Індустрія українських дронів: як влаштована і що про неї розповідають іноземні журналісти.

Засновник майстерні Іван (ім’я змінено з міркувань безпеки), що виготовляє 5000 FPV-дронів на місяць, вважає, що Україна може локалізувати виробництво за пів року. Про це він розповів іноземним журналістам WIRED. Про що ще йдеться в репортажі, пише 6 травня Dеv.ua.

Понад 200 майстерень виготовляють дрони

Майстерень із виробництва безпілотних літальних апаратів багато по всій Україні — близько 200 українських компаній виробляють повітряні безпілотники, а інші — безпілотні апарати наземного і морського базування. Але герой репортажу WIRED Іван, наполягає на тому, що виробник, якого він представляє, VERBA, є найкращим.

«Коли росія бачить в Instagram мій продукт, вона починає купувати всі ці компоненти в Китаї», — каже один із керівників VERBA.

У перший рік війни, коли FPV дрони надавали надзвичайні кадри з лінії фронту, а вірусне відео безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що кидають гранати на російські танки, захопило весь світ, Україна хапала кожен споживчий дрон, який тільки могла знайти. Китайський технологічний гігант DJI став відомим в Україні завдяки повсюдному використанню своїх дронів на лінії фронту. Однак початкова перевага України була швидко втрачена, оскільки рф поспішила перехопити ці БПЛА китайського виробництва.

Новий попит із боку Москви часто може спричинити або дефіцит, або інфляцію, витісняючи українські компанії. Тому такі підприємці, як Іван, почали будувати власні.

Коли Іван розпочав свою діяльність у перші місяці війни після повномасштабного вторгнення росії в лютому 2022 року, він створював жменьку франкендронів, щоб відправити їх Збройним силам України. Зараз, за словами Івана, його підприємство виробляє 5 000 FPV-дронів на місяць. Він пропонує цілий ряд систем, від гігантської 12-дюймової моделі до 4-дюймового прототипу.

У порівнянні зі звичайними боєприпасами безпілотники Івана дешеві. Найдорожчий його апарат коштує близько $2500, а найдешевший — лише $400.

Іван каже, що бере лише 10-відсоткову надбавку за свої дрони і реінвестує весь прибуток назад у свою діяльність. Представники інших компаній, що займаються розробкою безпілотників, які поспілкувалися з WIRED, кажуть, що працюють за схожим принципом.

За пів року до локалізації

Наразі Іван та інші виробники виготовляють дедалі більше безпілотних систем в Україні, вони все ще покладаються на китайських постачальників критично важливих бортових компонентів. Це є певним компромісом: китайські постачальники дешевші, але їхня продукція, як правило, нижчої якості, і вони також із задоволенням ведуть бізнес з росією. Інші варіанти, такі як компанії з Тайваню, США, Канади чи Європи, мають кращу якість, але можуть бути в кілька разів дорожчими.

Інший керівник підприємства з виробництва оборонних технологій, Ігор, виробляє значно більш чутливі дрони.

«Ми точно нічого не купуємо в Китаї», — каже він.

Його продукція дорожча, каже він, але він «шукає щось, що відрізняло б нас від росіян». Наразі, за його словами, росія попереду, і він сподівається скоротити цей розрив.

Ланцюги поставок, за словами Івана, «складні». Виробники дронів, які поспілкувалися з WIRED, кажуть, що від 40% до 80% компонентів їхніх дронів виробляються в Україні.

На запитання, скільки часу знадобиться для того, щоб Україна могла виробляти майже все в цих безпілотниках, від лопастей ротора до бортових компонентів, Іван дає оптимістичну оцінку: «Шість місяців».

Це не зовсім нереальна мрія. Михайло Федоров, віцепрем'єр-міністр України, а також міністр, відповідальний за цифрову трансформацію, заявив наприкінці минулого року, що Київ сподівається побудувати завод напівпровідників, здатний виробляти 50 000 мікросхем на рік, до 2025 року. Україна виробляє близько половини світових поставок неону, необхідного для лазерів, які використовуються для виготовлення чіпів.

В Україні вже є компанії, які розробили програмне забезпечення для автоматизації електронного проєктування — необхідний інструмент для виробництва мікросхем — і які здійснюють електронну збірку в самій країні. Джерело в галузі повідомило WIRED, що наприкінці 2023 року було створено робочу групу, яка має визначити, як Україна може стати гравцем у напівпровідниковій промисловості.

Не тільки FPV

Україна досягла величезного успіху в атаках на російські нафтопереробні заводи, виводячи з ладу до 15 відсотків усіх нафтопереробних потужностей країни, і в бомбардуваннях російських авіабаз. Все це стало можливим завдяки українським ударним безпілотникам дальнього радіуса дії.

Ігор, який представляє компанію, відповідальну за виробництво цих дальніх бомбардувальників, каже, що вони розробили апарат, здатний літати на 1000 км і нести 25-кілограмовий вантаж, і вже виготовили «кілька сотень» таких апаратів для ЗСУ. І вони активно працюють над новою моделлю, здатною літати на відстань до 2 500 км.

Ці системи дорожчі: від $35 000 до $100 000. Але якщо вони можуть знищити російську техніку на мільйони доларів, то це вигідна покупка.

«Це не прості дрони. Ми не можемо дозволити собі розкіш, як західні хлопці, витрачати роки на розробку», - каже Ігор.

На безпілотниках вони теж не зупиняються. Вони використовують ту саму технологію для розробки ракет українського виробництва, здатних літати далі і завдавати більшої шкоди російській військовій інфраструктурі, захованій далеко за лінією фронту, яку регулярно використовують для атак на українські міста.
Мета Ігоря — «принести війну в росію». За його словами, FPV-дрони транслюють реалії лінії фронту у високій роздільній здатності — бомбардувальники дальнього радіуса дії можуть успішно створити відчуття реальності.

«Вони не страждають так, як страждаємо ми», — каже він.

Не тільки дрони в небо

Зусилля, спрямовані на перенесення війни в росію, просуваються на кількох фронтах. Однією з найвідоміших безпілотних систем війни стали київські безпілотники Sea Baby. Відео з цими витонченими корабликами, що курсують водами Чорного моря, стали вірусними.

За даними Києва, вони можуть нести 850 кілограмів вибухівки, розвивати швидкість 90 кілометрів на годину, долати відстань близько 1000 кілометрів — і при цьому вони невидимі для радарів. Це саме той потенціал, який Пентагон та інші оборонні відомства намагаються розвивати роками.

«Ми любимо жартувати, що все, що ми робимо зараз в Україні, займає три дні — в глобальному масштабі це займає три роки», — каже Кушнерська з Brave1.

Однак, запитайте про ці безпілотники в Києві, і всі будуть мовчати. Навіть балакучі джерела в оборонному відомстві замовкають, коли їх запитують про «Морських малюків». На запитання про машини один з керівників оборонного відомства посміхнувся і сказав просто: «Це засекречено».

Однак розробка військово-морських безпілотників є відносно легкою порівняно з безпілотними наземними системами. Один із виробників наземних безпілотних систем Степан перераховує безліч труднощів, пов’язаних зі створенням безпілотних наземних систем: вони погано пересуваються пересіченою місцевістю, погано працюють в несприятливу погоду і не мають змоги заїжджати дуже далеко.

І все ж, за словами Степана, його компанія подолала всі ці перешкоди і поставила ці наземні системи на озброєння. Крім того, Степан каже, що він «приємно здивований тим, як їх використовують». Він каже, що їхній найменший підрозділ, який зазвичай використовується для доставки їжі та обладнання, нещодавно врятував і евакуював пораненого солдата з лінії фронту.

Один наземний безпілотник, по суті, мобільна кулеметна турель, може похвалитися дальністю ходу 800 метрів. Проте ще більше вражає те, що відбувається, коли наземна система працює в парі з безпілотником-розвідником. Замість того, щоб вести вогонь прямо перед собою, команда Степана навчає українських солдатів, як підняти траєкторію зброї, вести вогонь по параболічній траєкторії і використовувати камеру безпілотника для коригування прицілу. Ця тактика, за його словами, збільшує дальність стрільби до 2,4 кілометра.

ШІ в допомогу

Проводити комбіновані операції з кількома безпілотниками досить складно. Якщо Україна хоче по-справжньому скористатися перевагами цих автономних систем, їй потрібно буде з’ясувати, як керувати кількома системами на землі і в повітрі — і саме тут на допомогу приходить штучний інтелект.

Степан розповідає про чотири рівні, на яких ШІ може допомогти у веденні війни:

• Перший — розвідка, де машинне навчання можна використовувати для зіставлення великих обсягів відеоматеріалів і супутникових знімків.
• Другий — це «пілотування», як він його називає, де ШІ може аналізувати ці розвіддані і допомагати робити висновки.
• Третій — планування, де ШІ може допомогти розробити «взаємопов’язані, складні замовлення» для декількох систем на землі і в повітрі; він порівнює це з розробкою футбольних матчів за допомогою ШІ.
• Нарешті, четвертий крок — це повна автономія, коли ШІ збирає розвіддані, аналізує їх, розробляє накази на основі розвідданих, а також відправляє і командує автономними підрозділами на основі цієї інформації — хоча люди перевіряють і затверджують кожен крок цього процесу.

Степан зазначає, що є етапи, які повністю виключають участь людини, але він не зацікавлений у тому, щоб туди йти.

Важливо не лише виробляти

Журналісти WIRED написали про дрон-школу Івана. Тут студенти вивчають не лише тонкощі пілотування цих квадрокоптерів, а й те, як вони працюють і як їх ремонтувати. Далі по коридору знаходиться велика конференц-зала, де студенти спочатку перевіряють свої навички — прапорці та контрольні точки закріплені на картонних коробках, скріплених скотчем у платформи різних рівнів. Після того, як студенти успішно проходять цей імпровізований курс, вони переходять до пілотування дронів на вулиці.

Зазвичай дрони Івана пофарбовані в авіаційний чорний колір, щоб виглядати якомога непомітніше. Один дрон, що стоїть на столі в навчальній школі, пофарбований у яскраво-помаранчевий колір. Іван посміхається: «Нам набридло губити їх у траві».

Українські підприємці сподіваються, що в найближчому майбутньому в мережі з’являться десятки таких симуляторів, які зможуть навчити 100 000 військовослужбовців.

"Минулого місяця в мережі з’явився симулятор бойових дій безпілотників, який дозволяє слухачам імітувати весь процес завдавання дальнього удару з безпілотника. За словами співрозмовника видання, зараз розгортається версія 2.0, додавши, що це, ймовірно, перший імерсивний симулятор наступальних дій безпілотників, який перебуває в експлуатації. Симулятор також покликаний допомогти українським пілотам практикувати інтеграцію своїх безпілотників з наземними системами, що, як відомо, є складним завданням навіть для досвідчених солдатів", - пише WIRED.

У той час, як школа безпілотників Івана пропонує практичний досвід для користувачів FPV-безпілотників, цей новий тренажер дозволяє пілотам відпрацьовувати наведення на цілі на великих відстанях, польоти в складних погодних умовах та протидію радіоелектронній боротьбі.

Источник: fin.informator.ua