Жандарми й профурсетки

Поки по обидва боки Атлантики намагалися зрозуміти, які вказівки Дональд Трамп дав своїм прихильникам в Конгресі США, московські пропагандисти поквапилися повідомити власний "ексклюзив": за їхніми словами, колишній американський президент таки домовився з Путіним!

Про що? Про те, що "Сполучені Штати підуть з Європи". Взагалі. Але трохи згодом. Поки почнуть з Європи Східної. Звісно, віддавши її Росії. А яких іще "новин" ви чекали від "експертів на зарплаті" з "дуже надійними джерелами" у Кремлі?

Дует "Дима і Тима" - Дмитрій Куликов і Тимофій Сергейцев – сумновідомий за " планами остаточного розв'язання українського питання " відреагував одразу. І як! " Російський жандарм повертається до Європи ". Мабуть, довго чекали слушної нагоди "запалити" із давньою заготовкою.

Про "почесне" звання жандарма ці хлопці мріють щонайменше з 2016 року, коли оприлюднили свій опус "Доля імперії". В його авторах значиться ще є й третій "мушкетер", також відомий українцям, — Іскендер Валітов. Тепер його десь загубили, але втрата, зізнаюся, не така вже й велика.

Для людей, які в інтелектуальному розвитку зупинилися ще в часи, коли в кінотеатрах йшли комедії про пришелепкуватих поліцейських із Сен-Тропе, французьке слово "жандарм", мабуть, і справді провокує сплеск позитивних емоцій. "Жандарм одружується", "Жандарм та інопланетяни", "Жандарм і жандарметки"…. суцільні посмішки!

Але для тих, хто цікавився російською історією, хоча б у скаліченому радянською шкільною програмою вигляді, радість "Дими і Тими" може викликати хіба що здивування. Бо асоціації з ним відверто сумні.

Так, на початку XIX століття, після розгрому Наполеона, Росія домінувала над Європою . Інструментом домінування став створений за ініціативою Олександра I "Священний союз", до якого змушені були приєднатися майже всі європейські монархи.

Читайте також: Культур-дилери

На конгресі цього об’єднання у Троппау цар домігся визнання за ним права втручатися у внутрішні справи держав-учасниць для придушення революцій – навіть, якщо тамтешній уряд цього не просить (так званий "протокол Троппау"). І кілька разів цим правом скористався.

Але з часом розбіжності між володарями зростали. І врешті-решт австрійський канцлер Клемент Меттерніх запропонував Олександру I припинити гратися в "колективні рішення" та взяти функції "підтримання порядку" на себе особисто. Тобто – стати тим самим "жандармом Європи".

Фото: Вікіпедія

Цар, між іншим, залишив цю пропозицію без відповіді. Але й Меттерніх виходив з того, що в його розумінні "жандарм" має стежити за дотриманням правил, не дозволяючи собі використовувати своє службове становище у власних інтересах.

В Росії функції жандармів були зовсім іншими. Вони не лише підтримували порядок, але й займалися "сиском", зокрема політичним. А в разі війни перетворювалися на військовий підрозділ.

Наступник Олександра I – Микола I – поводив себе в Європі саме так . Як московський "околоточний" - роздавав усім вказівки як себе поводити, супроводжуючи їх час від часу потиличниками, безсоромно брав з прилавків цікаві йому товари та взагалі демонстрував "хто в домі господар".

Читайте також: Сльозинка мародера

Не дивно, що європейці за першої ліпшої нагоди намагалися вислизнути з-під його контролю. Першою це зробила Франція – після революції 1830 року, потім Бельгія… Потім прусський король домігся скасування принципу "обмеженого суверенітету", закладеного в "протоколі Троппау".

А через п’ятнадцять років хвиля "весни народів" почала котитися вже цілим континентом. Микола I наказав "сідлати коней" і зібрав для придушення революцій півмільйонну армію . От тільки жоден з монархів не звернувся до царя за допомогою – усі розуміли, що за свої "жандармські послуги" Росія вимагатиме надто високу ціну.

Єдиним винятком став австрійський імператор, який відчув, що не впорається самотужки з угорськими повстанцями. Криваву російську інтервенцію Угорщина запам’ятала надовго. Але Микола I чомусь вирішив, що й Відень тепер підтримуватиме його завжди й в усьому.

Самовпевненість та "запаморочення від успіхів" завершилося, однак, цілковитою ізоляцією Петербурга у Кримській війні. Війні, яка остаточно поховала систему російського домінування над континентом. А вислів "жандарм Європи" відтоді вважався лайливим, і наступники Миколи I вимагали до їхньої імперії його "не застосовувати".

Згадували це визначення хіба що борці з царатом. Олександр Герцен, скажімо. Чи Володимир Ленін. Останній, щоправда, аж через півсторіччя після Кримської війни. Тому мусив пояснювати своїм читачам, що воно означає. Мовляв, Микола I придушував угорську революцію – тому був "жандармом Європи", а Микола II – перську, тож, ймовірно, хоче стати "жандармом Азії".

Тобто ватажок більшовиків царів аж ніяк не хвалив. На відміну від "Дими й Тими", що витягують тепер на світ божий таку собі "котлету" з позаминулого століття. Яку і Микола I недоїв, і Ленін не перетравив . Витягують і пишаються…

А кострубато в них виходить ще й тому, що попередні російські володарі — за дивним збігом обставин — пройшлися солдатським чоботом саме по сьогоднішнім путінським союзникам. Персії – тобто Ірану. Та Угорщині.

Віктор Орбан, вочевидь, буде заскочений, коли до нього знову заваляться російські інтервенти. Хоча мені особисто його точно не шкода… Врешті-решт, можна розглядати це як іронію долі, бо колись Орбан починав саме в лавах борців проти участі Будапешта в організації Варшавського договору.

Читайте також: "Заповіт Петра" і англосакси

ОВД, між іншим, був комуністичною реінкарнацією все того ж "Священного союзу" . І навіть "протоколу Троппау", який в дусі доби перейменували в "доктрину Брежнєва", хоча йшлося про той самий "обмежений суверенітет".

Радянському Союзу, щоправда, вдалося підпорядкувати собі не весь континент, а лише половину. Втім, як ми пам’ятаємо, в "ексклюзиві" про угоду Путіна з Трампом теж йдеться насамперед про Східну Європу – принаймні на "першому етапі".

Цікаво, з кого почнуть "наведення ладу". З тієї ж Угорщини, як в 1956-му? Чехословаччини, звісно, більше немає, але ж є Словаччина! Як там Роберт Фіцо з Петером Пелегріні? Чекають "жандармів"?

Бо одна справа виконувати роль профурсеток, балансуючи між далекою Москвою, відділеною від тебе Україною, та близьким НАТО, з якої ані Братислава, ані Будапешт виходити не збираються (про що українці, може, й шкодують, з огляду на численні угорські вето). І зовсім інше – коли "клієнти" заваляться їм додому, якщо не прямо в ліжко, вимагаючи виконати усе, за що заплатили раніше.

Чи в Москві для кожної східноєвропейської країни підготують новий комплект керівників – таких собі "кадарів" чи "гусаків", готовим за перший же викликом приєднатися хоч до ОДКБ? Бо ж нинішні надто пещені, звиклі до того, що в Брюсселі з ними панькаються, вмовляють, як максимум — пропонують "каву випити" під час критичного голосування…

Звісно, цінність "ексклюзивів" від московських пропагандистів нульова. Але якщо пам’ятати, що свою "пайку" вони отримують з того ж корита, що і європейські "друзі Кремля", - можемо навіть вважати це "дружнім тролінгом" з їхнього боку. З нагадуванням, що одноразові вироби – на те й одноразові, щоб бути викинутим на смітник одразу після використання.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямування

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.