Вертушки, нафіг, "гради", "смерчі" – і декілька вулиць нема.

Була неприємна, болюча новина у нас, коли до підрозділу ЗСУ, з яким ми працюємо, пустили тероборону. Вони зробили відео для президента (встановили прикордонний стовп – УП) , а потім на протязі трьох годин здали (позицію – УП) .

Нам треба було знов відбивати, нафіг. Ми з ЗСУ за тиждень 48 людей втратили та багато техніки. Але про це ніхто не говорить. Ми ж роліки не знімаємо, не викладаємо в інтернет. Це ж "незначний" сектор. Там зараз тієї тероборони нема. Хоча б одного москаля застрелили.

Хлопці з ЗСУ – це просто, б**дь, умняшки. Професори війни, реально!

Як вони воюють, тримають оборону, що вони чудять! В наступ, на зачистки йдуть, як спєцура, нафіг. Але ніхто не розказує, скільки сьогодні валяється двохсотих москалів між Шестаково та Терновою. Хлопці просто виконують свою роботу.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?

Євген Руденко, журналіст УП

Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: "Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?". Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.

Приєднатись

Дівчата, біль та образа

Ворог отримує бамбулєй. Після 2014 року і добровольці, і ЗСУ навчилися працювати більш професійно, більш творчо.

В мене тактика така: якщо прийшов добровільно, маєш добровільно виконувати накази та дотримуватися субординації (сміється) . В мене не може бути "хочу" чи "не хочу".

Ми, добровольці, не маємо ховатися за спини тих, хто в ЗСУ на контрактах. Навпаки, маємо піднімати бойовий дух в армії. Показувати, що воюємо не для піару, не для того, щоб щось викладати по фейсбуках.

У нас є хлопці, яких в ЗСУ не беруть. Нікуди не беруть. Онкохворі. Одного я тримав в тилу, щоб він слідкував за порядком, чистотою. А він: "Нє, Барс, хочу на пєрєдок. Молоді гинуть, а я, старий, тут догнивати буду?".

І ось він їде за кермом, везе. З одного боку "гради" ложаться, з другого вєртушки працюють. А він такий на радощах кричить: "Барс, невже я загину на війні?!". Йому 55-ть, жити б ще і жити, але хвороба бере своє.

У нас є три дівчини, блін. Перша вже одружилася тут. Інша голубкує з одним бійцем, так сказать. А третя ще в 2014 році в полоні була. Ми її витягнули, вона залишилася у нас, а потім у Францію в 2016-му поїхала. Народила хлопчика. Після 24 лютого повернулась.

Щось в неї, знаєте, там всередині є – біль, образа. Воює, лізе в пекло так, шо мама нє горюй! Кожному б такі яйця мати. На неї хлопці з ЗСУ дивляться – і задню вже не можуть дати, тому що сором перед жінкою.

Валерій Барс: "Так воно у нас, добровольців, получається, як ні в кого, знаєте. На скільки нас вистачить, не знаю, але скільки Бог дасть, стільки і проживем"

Автор фото: Андрій Цаплієнко

Багато хто каже: "Навіщо нам той Луганськ, Донецьк?! Тих людей вже не змінити". Ні, все можна змінити, якщо будуть діяти правильні закони. Якщо буде правова держава, соціальне забезпечення та все, що є в цивілізованих країнах.

Я сам народився в Білореченському, під Луганськом. Там залишилася чотирикімнатна квартира дідуся, героя Совєцкого Союза, шахтьора-забойщика, нафіг. Я туди до війни приїжджав на кладовище к рідним. Чому я маю все це втрачати? Тому що комусь захотілось "русского міра"?

Батько мій з Нижніх Петрівців на Буковині, з молодих років поїхав в Луганськ, на шахту працювати. Познайомився там із мамою. В 1966 році народилася моя сестра, а я в 1971-му. Батько підзібрав гроші, і в 1974-му ми переїхали на Буковину. Віттоді я малим кожний рік їздив на Луганщину.

Після служби в Нагорному Карабасі поїхав на Донбас, думав працювати, жити там. Але після восьми місяців на шахті зрозумів, що не зможу. Хлопці тільки з шахти вийшли – давай по сто грам. Але мені то було нецікаво, вся ця фігня – робота, хата, туалет.

"Після будемо плакати"

На війні є тільки чорне та біле. Нема інших кольорів. Нема, бл*ха-муха, радуг.

Ставлення до смерті тут має бути холодним. Скажу чесно, якщо відволікатись на гибель побратима під час бою, то, можна сказати, то вже і твоя смерть.

Після будемо плакати, нафіг. Будемо сумувати, коли залишимося живі. Коли утримаємо позиції.

Коли я приїжджаю в Харків, то, блін, горджусь, що люди тут відверто, б**дь, тримають своє місто зубами, руками, ногами (сміється). Щоб ніяка сволота не пройшла. Всі служби працюють, хто б що там не говорив про продажних в СБУ чи в поліції. І Тєрєхов виявився мужиком з яйцями.

Навала цих клоунів дуже потужна. Техніки, бл*ха-муха, дуже багато (сміється) . І до неї багато БК (боєкомплектів – УП) . Вони пруть і пруть. Але в нашому апендиксі, в районі села Перемога, трошки застрягли (сміється) . Хоча у нас легке, піхотне озброєння та протитанкове. Та й таке…

Для боротьби з бронетехнікою у нас все є, але ж вони, сволота, нас не підпускають на близьку дистанцію. Звісно, наша арта – беззаперечні красавци.

Я – піхота, не артилеріст. Не знаю, що там і скільки важкого озброєння вже прийшло від союзників. Але підтримка від хлопців з ЗСУ є. Коли треба, щось гупає. Щось прикриває. Навіть вєртушки. Танки – теж. На превеликий жаль, поки що не в такій кількості пострілів, як у москалів. Поки ще треба все економити, бо не знаємо, що буде далі.

Точні попадання в ворога є. Це – факт. Тиждень тому ми робили коректировку, коли по нас "саушки" стріляли. Підбили їм танк, БК теж. Нас тоді контузило. Але п'ять днів після цього був спокій.

На сьогоднішній день ми стоїмо. Мертво, так сказати. А далі побачимо.

"Я хотів піти на війну в Афган, а попав в Нагорний Карабах. Афган – це ж круто було. Коли ти приходив з Афгану, всі дівчата – твої"

Чітке майбутнє

Я не психолог, не психіатр, але, на мою думку, росіяни – просто хворі. Вони не усвідомлюють, що весь світ, навіть природа, живуть по правилах та законах. Вони собі придумали, що вони – сама сильна нація. Що їм можна все.

Їхня мотивація – покрасти, зґвалтувати, зробити комусь боляче, щоб себе задовольнити. Хворі. Хворі люди.

По всій історії ми бачимо: куди б москаль не запхався, всі держави плачуть. Кругом знищення. Можливо, в них з дитинства багато комплексів. Їх пригнічували, а потім дали зброю – і вони стали вважати себе всесильними. Але це – помилка.

Ну, що ж робити?! Наша справа захищати державу, сім'ї, а не запарюватися тим, що у москалів у голові. У нас зовсім інша мотивація. Ті суки будуть перти до кінця, а ми будемо стояти.

Не знаю, який там далі перелом може відбутися. Політичний чи ще якийсь. Альянс з Британією чи НАТО. Я всім цим не хочу перейматися. Ми маємо далі захищати своє. Щоб ця гидота не руйнувала майбутнє наших дітей.

Ті, хто каже, що втомився від війни, не був на війні, не бачив кров хлопців. У тих, хто каже, що втомився, нічого немає всередині. Їх влаштовує той безлад, який коїться в державі. Вони не бачать майбутнього, живуть одним днем. Не хочуть втрачати матерільне.

Для таких людей особисто нічого і далі не зміниться, тому що вони не хочуть боротися за зміни. Але я не переймаюсь тим, що в тилу, за спинами наших бійців, є такі. В реальності ми всі різні.

Кожна людина – особистість, нафіг. Заставити когось усвідомлювати якісь важливі речі – неможливо. Треба жити по закону, тоді буде більше свідомих людей.

Побратими Валерія Красняна по Українській добровольчій армії тримають оборону на Харківщині

Життя – одне. Я хочу, щоб мої діти гордились мною. Щоб знали: от був такий упертий дурак, який рубає сразу з кінця. Одне єдине, я не хочу померти на війні так би мовити "кримінальним". З тією вигаданою справою, яку так і не закрили.

Воно мусить все в країні змінитись, тому що дуже багато вже поставлено на кон. Багато сімей залишились без кормильців. Ми утримали з 2014-го навалу під Донецьком, Луганськом, тепер, на жаль, воно майже у кожну хату прилетіло.

Війна – тяжка штука. Що найважче? (Пауза) . Спогади. (Пауза) . Спогади. Коли є вільна хвилина, щоб згадати друзів, родичів – це саме важке. Особливо болючі спогади важкі. Ось, наприклад, на сьогодні ми так і не змогли забрати "двохсотого" бійця, Космоса. Для його родини він зараз – пропавший безвісти, бо нема тіла.

Чи я оптиміст? Та Бог його знає! Але майбутнє в нас прописано кров'ю. Воно буде чітке. От і все.

Навіть якщо ті люди, кому "какая разніца", захочуть нас зрадити, майбутнє буде по-любому за нами. Хоч і йдемо довгий шлях, все одно побудуємо правильну державу.

Євген Руденко, УП

Останні новини
Путін перегрупується й атакуватиме знову, ми не можемо дозволити собі нову мінську угоду: Україні потрібна чиста перемога -  голова МЗС Британії Трасс.

Путін перегрупується й атакуватиме знову, ми не можемо дозволити собі нову мінську угоду: Україні потрібна чиста перемога - голова МЗС Британії Трасс.

У разі підписання "поганої угоди" з РФ російський диктатор Володимир Путін використає час для перегрупування й атакуватиме Україну знову.

Цензор.НЕТ

У Чехії професор вишу запропонував росіянці спершу «скинути» путіна, а вже потім складати іспит.

У Чехії професор вишу запропонував росіянці спершу «скинути» путіна, а вже потім складати іспит.

Студентка Остравського університету з Росії не приїхала на сесію, посилаючись на "політичні причини". Чеський професор, у якого вона просила ввійти в її становище, запропонував їй спершу "скинути" Путіна, а вже потім складати іспит. Історію своєї ...

Патріот Донбасу

Звернення Зеленського за 3 липня

Звернення Зеленського за 3 липня

Володимир Зеленський привітав бійців у день Військово-Морських сил України й День зенітних ракетних військ. Президент зауважив, що завдяки військовим Росія зазнала великих втрат. Читати на сайті: #24Канал

“План Маршала” для України / УСТЕНКО назвав суму збитків від війни.

“План Маршала” для України / УСТЕНКО назвав суму збитків від війни.

Радник Президента України з економічних питань Олег Устенко розповів 24 каналу про очікування від конференції у Швейцарії, де обговорять план відновлення нашої держави. Водночас він назвав колосальну суму збитків від війни. До теми: #24Канал

Демілітаризація русні від Військово-морських сил ЗСУ.

Демілітаризація русні від Військово-морських сил ЗСУ.

#24Канал

Снаряд прилетів у спальню: 12-річний Стас втратив частину черепа після удару.

Снаряд прилетів у спальню: 12-річний Стас втратив частину черепа після удару.

12-річний Стас двічі втікав від війни. Сершу родина виїхала з Донецька. Однак 10 червня у дім хлопчика на Харківщині влетів російський снаряд. Після чого він втратив частину черепа. Читать на сайте: #24Канал

Поступово ми рухаємось вперед. Буде день, коли те ж саме скажемо і про Донбас - Звернення президента

Поступово ми рухаємось вперед. Буде день, коли те ж саме скажемо і про Донбас - Звернення президента

️Україна нічого не віддає Звернення Володимира Зеленського наприкінці 130-го дня повномасштабного вторгнення окупантів ️Російська економіка опинилася в найбільшій кризі за останні 50 років. Світ відмовляється від звʼязків з Росією. Слова "обвал", ...

Украина затмит? Германия переживает из-за вступления в ЕС.

Украина затмит? Германия переживает из-за вступления в ЕС.

#24Канал