Перша чеченська війна. Як наближалася біда

Приреченість — це не в очах, вона, як невловимий запах, витає навколо своєї жертви. Іноді мені здається, що я можу його вловити

25 років тому почалася Перша чеченська війна.

Я не вірю у випадковості. Це, радше, математично точна закономірність з певною формулою. Якщо вірити тому, що кожній людині даний янгол-охоронець, то можна припустити, що навіть у ті моменти, коли велика сила, назвемо її долею, розриває цей зв’язок, янгол продовжує посилати сигнали оточуючим про наближення біди.

Вранці до нас у двір в селищі Слепцовськ прийшов чоловік. Сказав, що сам з Грозного, тепер з родиною виїхав до Інгушетії. Зараз збирається їхати додому за речами, але боїться, що можуть зупинити солдати. Може, кому-небудь з журналістів треба в Грозний, він би з радістю підвіз на своєму москвичі. Адже журналістам легше знайти спільну мову з солдатами, якщо зупинять.

Я не вірю у випадковості

Я добре знав, що до міста важко потрапити — це пов’язано з великим ризиком, але вирішив скористатися нагодою, тим більше, що був там раніше і знав дорогу. Грунтовка, місцями з мітками «міни». Їзди години півтори, є час поговорити.

«Не розумію, чому все це відбувається, що буде далі», почав він, не встигнувши представитися. Він говорив і говорив. Про колишню спільну батьківщину — Радянський Союз, про те, як навчався у Волгограді…

Я слухав, а мені ставало тривожніше— адже все це я вже чув раніше, ті самі слова, ті самі питання. Тільки на іншій війні, у Придністров'ї. Тоді молодий придністровський ополченець весь вечір так само виливав мені душу. Вранці я дізнався, що його вбито — потрапив у засідку на світанку під час патрулювання околиць.

Приреченість — це не в очах, вона, як невловимий запах, витає навколо своєї жертви. Іноді мені здається, що я можу його вловити.

Я чекав біди, але, на мій подив, ми благополучно дісталися центру міста. Я вийшов біля адміністрації Дудаєва. Домовилися, що на зворотному шляху він під'їде до інституту нафти — це зовсім поруч з центральною площею — і ми подумаємо, як вибиратися.

Потім я носився містом у пошуках сюжету, потім бомбування. У подібній ситуації знімаєш все, що бачиш. Ось лежить хлопець, від жаху його волосся стало дибки і схоже на голки. У нього відірвані ноги. Уже ніхто не кричить, люди мовчки дивляться на мертвих. Ненависть прийде потім.

Біля інституту нафти я побачив знайомий москвич, набитий подушками, ковдрами та іншими пожитками. Вибух пошматував капот, ніби машина врізалася в перешкоду. Господар лежав поруч. Крові було мало, лише величезні дірки в його пальто.

Досі не можу зрозуміти — чому я не запитав, як його звуть.

Фрагмент майбутньої книги Єфрема Лукацького «Вирішальний момент», яка вийде наступного року.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Новини по темі

Головне завдання Путіна. Куди і чому зник Медведєв

15 січня сталася тільки одна подія — зникнення вже звичного за останні 12 років путінського наступника-спадкоємця

1

Він потрібен сьогодні. Дев’ять якостей ідеального прем'єра

Важливо розуміти, що з кожним роком Україна скорочує запас міцності

2

П’ять питань до депутатів з «цінностями»

Ще якихось півроку тому все виглядало як зміна поколінь в політиці, аж раптом сталось ось це

2

В Україні справді все так страшно?

Я не знаю, як ви, але мене особисто дуже непокоїть одне-єдине питання: яким буде моє життя через 10 років, наприклад?

2

Коли Україна зміниться

Те, що ми так живемо це наш вибір. Вірніше вибір більшості. Хотіли б жити інакше, то жили б. Не вірите?

2

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie