Михайло Винницький: «Розуміння того, що від кожного з нас залежить набагато більше, ніж від зовнішнього впливу, є необхідною передумовою становлення національних еліт».

Кого та за якими параметрами, на вашу думку, можна зарахувати до еліти? Що це за явище? Чому воно не тотожне з VIP?

— Термін «еліта» має два визначення в соціологічній літературі — «посадове» та «репутаційне». Посадовий підхід зручний для аналізу: особи, які обіймають посади, — це еліта. Репутаційний значно важче визначити, тому що «репутація» — це дуже суб’єктивна категорія. Для когось Путін — ворог і нікчема, а для когось — безумовний авторитет. Мабуть, нас цікавить саме репутаційний підхід. На Заході (і частково в СРСР) у ХХ століт­ті стартовою вимогою — таким собі «квитком» в еліту — був диплом про вищу освіту, а ще краще — науковий ступінь. Із цього виходять праці французького соціолога П’єра Бурдьє, який писав про «культурний капітал» (тотожний ідеї репутації чи авторитету) й «артефакти», необхідні для його накопичення. Отже, диплом — це якраз такий артефакт. Однак питання не лише в дипломі, адже під час навчання в університеті (особливо у престижному — в «кузні еліти») особа також здобуває навички спілкування, формує мережу зв’язків, певну ціннісну базу, світогляд. Це все необхідні (однак вичерпні) елементи її майбутнього елітного статусу. Ідеться також про вміння на належному рівні спілкуватися, писати, мислити і, почасти, діяти. Саме ця світоглядна складова — це те, що формують в елітних університетах на Заході. Тому глянувши на поведінку політичних чи бізнесових лідерів з Європи, українці нерідко вражаються їхньою «елітністю», незважаючи на посаду. Однак мова йде про певний рівень ерудиції, поводження, поведінки, та й про широту мислення теж.

У другій половині ХХ століття в Євро­пі «елітних» навичок стали навчати не лише у французьких Великих школах, а й в англійських Оксфорді та Кембриджі. З часом інші університети теж сконцентрували увагу на світоглядному розвитку, особливо у так званих liberal arts universities (університети вільних мистецтв. — Ред.). Водночас українська пострадянська система вищої освіти стала концентрувати увагу на підготовці до ринку праці, тобто на формуванні практичних знань і вмінь. Повертаючись до Бурдьє, у своїй книзі «Державна знать» він саме й доводив абсолютну хибність цього підходу: еліта у Європі — це випускники гуманітарних і природничих програм — філософи, літературознавці, фізики, математики, рідше юристи, однак точно не інженери, програмісти чи навіть лікарі.

Читайте також: Стів Томсон: «Для багатьох людей у світі Україна досі є невідомою й навіть дивною країною. І їм потрібне своєрідне запевнення, що у вас цікаво й безпечно»

Світоглядна підготовка — це виховання лідерських якостей у молодої особи. Проте не в стилі «Я — лідер, тож ідіть за мною!», а в розумінні «У нас спільна справа — робімо її!» Це філософія лідерства через служіння ідеї, спільноті, спільній справі. Виховується такий світогляд не лише в аудиторії, а ще й через командний спорт, активне студентське життя, самоврядування, гуртки тощо. На жаль, цього в Україні бракує. У нас лідер — це харизматична особистість, героїчна постать, яка стрімко «злітає» й швидко «падає», коли «згрішить», — такий собі Ікар із міфології… І при падінні він «тягне» за собою свою ж партію чи компанію, а якщо й не падає, то точно не передає її наступнику, адже це частина його єства.

Однак еліта мислить, робить висновки щодо життєвих рішень на підставі ширших ідей — це те, чого не можна навчити, готуючи до конкретної професії, на яку є попит на ринку праці. Такі навички напрацьовуються, коли людина займається непрактичними речами

Якщо в молодому віці потенційний представник еліти поміркує над міфом про Ікара (а ще й про Герострата), може виникнути ймовірність, що цих класичних помилок у житті він не повторить, і виходячи зі свого широкого світогляду, зможе проаналізувати ситуацію складного вибору, із яким еліта стикається повсякчас. Або ж елітою стане той, хто просто «сів на посаду». Здається, саме різниця між «героєм» і «елітою» в цьому й полягає: перший доривається до посади й тягнеться до сонця. Другий служить вищій цілі й не втрачає свого «якоря» у вигляді спільноти, за яку він відповідає.

За яких умов постколоніальна еліта може повноцінно трансформуватися у національну? Що для цього потрібно зробити?

— Це дуже хороше питання, яке стосується зміни поколінь. Маємо розуміти, що українська (посадова) еліта 1990–2000 років однозначно була постколоніальною. Нині вона інша — уже не постколоніальна, однак, мабуть, ще не повністю національна. Важливим, переломним моментом була поява 2014 року гасла «Візьми і зроби!» Не варто його асоціювати з якоюсь політичною партією чи університетом, хоча вперше з’явився цей клич на банері — на стіні Українського католицького університету, а згодом його перебрала партія «Самопоміч». Річ не в цьому. Важливо, як на мене, що це гасло дуже вдало відображало той заклик до дії, який присутній в еліті нового покоління.

Постколоніальна еліта — це та, яка завжди орієнтується на якісь зовнішні «маяки». Ці маяки можуть бути в Москві, Парижі, Лондоні, Вашингтоні чи Пекіні — не має значення. Для постколоніальної еліти орієнтири й ключові фактори, які впливають на життя нашої країни, перебувають «там», а не «тут». Такий світогляд обмежується орієнтацією на колишню чи уявну метрополію. Це також віра у випадковість чи інші зовнішні сили. Водночас гасло «Візьми і зроби!» означає, що від нас самих залежить, що і як буде з суспільством, країною чи нами самими. Я виростав в організації «Пласт» у діаспорі, і там ми мали схоже гасло: «На тобі, друже, мільйонів стан стоїть». Тобто усвідомлюй, що від тебе чимало залежить, і навіть більше: що ти несеш відповідальність не лише за себе, а й за своє оточення, свою спільноту, контекст, суспільство. Усвідомлення цього потребує зміни парадигми: спочатку від залежності до незалежності, а потім — до взаємозалежності. Розуміння того, що від кожного з нас залежить значно більше, ніж від зовнішнього впливу, є необхідною передумовою становлення національних еліт.

Читайте також: Лія Квартапелле: «Ми не дозволимо повторного порушення міжнародного права, як це сталося з Кримом»

Деколонізація еліти — це процес, коли еліта певної країни повертає собі агентність. Як соціолог, я не став би в цьому контексті використовувати слово «суб’єктність», бо воно завжди лишається пасивним. Ти можеш бути суб’єктом, однак перебувати поза діяльністю. Агент — це та людина, яка усвідомлює свою суб’єктність, але крім того, ще й діє.

Яку роль у процесі формування еліти посідає освіта?

— У деяких наших середовищах можна почути дорікання про те, що в Україні забагато вишів і що маємо девальвацію такої освіти, адже щороку аж майже 75% випускників шкіл вступають до цих закладів. Однак треба розуміти, що насправді вони лише називаються закладами вищої освіти. Проте їх можна поділити щонайменше на дві категорії. Загалом можна говорити, що в Україні розвивається система вищої освіти за французькою моделлю. У Франції існують масові заклади освіти, названі університетами, академіями, інститутами, проте фактично вони готують молодь до ринку праці. Їх випускники стають інженерами, айтішниками, медиками, правниками, тобто здобувають певний фах, навички й здатність працювати в економіці. Поряд із цим у Франції є інша система ЗВО, які називаються «Великі школи» («Grandes écoles»). Британським відповідником їх є «Оксбридж», а американським — університети Ліги плюща. Це університети, які спрямовані не так на підготовку до якоїсь конкретної професії, як на світоглядний розвиток молоді.

Від фахівців, які закінчили заклади першої категорії, нерідко можна почути критику других, нерозуміння. Мовляв, випускники цих престижних вишів не вміють робити нічого практичного: стати за виробничий верстат, написати комп’ютерну програму, збудувати міст чи літак. Однак еліта мислить, робить висновки щодо життєвих рішень на підставі ширших ідей — це те, чого не можна навчити, готуючи до конкретної професії, на яку є попит на ринку праці. Такі навички напрацьовуються, коли людина займається непрактичними речами. Наприклад, літературознавством, філософією, теоретичними математикою, фізикою й астрономією. Так, це непрактичні речі, проте саме ці спеціальності надають можливість набути глибшого світогляду. Світові дослідження показують, що саме такі люди згодом стають політичною, бізнесовою, інтелектуальною елітою нації.

Отже, якщо ми віримо в те, що нам в Україні потрібна національна еліта, хоч як дивно, проте маємо робити в освіті менший наголос на підготовку до ринку праці, а більший — на так звані непрактичні знання. Звичайно, це не та освіта, яка дасть швидкий економічний ефект, проте такий підхід — це саме те, що буде поштовхом для утворення еліти. Людина, яка мислить термінами «великого» (читай — «непрактичного»), не намагатиметься «наздоганяти» якусь метрополію. Вона усвідомлюватиме, що Україна вже має що запропонувати світові, що в нас уже є багато цінного тут і зараз та що ми не потребуємо схвалення чи визнання зовні. В економічній діяльності цей підхід виявляється в усвідомленні, що «не штука — виробити, штука — продати», тобто упакувати інновацію в продукт, у рішення. У політичній та інтелектуальній сферах це виявляється в розумінні сенсів, інституцій, зокрема власних, унікальних. На превеликий жаль, саме такі здіб­ності наші виші наразі виховують погано. Тому я стверджую, що в Україні дуже мало університетів, які можна було б назвати кузнями еліт.

Президент України висуває ідею створення нового навчального закладу, який, за задумом, має стати кузнею еліт. Чому президентський університет у тому форматі, який анонсовано, не є місцем, де такі еліти можна буде сформувати?

— На жаль, ми наступаємо на ті самі граблі, що вже ставали в Росії та інших пострадянських країнах. За часів іще президента Дмітрія Мєдвєдєва з пафосом та на велетенську кількість грошей був створений університет у Сколково. Скажіть мені, де цей проєкт нині? Ніде. Концепція там була така: ми інвестуємо чималі кошти, концентруємо найкращі дипломовані західні уми в одному місці — і отримуємо найкращий навчальний заклад. Однак виш — це більше, ніж просто концентрація кращих дипломованих умів світу. Це жива спільнота, яка усвідомлює, навіщо вона зібралася, навіщо існує. Цього не купиш за гроші, а можна лише створити засобами формування організаційної культури, спільністю цінностей, відповідних процесів і практик.

Читайте також: Девід Кремер: Нам треба номінувати когось, хто нестиме порядок денний президента Байдена щодо підтримки України проти загрози з боку Москви

У пропозиції президентського університету Зеленського визначені дуже прикладні високотехнологічні спеціальності, яких там навчатимуть. Вважаю, що такі спеціальності нам дуже потрібні. Можливо, якщо ми кинемо достатньо великі кошти на такий проєкт, то справді зберемо людей, які готуватимуть фахівців із цих високотехнологічних напрямів. Тільки, будь ласка, не називаймо це кузнею еліт! Це буде високотехнологічна фахова школа. Якщо хочете, такий собі дуже багатий престижний технікум. На Заході коледжі й технікуми теж бувають дуже багатими. Я виростав у Торонто, де є Коледж Гамбер (Humber College). Фактично це велике комплексне ПТУ, яке готує студентів до різноманітних професій: бухгалтерів, програмістів, маркетологів, журналістів та ін. Бюджет закладу еквівалентний майже п’яти бюджетам КНУ ім. Тараса Шевченка або ж КПІ ім. Ігоря Сікорського, і в ньому навчається майже вп’ятеро більше студентів, ніж у наших столичних вишах-гігантах. Правда, у Коледжі Гамбер не претендують на формування еліти нації. Там чітко працюють із роботодавцями, готують кадри конкретно для ринку праці.

виш — це більше, ніж просто концентрація кращих дипломованих умів світу. Це жива спільнота, яка усвідомлює, навіщо вона зібралася, навіщо існує. Цього не купиш за гроші, а можна лише створити засобами формування організаційної культури, спільністю цінностей

Без сумніву, Україні треба випускати більше фахівців з ІТ. На це повсякчас звертають увагу наші ІТ-компанії. Тому президентський університет як таке собі ПТУ для ІТ цілковито має право на існування, і я вважаю, що це хороший і потрібний проєкт. Проте не говоритимемо про нього як про виш, націлений на формування національної еліти. Він націлений на підготовку хороших програмістів, спеціалістів із кібербезпеки тощо.

Очевидно, представників інтелектуальної еліти в політиці ми маємо, однак їх там досі бракує. Чому цій когорті людей важко конкурувати із політиками-популістами?

— Ми живемо в демократії — у системі, яка періодично ставить перед представниками посадової еліти вельми конкретне завдання: треба вигравати вибори. Ідейна, інтелектуальна політична еліта дуже рідко коли вміє «упакувати» свої ідеї таким чином, щоб вони приваблювали більшість виборців. Насправді це залежить не тільки від самої еліти, а й від свідомості виборців. І ця проблема не лише українська: приміром, візьмімо феномени Brexit і Дональда Трампа. За останні 5–10 років маємо стрімке зростання популізму по всьому світу: політтехнологія стала важливішою, ніж інтелектуальне чи ідеологічне наповнення пропозиції якоїсь партії чи політика. Популізм — це вже загальносвітова реальність. До слова, романтизм Олега Ольжича виходить трішки з іншого часу, коли електоральні технології були не настільки відточені, щоби повністю витіснити інтелектуально-політичну еліту, до створення якої він закликав.
Наголошу, що, на мою думку, проблема не в самій еліті. Можемо ставити запитання до загальної освіти: чи вона готує свідомого громадянина? Свого часу ідея Нової української школи була вельми позитивною. Ішлося про те, що вже з першого класу ми мали б соціалізувати дітей і, крім надання знань, формувати компетентності, зокрема громадянські. Оці компетентності були ключовим фактором концепції, про яку йшлося на початках. На превеликий жаль, в останні два роки цю ідею було втрачено, і це дуже сумно, адже освічені громадяни — це чи не єдина зброя проти хвилі популізму, яка нині накриває західний світ і нас також.

Як, на вашу думку, в нашій країні працюють соціальні ліфти?

— Ми звикли до того, що в кожному суспільстві мають бути чіткі ієрархічні драбини. В СРСР їх можна було чітко ідентифікувати, як кар’єрні: особа могла досягати висот через індустріальну ієрархію, тобто ставши інженером, далі — директором заводу, потім працівником у профільному міністерстві й так далі. Щось подібне було в КҐБ, армії, Компартії… Однак у нинішніх суспільствах така чіткість ієрархічної організації відійшла в минуле.
Коли суспільство переходить від індустріального до постіндустріального ладу, традиційні соціальні ліфти стають неактуальними. Контроль над «заводами й пароплавами» нині вже не є способом накопичення великих статків. Найбагатші й найавторитетніші гравці світової економіки — це власники таких компаній, як Facebook, Google, Amazon, Microsoft. Тобто постіндустріальні компанії: цінність, яку в них купує споживач, — це алгоритм, а не продукт. Оце «ненамацальне» (англійською — «intangible») сьогодні цінують більше, ніж те, чого можна торкнутися. І ці компанії організовані зовсім по-іншому — не в ієрархії, а в команди. Їхні лідери не «герої, які не помиляються», а «візіонери, які надихають на спільну велику справу».

Таким чином, ієрархії, створені в індустріальному суспільстві, з відходом цієї епохи в минуле теж поступово стають неактуальними. У проміжку, коли старе ще не відійшло, а нове не сформувалося, з’являються можливості для існування зовсім незаслужених соціальних ліфтів. Натякаю в такий спосіб на одну зовсім немаленьку партію в нашому парламенті, в якій зараз доволі багато абсолютно випадкових людей. Власне, це закономірно, бо ми перебуваємо в стані великого переходу з індустріального стану в якийсь інший. Однак це явище тимчасове. У мене немає сумніву, що чимдалі ми проходитимемо крізь цей перехідний етап, тим стабільнішими ставатимуть нові соціальні ліфти, які забезпечуватимуть попадання в еліти достойних особистостей із різних соціальних груп, які співіснують у нашому суспільстві.

Коли система рекрутингу еліт інституціоналізується, її ядром стануть елітні університети. Та все ж таки варто мати на увазі, що навчатися в якомусь гарному закладі — це необхідна, проте не достатня умова потрапити в еліту. Треба ще й «витиснути» з цього закладу все, що він здатен надати стосовно розвитку світогляду. А вже далі самому щось винайти, взяти й зробити. А ще важливо, щоб оце створене зауважили. Якщо так відбувається, то навколо потенційного представника еліти (людини з репутацією, авторитетом) формується спільнота однодумців, з’являється ресурс для подальших проєктів, зокрема й політичних.

Словом, нині наш світ перебуває на зламі — переході від попередньої до наступної фази. Відповідно, змінюються й соціальні ліфти. Це відбувається одночасно і зі зміною способу мислення, і з набуванням суспільної та економічної ваги новими соціальними групами — власне, тим креативним класом, про який я говорив. Але хоча змістовне наповнення політики, як і представлені у ній соціальні групи, змінюються, принципи та інституційні інструменти, згідно з якими формуються національні еліти, залишаються сталими. Тому, як завжди, — я оптиміст!

-----------------

Михайло Винницький отримав 2003 року докторський (PhD) ступінь з економічної соціології, захистивши дисертації на тему: «Підприємництво у пострадянській Україні» (Кембриджський університет, Велика Британія). До того сім років працював віцепрезидентом із продажу та маркетингу компанії Lava Computer Mfg Inc. (Торонто). Викладає на кафедрі соціології Києво-Могилянської академії, а також у Львівській бізнес-школі Українського католицького університету. Бере активну участь у реформі освіти. Призначений керівником Секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти в Україні.

Український тиждень

«Тиждень» - новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі, Тиждень.ua

https://tyzhden.ua/

Новини по темі
Стало відомо, кому з пенсіонерів з окупованих територій буде доступна віддалена ідентифікація.

Стало відомо, кому з пенсіонерів з окупованих територій буде доступна віддалена ідентифікація.

Віддалену ідентифікацію зможуть пройти лише ті пенсіонери-мешканці тимчасово окупованих територій України та вимушені переселенці, які мають паспорт у вигляді ID-карти або біометричний закордонний паспорт. Про це повідомляє Depo.Донбас. Як інформу...

Патріот Донбасу

Бій із Джошуа був найбільший, але не найважчий в кар'єрі – Усик.

Бій із Джошуа був найбільший, але не найважчий в кар'єрі – Усик.

Новий чемпіон світу з боксу у важкій вазі Олександр Усик заявив на пресконференції в Лондоні, Велика Британія, що матч-реванш із британцем Ентоні Джошуа волів би провести на Олімпійському стадіоні в Києві. Українець переміг суперника за очками. Бі...

Вперше за 16 років – без Меркель: у Німеччині стартували вибори до Бундестагу.

Вперше за 16 років – без Меркель: у Німеччині стартували вибори до Бундестагу.

У Німеччині у неділю, 26 вересня, стартували вибори до Бундестагу. О 8:00 за місцевим часом у країні запрацювали понад 60 тисяч виборчих дільниць. Читати на сайті: 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 Канал у Twitter –...

Вибори в Бундестаг 2021: як голосують німці - пряме включення  - DW Ukrainian.

Вибори в Бундестаг 2021: як голосують німці - пряме включення - DW Ukrainian.

------ Підписатися в один клік на #DWУкраїнською: Читайте новини України та світу - на нашому сайті: dw.com/ukrainian, у Facebook: fb.com/dw.ukrainian та на Twitter: twitter.com/dw_ukrainian

Хто у 2022 році зароблятиме більше, Варто знати

Хто у 2022 році зароблятиме більше, Варто знати

Кабмін схвалив проєкт Держбюджету на 2022 рік. Обіцяють зростання заробітних плат для лікарів та вчителів, збільшення стипендій для студентів, а також щомісячні виплати пенсіонерам. На які суми можуть розраховувати українці – читайте далі. Читати ...

Не ремонтували десятки років: на Черкащині скандал із будівництвом амбулаторій.

Не ремонтували десятки років: на Черкащині скандал із будівництвом амбулаторій.

На Черкащині – скандал довкола амбулаторій. 30 лікувально-профілактичних закладів не можуть розпочати роботу через розслідування у розтраті грошей на будівництво. Читати на сайті:

5 областей України опинилися у помаранчевій зоні карантину.

5 областей України опинилися у помаранчевій зоні карантину.

У 5 областях України зафіксували показники помаранчевої зони адаптивного карантину. Решта регіонів залишаються в межах жовтої зони. Читати на сайті: 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 Канал у Twitter – 24 Канал у Tel...