Звідки взялись футболки «дружина ухилянта» ?

Чи справді бути ухилянтом нині набагато почесніше аніж воїном, волонтером чи небайдужою людиною, яка не хоче жити в щасливому радянському концтаборі?

Буквально підряд в низці регіонів трапилась низка прикрих інцидентів в низці регіонів.

У місті Виноградів на Закарпатті група ромів села Онок висловлювала невдоволення через мобілізацію двох їхніх товаришів. Тому вирішили поламати вхідні ворота — і співробітники ТЦК та СП здійснили попереджувальні постріли у повітря.

Урешті конфлікт замʼяли — організатори сутички пішли власноруч ремонтувати ворота. Однак знайшлось низка українських громадян, які гаряче підтримували такі хуліганські дії.

В інтернеті не бракує відео з телефонів, де дружини ухилянтів та втікачів через Тису вимагають в консульствах Варшави паспорти терміново. А ще останній писк моди — посилати на фронт жінок, бо " мій чоловік не мусить воювати за Україну ".

Дійшло до того, що реальні герої, які воювали під Херсоном, Енергодаром, Ізюмом, Бахмутом, на Донецькому та Луганському напрямках — за станом здоровʼя потрапляють на службу в ТЦК, і там незадоволені громадяни з матюками розказують, які вони " тв*рі, мʼясники " та посилають " на Бахмут ".

Ось що розказав в інтервʼю "Суспільному" колишній штурмовик 80-ї десантної бригади Сергій Статкевич.

Він отримав тяжку контузію під Бахмутом, і далі у жовтні 2023 року Сергій став служити у ТЦК.

" У нас люди не цінують те, що є. Для людей немає війни. Коли я виходжу на оповіщення, вони часто проклинають, матюкають, посилають назад на війну. Поки я був там, на фронті, я був для вас героєм, а зараз, виходить, вже ніхто. Як це так? ", — каже Сергій.

Читайте також: Мобілізація з фокусами? Як Зе-влада налаштовує проти себе армію та суспільство

Авторка цих рядків сама із родини військовослужбовців кількох поколінь, і тому дивуюсь, коли хтось розказує про шалені заробітки в ЗСУ, " ненароджених для війни " та маминих квіточок, які обовʼязково мають чекати перемоги чужими руками на соціалі в Берліні.

Військові — навіть талановиті та навчені втрачають на війні здоровʼя, розпадаються їх шлюби через тривалу розлуку. Діти ростуть без батьківської турботи. І врешті — є потреба в ротації. Бо неможливо за такої інтенсивності бойових дій лишатися рік — два без короткої заміни.

Тому, коли на низці сайтів зʼявились футболки та світшоти "Ухилянт" та "Дружина ухилянта" — я була не просто шокована, а лютувала.

Трошки магії пошуку — не виключено, що це є класика російського ІПСО, яке добре зросло на бажанні Офісу президента жонглювати питанням мобілізації та брехати суспільству, що є якісь бездонні запаси військових, які працюють в тилу. Насправді — можу певно сказати, що після того самого гучного " аудиту " до Сухопутних військ забрали людей, які ремонтували техніку та займаються логістикою. І не можна сказати, що це були якісь зманіжені ледарі.

Сплеск друку футболок "Ухилянт", припав на квітень цього року. Саме в цей період був великий брак снарядів на фронті та дуже хитка ситуація щодо голосування в Конгресі США американської допомоги .

Користуюсь емоційним надривом українців, росіяни хотіли зробити масовим явищем подібні модні аутфіти.

Нині, після масових скарг, частина маркетплейсів прибрала специфічний одяг. Однак осад таки залишився.

Чому ж бути ухилянтом стає модно, і чому на цьому грає Росія?

Варто визнати, що у нас була повністю провалена кампанія з мобілізації 2023 року. Речники від влади заколисували український народ історіями про те, що ось-ось розберемось з Бахмутом й визволимо Крим уже до нового року. З єдиного телемарафону неслись гасла про " жити своє краще життя " і якихось вмотивованих, які роками не вилазитимуть із фронтового багна. А потім, коли настане день Х, всі ми намалюємо червоним губи, натягнемо вишиванки й підемо ділити перемогу на тих, хто її здобув кровʼю, і хто цей час курив кальян.

Читайте також: Бронь для цирків? А де пріоритети?..

Замість того аби працювати з іміджем армії, пояснювати людям що на них буде чекати — нинішня політична еліта влаштовує с*ачі із ЗСУ. Чого варта багатомісячна кампанія з випилювання Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, яка стала потужним деморалізаційним фактором. І не тому, що Валерій Федорович — всесильний чарівник Мерилін, просто всі побачили, як президент заздрить ЗСУ.

Також дуже сильно демотивують періодичні новини про снарядний голод, про недостатню допомогу з боку Америки та країн Європи . Замість того аби пояснити чому так і посилити дипломатичну роботу — політична верхівка погрожувала, скаржилась, шантажувала.

Врешті — не варто списувати й гі*номет у вигляді популярних програм а-ля "Вечірній Квартал".

Чого вартує свіжий номер, де клоуни у військовому однострої та з шевронами Сухопутних військ намагались висміяти колишнього очільника Рівненського ТЦК Олександра Ярмошевича.

Джерелом натхнення для сценаристів "Кварталу" став "злив" колаборанту Анатолію Шарію, у якому військовий цілувався з колегами.

Номер коміків Верховного Головнокомандувача був в рази огиднішим за оригінал. Тим паче це було дикою насмішкою над армією і бойовим офіцером — два місяці достеменно відомо, що колишній танкіст повернувся до служби на передовій у 5-й танковій бригаді.

У залі "Кварталу" сиділо чимало жінок з роздутими губами та чоловіків призовного віку, яким здалась смішною така наруга над ЗСУ перед Днем піхоти.

На жаль, за кілька днів після скандалу ми не побачили жодного притомного вибачення . А отже ремарка в номері, що у проблемах ухилянтства та проблемах з комплектацією винен "Олександр Вікторович", а не президент, уряд та Рада — була не випадковою.

Тому варто очікувати, що будуть нові відео з поламаними воротами біля ТЦК й нова серія футболок зі специфічними наративами.

Тим часом з німецького Гессена уже звучать голоси, що Німеччина — не гумова і зараз урядовці шукають компроміс, як допомогти Україні з " набором до війська ".

Тому нинішня війна точно торкнеться не лише тих, у кого в родині уже є військові. Ця історія, яка торкнеться кожного, якщо, звісно, не бажаєш, аби гуманітарну допомогу на руїни твого дому привозив Філіп Кіркоров та Ганя Сємєнович.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.