Українська правда

«Українська правда» - новини про Україну

https://www.pravda.com.ua/

Як морпіхи пішки вийшли з обложеного Маріуполя

Оборона Маріуполя – найважча, найтрагічніша та водночас одна з найменш розказаних історій цієї війни.

Попри те, що за боротьбою українських захисників практично в прямому ефірі спостерігав увесь світ, цілісної картини захисту міста та його підприємств-гігантів, які стали " місцем життя і смерті " для сотні українських військових, усе ще немає.

Особливо в цьому пазлі бракує історій людей поза полком "Азов", який із зрозумілих і знов-таки трагічних обставин є асоціацією номер один з обороною міста.

На сусідньому від "Азовсталі" металургійному комбінаті імені Ілліча під кінець першого місяця війни оборону тримала 36-та окрема бригада морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.

Під час роботи з цією бригадою на півдні "Українська правда" випадково почула, що окрім частини морпіхів, яка пішла на з'єднання з "азовцями" , і тієї, що здалася в полон окупантам, є ще одна.

Йдеться про невелику групу морпіхів із 36-ої бригади, яка у квітні, після важких боїв за місто, вийшла з обложеного Маріуполя пішки.

Серед них – тогочасний командир батальйону морпіхів на позивний "Арістід". Він був командиром у вже легендарного Сергія "Волини", який згодом очолив частину морпіхів , що пішла на "Азовсталь", та став одним із облич українського спротиву.

Історія участі 36-ої бригади в боях за Маріуполь – ще один фрагмент пазлу в трагічній і водночас героїчній мозаїці українсько-російської війни.

36-та бригада морпіхів складалася з батальйона, яким керував Арістід, а також 1-го і 501-го окремих батальйонів.

На початок повномасштабного вторгнення батальйон Арістіда тримав оборону за Маріуполем. Згодом посувався ближче до міста й урешті перейшов на завод Ілліча. На початку квітня батальйон розділився на тих, хто пішов з оточеного заводу на з'єднання з "азовцями" і тих, хто пішов на вихід з міста.

Нижче історія оборони Маріуполя, якою її бачив та запам'ятав морпіх із позивним афінського полководця.

Арістід прийшов в українську армію у 1998 році – 17-річним студентом Харківського інституту танкових військ. Хотів стати льотчиком, але без грошей і зв'язків не вийшло. Тому вивчився на танкіста.

Усе побачене в армії з 1998 і до 2014-го Арістід розцінює як цілеспрямоване знищення українського війська за участі Росії. Самі ж українці, пригадує чоловік, не розуміли, що ЗСУ – гарант незалежності країни.

До 2014-го Арістід служив у Криму в 36-ій бригаді берегової охорони, яка згодом стала основою 36-ої бригади морської піхоти імені Білинського, що обороняла Маріуполь.

На момент, коли розпочалася окупація Криму, чоловік обіймав посаду помічника начальника оперативного відділення й перебував у пункті постійної дислокації бригади – Перевальному, що між Сімферополем і Алуштою.

У перші дні вторгнення РФ у Крим, пригадує він, усі готові були прийняти бій, а потім з особовим складом попрацювали пропагандисти, замасковані під пресслужбу ВМСУ: мовляв, тут "зарплати, червона риба, будинки в Ялті".

Замість наказів із Києва, з вуст тогочасних керівників країни лунало тільки: "Тримайтеся". І Арістід був одним із тих небагатьох, хто втримався.

Після виходу з Криму й формування нової бригади в Миколаєві він виконував завдання в зоні АТО та ООС. По 7-10 місяців на рік перебував на Маріупольському напрямку, пріоритетному для морпіхів.

Початок великої війни

На початок повномасштабного вторгнення майже вся 36-та бригада вже кілька місяців перебувала в районі Маріуполя.

Батальйон Арістіда тримав 9-кілометрову лінію навпроти Комінтернового (після перейменування 2016-го року – село Пікузи), що за 40 кілометрів на схід від Маріуполя.

24 лютого для хлопців почалося зі шквалу російських "Градів".

Район оборони батальйону Арістіда станом на 24 лютого 2022 року

всі ілюстрації андрія калістратенка

Ще під час заходу на позиції, в грудні 2021 року, батальйон отримав бойовий наказ: у разі явного нападу – оборонятися. Тож варіант дій був лише один – бій.

З найважчого озброєння у батальйону був 120-міліметровий міномет – ним били по передньому краю росіян, по їхніх танках і БМП.

З 17 лютого росіяни підвищили інтенсивність обстрілів на Маріупольському напрямку. У цей час світові медіа вже писали про російське вторгнення. З того моменту Арістід спав одягненим по дві-три години на добу.

Останні кілька років він вважав повномасштабне вторгнення лише питанням часу. Заздалегідь відкладав заощадження на випадок війни, вчив дружину, яка у 2014-му разом із двома дітьми виїжджала з Криму потягом, їздити на авто.

Першу ніч великої війни всі підрозділи, що працювали на напрямку Арістіда, щільно тримали стрій.

У ніч з 26 на 27 лютого окупанти прорвали оборону зліва – там захист тримала сусідня 53-тя бригада. Ворог почав обходити Маріуполь із півночі, поблизу Волновахи.

Паралельно з цим 1-й окремий батальйон морпіхів у повному складі відійшов вглиб зі своїх позицій. Цей відхід оголив фланг українських військових на Гнутовому, що розташоване за 20 кілометрів на північний схід від Маріуполя.

"Я застосовував свій резерв, щоб перекрити той фланг. Ну, резервом його назвати складно – це одна броньована машина, вісім розвідників, головний старшина і я", – пригадує Арістід.

За наказом комбрига Баранюка на Гнутове також повернули одну з рот 1-го окремого батальйону.

Втім, незабаром окупанти прорвали і цей фланг. У бою 36-та бригада втратила два свої танки.

Тоді Арістід із частиною морпіхів відступив ще ближче до Маріуполя. Там були вже підготовлені позиції з попередніх років війни.

Однак і на цих позиціях довго протриматися українцям не вдалося – окупанти рухалися надто швидко. 27 лютого вся 36-та бригада отримала задачу зайняти оборону вже на околицях Маріуполя – у селищі Волонтерівка.

Відхід морпіхів на Волонтерівку пройшов для ворога непомітно. Проте батальйон зазнав першої втрати – один військовослужбовець загинув унаслідок авіаудару. Тіло так і не знайшли.

Непростою ситуація була й на інших ділянках довкола міста. Саме в останні дні лютого Арістід зрозумів, що захисники Маріуполя потрапили в оперативне оточення.

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?

Ольга Кириленко, журналістка УП

Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб "Української правди" буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.

Приєднатись

Околиці Маріуполя, Волонтерівка

На краю Волонтерівки командири підрозділів виставили системи загороджень, частина яких вже була підготовлена "азовцями". Окупанти вже щільно обстрілювали Маріуполь, та місто ще було схоже на себе.

Район оборони батальйону Арістіда на околицях Маріуполя, Волонтерівка

1 березня росіяни продовжували крити вогнем Гнутове – вони ще не зрозуміли, що морпіхи відступили. Так у батальйону Арістіда з'явився час на підготовку до бою.

3 березня окупанти пішли на прорив на Волонтерівку посиленим взводом, на трьох танках і чотирьох БМП.

"Вони намагалися нахрапом, як то кажуть, пройти наші бойові порядки. Але, звісно, три танки було підбито з РПГ", – пригадує Арістід.

Бій прийняла 2 рота батальйону Арістіда.

Після того, як окупанти отримали відсіч на підході до Волонтерівки, вони кілька днів працювали по околицях Маріуполя артилерією та авіацією. Прямих зіткнень між піхотою не було. Хіба один раз окремим батальйонам бригади довелося вибивати окупантів із території Приазовської виправної колонії на краю Волонтерівки.

Напередодні 8 березня росіяни відновили наступ.

З того моменту й орієнтовно до 20-го числа бої на околицях Маріуполя точилися цілодобово: окупанти заходили, їх відбивали, і так по колу. Десантно-штурмова рота з батальйону Арістіда не менше шести разів відновлювала свої позиції. ЗСУ зазнавали втрат і найбільших, за словами Арістіда, зазнавали саме морпіхи.

"Було важко, відверто кажучи… Я приїздив у десантно-штурмову роту, спілкувався з ними, казав: "Якщо ми впустимо росіян у місто, то стримати наступ далі буде дуже важко, а так ми хоча б спостерігаємо їхній підступ на околицях".

По командиру роти Віктору Пяткіну було видно, що він падав духом… Я його викликав, кажу: "Друже, я тебе "трьохсотю", передавай управління командиру взводу". Він казав: "Ні, не треба". Але потім взяв добу, щоб передати роботу. Хоча командир взводу теж був пониклим… Вони розуміли, що всі в оточенні", – розповідає Арістід.

На наступний день після цієї розмови командир десантно-штурмової роти капітан Віктор Пяткін загинув.

Арістід вирушив на командно-спостережний пункт (КСП) роти Пяткіна, щоб привести до ладу хлопців і керувати боєм. Буквально тієї ж миті в оточення потрапила майже вся 2-га рота батальйону Арістіда, оскільки один із прикомандированих підрозділів знявся з позиції.

Рота змогла вийти з оточення й відступила на два кілометри вглиб Маріуполя. Відповідно, посуватися довелося й іншим підрозділам. Підготовлених позицій усередині міста не було, а закопуватися на заасфальтованій місцевості без хороших підвалів украй важко.

До того ж, будинки постійно, і вдень, і вночі випалювала російська артилерія.

Після відступу вглиб міста новим КСП батальйону Арістіда став пологовий будинок на вулиці Металургійній (не той, який разом із вагітними розбомбили росіяни). А після пологового – металургійний комбінат імені Ілліча.

Читайте також: Гігант Приазов'я. Історія маріупольського меткомбінату від комунізму до капіталізму

Нижче, за річкою Кальміус, на іншому величезному заводі Маріуполя "Азовсталь" оборону тримав полк "Азов".

Меткомбінат Ілліча

Батальйон Арістіда перейшов на меткомбінат Ілліча під кінець першого місяця великої війни, приблизно 27-28 березня.

Тримати широкий фронт уже не було змоги.

На Ілліча також розмістився окремий 501-ий батальйон. Одного ранку наприкінці березня з їхнім КСП не було зв'язку, тоді комбриг 36-ої відправив Арістіда розвідати обстановку.

"Я приїхав на КСП 501-го батальйону, а там уже нікого не було. Лежала зброя, ракетник, протитанкові засоби. Їжі було багато, а в нас її, до речі, не було. Я комбригу доповів, що там пусто.

Після чого стало відомо, що комбат (підполковник Микола Бірюков – УП) прийняв рішення здатися в полон, але при цьому нікому нічого не сказав", – розповідає Арістід.

З вечора 4-го квітня пропагандисти крутили відео, на якому десятки українських військових, піднявши руки, здаються в полон. 13 квітня інформація про полон таки підтвердилася.

Так оборона Маріуполя кількісно втратила майже 300 захисників. Через це морпіхи були змушені перейти до кругової оборони заводу Ілліча.

"До оборони меткомбінату стали всі: зенітники, мінометники, тилові підрозділи – усі, хто є, за винятком поранених. Звісно, рано чи пізно все б закінчилося, і вже було зрозуміло… Але я усвідомлював, що під Києвом ще йшли бої, і якби впав Київ, то, звісно, впав би і Маріуполь", – розповідає Арістід.

Київ відбили в останні дні березня, проте оборона Маріуполя на цьому не завершилася. Бої йшли цілодобово.

Боєприпасів на початок квітня практично вже не було. Закінчувалися протитанкові засоби. Залишалися тільки гранати та стрілецька зброя, які застосовували, коли противник підходив максимально близько.

"Був у мене там такий боєць, Саша Криволап – у нього була щока розірвана, третє поранення. Кажу: "Друже, давай пару деньків відпочинь, щоб в тебе загоїлося, бо ти ж навіть їсти не можеш". А він каже: "Нє, за автомат – і до своїх". Я ледь не розплакався… Наскільки пацани металеві", – пригадує Арістід.

Нині Саша Криволап вважається зниклим безвісти.

Керівництво 36-ої бригади планувало кілька варіантів виходу з міста. Комбриг Володимир Баранюк, як і Арістід, хотіли виходити з "азовцями". Але останні залишати Маріуполь відмовлялися навідріз.

Між двома заводами існувала "дорога життя", якою з меткомбінату Ілліча на "Азовсталь" евакуйовували поранених. Звідти, допоки це було можливо, їх забирали гелікоптери.

Читайте також: "Острів надії". Як вийшли і що зараз із захисниками "Азовсталі"

За місця в гелікоптерах командири буквально торгувалися, пригадує Арістід. Одного разу такий "торг" тривав три з половиною години.

"Було 12 місць, я просив: "Дайте мені з них хоча б 10", а потім заходжу в шпиталь, а там інші хлопці в такому стані… І мені кажуть: "Ти зрозумій правильно, далі лікарі ще будуть просіювати за важкістю поранених", – пригадує Арістід.

Перша спроба виходу з Маріуполя і прорив на "Азовсталь"

10 квітня, на 46-ий день війни, через відсутність їжі та пригнічений настрій бійців комбриг морпіхів Володимир Баранюк прийняв рішення виходити з Маріуполя, який перебував в облозі.

" Київ відбили , і противник почав стягувати свої сили на сході. Бої тривали цілодобово", – пригадує Арістід.

"Не знаю, чи давали командиру бригади наказ на вихід, але, ймовірно, бойовий наказ він визначив. Відповідно, у мене був свій наказ на вихід із "Ілліча", – додає він.

Морпіхи мали підніматися на північ від Маріуполя, в бік окупованої Волновахи, і приблизно за 30 кілометрів, на Кременівці, звернути в напрямку Запоріжжя.

Перша група бійців висунулася з міста на броньованих "Козаках", але була обстріляна, навіть не покинувши свій мікрорайон. Згодом був втрачений зв'язок із БТРом, яким виїжджав з міста комбриг Баранюк, його заступник і начальник штабу.

Як стало відомо пізніше, комбриг разом із частиною бійців потрапив у полон. За місяць Баранюк і начальник штабу Дмитро Кормянков з'явилися на відео пропагандистів з "Ріа новості".

Керівництво бригадою на себе перейняв командир 1-го окремого батальйону, майор Євгеній Бова. Він також віддав наказ на вихід із міста.

Арістід розпорядився пішки виходити тим, хто має на це сили, і машинами – тим, хто в собі цих сил не відчуває. Поранених він планував вивести на "Азовсталь".

Більшість батальйону спершу підтримала ідею виходу з міста – мовляв, краще загинути дорогою, ніж " померти на грьобаному заводі".

Втім, цей план похитнула ідея "екстракшену" – евакуації за участі третьої сторони, на кшталт Дюнкеркської евакуації 1940-го, найбільшої військової рятувальної операції в історії. Військові щиро повірили в таку можливість і в історії з Маріуполем.

"Волинський мав контакт з Арахамією – той навішав, що ведуться розмови про цей екстракшн. Я до нього ставився скептично, але хлопці ідею підхопили, частково мали на неї надію", – пригадує Арістід.

Частина батальйону, як показало опитування командирів та особового складу, таки хотіла піти на "Азовсталь". У підсумку батальйон розділився приблизно навпіл.

Так, 12 квітня 186 бійців, більшість із яких складали морпіхи, зокрема поранені, вийшли з Меткомбінату Ілліча та пішли проривом на "Азовсталь". "Дорога життя" між двома заводами на той момент уже була розрізана.

Операція виявилася успішною. Морпіхи та "азовці" стали разом до оборони "Азовсталі".

Так лінія оборони Маріуполя звузилася до території одного заводу.

Частина морпіхів, яка вирішила не з'єднуватися з "азовцями", малими групами, по 4-6 людей, пішла на вихід із міста. Останній бій на третьому КПП меткомбіната Ілліча морпіхи дали 11-го квітня.

Вихід із Маріуполя

Арістід був одним із тих, хто наполягав, що з Маріуполя треба виходити.

Його група, до якої входив заступник начальника штабу, заступник начальника батальйону та матрос взводу зв'язку, почала виходити з Ілліча о пів на п'яту ранку 12-го квітня.

Задум був такий: підійти до переднього краю противника, сховатися, вичекати зручного моменту і в ніч вийти через чужі бойові позиції.

Наблизившись до росіян, хлопці залізли в одну з величезних вентиляційних труб на меткомбінаті й почали чекати на те саме "вікно" для виходу.

Воно з'явилося вже наступного дня. Проте врахувавши, що на вулиці все ще пролітав сніг, а на чотирьох людей був один спальний мішок і два каремати, військові вирішили затриматися.

У підсумку вони провели у трубі тиждень. Увесь цей час чули кроки росіян та їхні постріли.

"Кольору ми були такого… як чорти ", – пригадує Арістід.

Нова спроба виходу відбулася 19 квітня. Морпіхам довелося зробити крюк через Волонтерівку і Чермалик, щоб триматися біля води.

"Води ж у нас практично не було – ми пили її з водойм. Їсти готували з недоїджених сухпайків рашистів – ходили по їхніх старих позиціях", – пригадує Арістід.

Детальний маршрут виходу групи Арістіда з обложеного Маріуполя. Карта УП

Морпіхи пересувалися здебільшого вночі, вдень відпочивали. На собі, у 25-30-кілограмових наплічниках, несли тільки необхідні речі та боєкомплекти. Без бою, у випадку нападу, в полон вирішили не здаватися.

Арістід регулярно вмикав свій телефон, відкривав офлайн-карту і напам'ять завчав маршрут. Також тримав зв'язок із керівництвом, іноді отримував вказівки через дружину. Інші телефони, з міркувань безпеки, не включали.

В одній із точок хлопців зустріли, нагодували та прийняли на два дні місцеві. В іншій, сильно ризикуючи, довелося ночувати в одній посадці з росіянами.

Кінцевою точкою маршруту був тогочасний передній край українських позицій поблизу селища Золота Нива, до неї морпіхи дісталися в ніч з 3 на 4 травня. Загалом пішки йшли два тижні.

Поблизу Золотої Ниви їх уже зустріли, нагодували та дали перепочити розвідники.

"Єдиною моєю мрією весь час було обійняти дітей і дружину, хоч один раз. І пару хлопців вивести ", – пригадує Арістід.

Після пішого виходу з Маріуполя йому таки дали 10-денну відпустку – розкіш в українській армії після початку повномасштабного вторгнення.

Пішки, малими групами, з батальйону Арістіда з Маріуполя вийшло лише 7 людей. З усієї бригади – щонайменше 76. До кінця дійшли не всі: хтось загинув, переходячи річку, хтось – дорогою в бою.

Ті, хто вижили, продовжують захищати Україну.

Війна триває.

Ольга Кириленко, УП

Останні новини
Нічні обстріли Харкова: мер розповів подробиці

Нічні обстріли Харкова: мер розповів подробиці

Вночі російські окупанти завдали ударів по Харкову. Про це повідомив мер міста Ігор Терехов. За його словами, близько 2:10 у місті пролунали щонайменше 4 вибухи. «Наразі рятувальники змогли виявити лише два наслідки нічних прильотів. В Індус...

Патріот Донбасу

Русні має бути страшно! Dauntless Sea Ark від США допомагає ЗСУ.

Русні має бути страшно! Dauntless Sea Ark від США допомагає ЗСУ.

В російсько-українській війні річковий транспорт - це один із найголовніших аспектів, призначених для захисту прибережних зон. В Україні немає потужного флоту, але ситуацію тут частково можуть вирішити катери. В нашій державі є багато водних шляхі...

Чем обьяснить агрессивность России 290722

Чем обьяснить агрессивность России 290722

Doctor Faust2

ЗСУ отримає нову військову допомогу від США

ЗСУ отримає нову військову допомогу від США

Україна продовжує отримувати допомогу від Сполучених Штатів Америки. Новий пакет допомоги повинен закрити критичні потреби у сфері безпеки. Читайте детальніше на сайті: #24Канал

ЗСУ знешкодили кілька російських розвідгруп на Донеччині.

ЗСУ знешкодили кілька російських розвідгруп на Донеччині.

Підписатися на наш канал ЗСУ знешкодили кілька російських розвідгруп на Донеччині Підтримати нас: Найоперативніша стрічка новин з України та світу. Стисло ЗрозумілоВчасно #Генштаб #Донеччина #новиниУкраїни #нта #новинионлайн #новини #ЗСУ #news #но...

Працює на США? як простий кацап зруйнував літак путіна.

Працює на США? як простий кацап зруйнував літак путіна.

9 травня у москвабаді мав відбутися повітряний парад. Проте замість реву двигунів над красною площею лунав лише плач путіна. Офіційна причина відміни параду - погана погода. Вона і дійсно видалася ніяка для діда. А точніше для його летючого фюрерб...

Марафон НЕЗЛАМНА КРАЇНА. 167 день – 09.08

Марафон НЕЗЛАМНА КРАЇНА. 167 день – 09.08

Друзі! Наші журналісти ризикують, щоб ви і весь світ дізналися правду про звірства російської "армії" в Україні. Відкрито збір для журналістів, які працюють на передовій. На фронт їдемо також з гостинцями для ЗСУ - усе завдяки вам! Підтримати можн...