Метт Бейлі: «Безпека в глобальній мережі нині дорівнює безпеці всюди».


Наскільки вразливими в цифровому світі є митці, літератори й журналісти? — Для мене, дослідника цього питання, як і для самих людей культури, тема безпеки митців і письменників завжди була проблемою. Проблематичність їхньої цифрової безпеки поглибилася всюди, і США та Україна не стали винятками. Частково така ситуація склалася тому, що мистецтво нині принаймні наполовину живе онлайн. Інший складник проблеми в тому, що сьогодні державна влада як ніколи раніше має потужні інструменти стеження, тиску й покарання, використовуючи інтернет і пов’язані з ним технології. Безпека в глобальній мережі нині дорівнює безпеці всюди. На які найбільші небезпеки люди культури й журналісти можуть наразитися в інтернеті в процесі своєї професійної діяльності? Чи існує алгоритм, завдяки якому від них можна убезпечитися? — Думаю, для них є три найбільші загрози. Питання не лише в тому, як юридично внормувати наше спілкування та взаємодію з великими цифровими платформами, поведінку в глобальній мережі. Кожен має мати певний власний безпековий план. Передусім ідеться про ризики переслідування в інтернеті, знущання та доксинг, а також усі ті види атак, що можуть статися онлайн після того, як ви щось опублікували. Якщо говорити про дії держави, то може йтися про стеження та правові чи позаправові дії з її боку. Харасмент — це те, чого всі ми хоч раз зазнавали в інтернеті, бо в онлайн-просторі людям дуже просто образити іншого. Проблема в тому, що сьогодні такі дії стали дуже поширеними. Особливо коли йдеться про десятки й сотні осіб, які напосілися на когось за певне висловлювання чи публікацію. Це значно підважує свободу висловлювання, психологічно травмує особу, яка зазнає такого ставлення до себе та б’є по її відчуттю власної безпеки. Мішенями таких атак стають письменники, журналісти, жінки, представники ЛГБТ та етнічних і расових меншин. Ідеться не лише про те, що стосується всіх у публічному житті, а й про те, що харасмент диспропорційно більше заторкує тих, хто має найменше влади у своїх руках. Американський ПЕН усіляко заохочує людей висловлюватися, критикувати, скажімо, зловживання владою, не боятися говорити правду, навіть наражаючись на цькування чи застосування до себе сили. Проте ми також хочемо, щоб письменники, журналісти, активісти тощо були підготованими, могли планувати власні кроки в ситуаціях, у яких на них усіляко тиснуть. Варто також поговорити про практику доксингу. Це ситуація, коли в певної особи крадуть її ідентичність, шукають і опубліковують онлайн без її згоди приватну чи конфіденційну інформацію про неї. Таке трапляється доволі часто, зокрема такий хід застосовують проти жінок, коли атакують їхнє приватне життя. Це одна з технік, яку застосовують тролі, щоб серйозно залякати певну особу. Скажімо, коли зростає градус ескалації залякування, вони знаходять і у відкритому доступі публікують назву школи, куди ходять діти жертви, або її банківську інформацію, медичні дані тощо. Їхня мета полягає в тому, щоб об’єкт цькування відчував загрозу розкриття приватних відомостей про себе, тобто своїй безпеці. Інколи залякування відбувається тільки на словах, а буває, що переходить у стадію завдання особі прямої фізичної шкоди. Ті, хто вдається до залякувань в інтернеті, дуже добре вчаться одне в одного. Наприклад, доксинг не є широко поширеним в Україні, проте він поширений в інших частинах світу. На жаль, в інтернеті доволі легко знайти інформацію про цю техніку атак на ідейних опонентів. Для Американського ПЕН-центру важливо надавати інформацію про різні можливі типи загроз, на які, скажімо, журналісти можуть наражатися онлайн через свою діяльність. Ми закликаємо не панікувати, а планувати, мати певний алгоритм дій. Кожен з нас хоч при­близно знає, що робити в разі пожежі, землетрусу чи автомобільної аварії. Так само кожному варто розробити план власної цифрової безпеки.

багато урядів запровадили законодавство, спрямоване на протидію фейковим новинам. Але є випадки, коли такі закони використовують з авторитарною метою, як-от на Філіппінах, у Нігерії, Індії, В’єтнамі, Нікарагуа тощо. Список таких країн ще можна доповнювати й далі

Не бракує тих, для кого культура й мистецтво залишаються чимось суто декоративним чи розважальним. Проте саме ці два явища доволі часто пов’язані з політичною та соціальною критикою, захистом загальних та індивідуальних прав і свобод. Наскільки важливо це усвідомлювати?
— Мистецтво аж ніяк не втрачає свого естетичного чи декоративного складника, проте водночас в авангарді творення змін ми всюди у світі бачимо митців, людей культури. Такі зміни можуть бути політичними, соціальними тощо. Думаю, що люди, які стають двигунами й натхненниками таких змін, розуміють, якої саме сфери вони стосувалися, тільки після того як згадані зміни відбулися. Ідеться про провідників нових ідей, способів мислення, візій, яким може бути суспільство. Знаю, що це звучить дуже абстрактно, але й ті, хто воліє законсервувати ситуацію, також це розуміють. Американський ПЕН щороку складає список письменників і журналістів, ув’язнених за їхню діяльність. Це ресурс, який містить усю потрібну інформацію про те, чому ці затримання відбуваються. Поява нових голосів та нових ідей щодо змін часто призводить до політичної дискусії, тягне за собою жорстоку реакцію й різноманітні види репресій. Білорусь і Росія тут влучні приклади, але і в Америці є випадки доволі жорсткої реакції на написане чи висловлене митцями й письменниками. У різних країнах мистецькі та протестні традиції різні. Також відрізняється рівень безпечності участі в протестах, під час яких висувають політичні чи соціальні вимоги. Проте суперечка з владою в будь-якому разі тягне за собою реакцію завжди й усюди. У 2020 році США охопила хвиля масових протестів після вбивства Джорджа Флойда, а на початку 2021-го праві радикали здійснили атаку на Капітолій. Чи йшлося першим і другим про певні практики протестного мистецтва? — У контексті американської політики важливо розуміти, що протести, які відбуваються останнім часом усередині цієї країни, не є еквівалентними між собою. Протести проти вбивства Джорджа Флойда й поліцейської жорстокості та расового нерівноправ’я не мають нічого спільного з атакою на Капітолій. Ідеться про зовсім різні речі. Хтось може сказати про те, що перший зі згаданих протестів почали ліві, а другий — праві, проте таке твердження буде банальним спрощенням складних комплексних історій, контексту, у якому ці протести відбувалися. Минулого літа люди вийшли на вулиці, виступаючи проти вбивства Джорджа Флойда та проти поліцейського свавілля. Власне, обидві теми були пов’язані між собою. Ці протести мали вагомий мистецький складник: читання поезії, пісні, мальовані постери, які мітингувальники тримали в руках та які було прикріплено до барикад довкола Білого дому. Що ж до тих, хто атакував Капітолій, то я не помітив, щоб вони вдавалися хоча б до якоїсь мистецької мови висловлення. Мову ненависті можна доволі легко відокремити від мистецьких протестних акцій. Застосування зброї та надмірна жорстокість під час протестів і зіткнень з поліцією — не найкращий простір для мистецтва. Наголошую: те, що сталося в американській столиці 6 січня 2021 року, не можна розглядати як акт вільного художнього чи мистецького волевиявлення. Це травма, відчутна й на індивідуальному, й на загальному суспільному та політичному рівні. Тому потрібен час, щоб з’ясувати й зрозуміти, як таке взагалі могло статися. Думаю, в контексті згаданих явищ важливо торк­нутися питання дезінформації, яке відчутно резонує й у випадку України. Нині в нас відбувається серйозна дискусія щодо того, як тим, хто атакував Капітолій, удалося це зробити. Для таких дій потрібне фінансування та інформаційні кампанії, які призводять до радикалізації суспільства. Думаю, ми маємо дивитися глибше. Дуже просто і примітивно звинувачувати лише тих, хто безпосередньо вдерся до Капітолія, бо їхнє насильство й тероризм цілком очевидні. Але важливіше — і для США, і, вочевидь, для всього світу, охопленого глобальною мережею інтернет, — зрозуміти, що саме можна протиставити поляризації, яка стає дедалі глибшою в суспільствах, а також політиці недовіри. Про явище «культури скасування» сьогодні часто згадують поряд з іменами публічних осіб, зокрема літераторів і митців. Як часто й навіщо вдаються до такої практики в інтернеті? Наскільки вона може бути небезпечною? — Важливо розмежовувати явище цифрової культури й таку специфічну річ, як «культура скасування» (cancel culture). Сьогодні інтернет став простором і знаряддям комунікації та самовиявлення в широкому розмінні, зокрема й мистецькому. Питання не в тому, добре це чи погано. Важливо розуміти, що все це провокує зміни в суспільному житті, у політичних цінностях, неоднорідність доступу до інформації тощо. Онлайн можуть лунати дуже активні заклики до політичних і соціальних змін, а сам інтернет доволі часто слугує певним акселератором для енергетично заряджених повідомлень. Наприклад, це стосується внутрішніх американських дискусій довкола питання про расову рівноправність. Якщо говорити про явище «культури скасування», то ще питання, чи існує воно взагалі. Принаймні в США це обговорюють. Хтось може сказати, що «культура скасування» — це термін, який вигадали політики-консерватори, і що йдеться про навішування ярликів на прихильників руху за прогресивні зміни. Серед представників політичної лівиці теж немає певності щодо того, чи це той термін, який потрібно вживати. Найінтелектуальніше пояснення «культури скасування», яке мені трапилося, таке: ідеться про початок дуже важливого руху, спрямованого на посилення відповідально­сті осіб, наділених владою. Так чи так, гучні виступи за здійснення певних змін у суспільстві тягнуть за собою зміну суспільного дискурсу. Поки що йдеться про публічне засудження расистських висловлювань, випадків сексуального насильства, зловживання владою тощо. Не погоджуся лише з тим, що говоримо про явище, породжене тільки інтернетом. Очевидно, йдеться про дещо, прив’язане не лише до глобальної мережі, а більше до індивідуальних і колективних зусиль, щоб не припускати надуживання владою та впливом з боку політиків і знаменитостей. Дезінформація, поширення фейкових новин є традиційним інструментом, яку країни використовують у геополітичних суперечках, і російська агресія супроти України тут не виняток. Що можна протиставити такій практиці в інтернеті? — Наведу дуже хороший, на мій погляд, приклад, як дезінформацію використовують у Гватемалі. Зокрема тамтешні політичні й економічні еліти задля переслідування й придушення опозиційних журналістів і тих, хто належить до політичних супротивників, удаються до системних масованих цькувань і поширення дезінформації. Є ті, хто отримує платню за написання статей певного змісту та поширення свідомо неправдивих повідомлень для широкої аудиторії. У такому разі йдеться про дії й тактику еліт конкретної країни, а не про міжнародні інтереси. У випадку України традиція поширення дезінформації, очевидно, глибоко закорінена в радянській добі. Загалом те, що ми сьогодні бачимо, є еволюцією тактики, яку використовує Росія та її союзники в усьому світі. Ми всі спостерігали це під час останніх виборів в Україні та спостерігаємо досі. Ідеться про поширення низки наративів, як-от «Європа й НАТО мертві», через традиційні й онлайнові медіа. Мета в них єдина — посіяти невпевненість і спантеличити, посилити поляризацію українського суспільства, щоб ослабити політичну опозицію. Сьогодні в умовах геополітичних суперечок за участі Росії не зовсім ясно, де пролягає межа між дезінформацією та тролінгом і де ці дві техніки застосовують разом. Якщо говорити про інтернет-тролів, може йтися і про окремих осіб, що наполегливо нав’язують усім довкола свої не завжди приємні ідеї, і про те, що тролінг доволі часто є справою спонсорованою, частиною спланованих великих інформаційних операцій у контексті геополітичних протистоянь. Такі інформаційні операції здійснюють за гроші, а зацікавленими в них можуть бути й уряди, й окремі особи. Тролінг, харасмент, поширення неправдивої інформації за гроші, хакінг — усе це буває різними складовими однієї стратегії. На вашу думку, чи справді законодавчі ініціативи, спрямовані на регулювання цифрового простору, дають змогу запобігати таким явищам, як поширення дезінформації, масовий тролінг, харасмент тощо, але водночас і захищають свободу висловлювання? Якщо ні, то чому? — Нещодавно Американський ПЕН опублікувала довгий аналітичний звіт «Розбита мова: Цифрова суверенність та майбутнє інтернету», присвячений цьому питанню. Але щоразу, коли ми дивимося на законодавчі пропозиції, то бачимо, що там також не все гаразд. Американський ПЕН щоразу намагається зважити, чи може певний регуляторний правовий акт стати підставою для зловживання владою певним органом влади і в США, й в інших країнах світу. А це цілком реальна ситуація. Оскільки уряди переглядають межі своєї влади в інтернеті, то правові рамки, які вони розроблять, глибоко вплинуть на реалізацію наших цифрових прав. Ідеться про наші права на вільне й безпечне висловлювання своєї думки в інтернеті, про право бути вільним від нав’язливого нагляду, право доступу до інформації та обміну думками, а також про право на спілкування через національні кордони. Про це також не варто забувати. Бачимо, що багато урядів запровадили законодавство, спрямоване на протидію фейковим новинам. Але є випадки, коли такі закони використовують з авторитарною метою, як-от на Філіппінах, у Нігерії, Індії, В’єтнамі, Нікарагуа тощо. Список таких країн ще можна доповнювати й далі. Не забуваймо також про закони щодо цензури, запроваджені автократами. Десь у цих законах можуть навіть бути норми, спрямовані на протидію тим негативним явищам, про які йшлося вище. Але в багатьох випадках насправді йдеться про цинічну спробу скористатися ситуацією у власних інтересах. Якщо говорити про Євросоюз, то ми бачимо дуже обнадійливі рухи. Тамтешній закон про цифрові послуги є спробою звернутися до всіх цих проблем, дати змогу окремим особам захищатися від цькування, нападок і залякувань онлайн. У США лише недавно почали усвідомлювати варіативність підходів до нормування цифрового простору, бо у штаті Каліфорнія законодавство може бути одним, а Конгрес може видавати дещо інші постанови. Не зовсім ясно, як, з одного боку, боротися з тролінгом, а з іншого — не заважати людям вправлятись у сатирі, лаяти своїх лідерів, здійснювати змагання ідей, говорити те, що може бути неприємним, але важливим для суспільства. Американський ПЕН дуже занепокоєний усіма цими явищами — тролінгом, дезінформацією тощо. Бачимо дуже мало прикладів правого втручання в цю сферу, які могли б допомогти, і значно більше тих, що становлять чи можуть становити загрозу свободі слова та самовиявлення.

----------------------

Метт Бейлі — програмний директор напряму «Цифрова свобода» в Американському ПЕН. Випускник Університету Гонзага (США) та Джорджтаунського університету. Працював радником у Національному демократичному інституті Америки, а також у команді Федерального директора з інформаційних технологій Білого дому. Був першим директором з технологічних інновацій міста Вашингтон, округ Колумбія, та старшим співробітником Бюро фінансового захисту споживачів США, де працював над створенням відкритих даних і стратегій проєктування послуг агентства. Також працював інженером з кібербезпеки та аналітиком, розробником програмного забезпечення й був засновником організації Code for DC, філії Code for America.

Український тиждень

«Тиждень» - новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі, Тиждень.ua

https://tyzhden.ua/

Новини по темі
Стрімке погіршення стану, температура 37,2- 37,5, задишка наростає за лічені години. Федорова про перебіг нинішнього COVID-19.

Стрімке погіршення стану, температура 37,2- 37,5, задишка наростає за лічені години. Федорова про перебіг нинішнього COVID-19.

Головна відмінність, якщо так можна висловитися, сучасної коронавірусної інфекції від торішньої полягає в тому, що від початку захворювання до госпіталізації і навіть реанімаційного відділення проходить дуже мало часу. Все відбувається стрімко.

Цензор.НЕТ

Врожай зернових. Малий та середній бізнес на селі. Електронні земельні аукціони - Роман Лещенко

Врожай зернових. Малий та середній бізнес на селі. Електронні земельні аукціони - Роман Лещенко

Сільське господарство для України і в попередні роки було локомотивом економіки. Але здобутки мають принести зиск не лише експортерам, які вдало продадуть, а й виробникам, які зернові виростили. Про це говоримо з чинним міністром аграрної політики...

4 8

«Зошит війни». Держкіно не дозволило прокат документального фільму про російсько-українську війну

«Зошит війни». Держкіно не дозволило прокат документального фільму про російсько-українську війну

"Зошит війни". Так називається документальний фільм про російсько-українську війну, який уже мав вийти на широкі екрани. Стрічка до прокату готова, однак Держкіно та Мінкульт не видали авторам необхідне їм прокатне посвідчення. Нібито на заваді ст...

6 2

Друга Карабаська війна: рік по тому. В Азербайджані вшанували пам’ять загиблих військових /Ексклюзив

Друга Карабаська війна: рік по тому. В Азербайджані вшанували пам’ять загиблих військових /Ексклюзив

Рік тому рвонуло на Кавказі. Азербайджан та Вірменія розпочали активні бойові дії за Нагірний Карабах. Цей конфлікт жеврів довгих 30 років. Сторони постійно обвинувачували одна одну у провокаціях та обстрілах. Сідали за стіл переговорів і намагали...

5 22

Главным врагом Зеленского есть Путин, – Пионтковский об обстреле Шефира.

Главным врагом Зеленского есть Путин, – Пионтковский об обстреле Шефира.

Недавно произошло покушение на первого помощника президента Сергея Шефира. Андрей Пионтковский считает, не стоит забывать, что главный враг Владимира Зеленского это Владимир Путин. 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 ...

3 23

Історичні вибори до Бундестагу: хто претендує на роль нового канцлера Німеччини.

Історичні вибори до Бундестагу: хто претендує на роль нового канцлера Німеччини.

У Німеччині сенсацією закінчились вибори до Бундестагу. Партія канцлерки Ангели Меркель отримала найнижчий результат за увесь час виборчих кампаній. Тепер у Німеччині назріває інтрига. Як сформується коаліція, і хто в ній буде старшим братом, а хт...

3 2

Хто очолить САП? Комісія з обрання нового керівника зібралася вперше за 2 місяці / До чого дійшли.

Хто очолить САП? Комісія з обрання нового керівника зібралася вперше за 2 місяці / До чого дійшли.

Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, ще один незалежний правоохоронний орган, який має боротися з топкорупцією в країні, знову намагалися оживити. Для виборів чільника відомства потрібна спеціальна комісія. Так от, на її роботу намагаються в...

2 1