ЗСУ перевели нас остаточно в статус «своїх сучих дітей» для світу.

Емоційно трохи поділяю розпач краян із приводу такого солідарного, злагодженого і захопливого відбиття атаки Ірану на Ізраїль. Але це контрпродуктивна емоція

Ще перед 2022 роком ми жили й поводилися в модусі " какаяразніца ", " доґоворіццапосрєдінє " і " простопєрєстатьстрєлять ". І це після анексії Криму, Іловайська, Дебальцевого і ДАПу...

Тому світ вельми здивувався у лютому-квітні 2022 року та щиро не встигає за нашим стрімким витвереженням і карколомними метаморфозами.

" Чому? Як? Ще позавчора вони обрали президентом двічі засудженого мавпуна з одною звивиною, вчора самі (!) проголосували за базу ЧФ РФ у Криму до 2042 року і т.д.. ."

Ну, тобто, їм, західним людям, до 2022 року було не до кінця відомо, куди ж це нас на наступному повороті історії може знову хитнути . І знову хитнуло трохи 2019 року. Хто б що тепер не казав. "Армовір", – так, здається, кепкував журналіст Леонід Швець, щоби сьогодні з патосом і патетикою за той самий "армовір" всіляко агітувати. Але для чудесної метаморфози таким людям, як Швець і значна частина нашого політикуму, знадобилася Буча, Маріуполь і знищення рідного Харкова . Ніяк не менше. Іловайська, Дебальцевого і ДАПу їм було мало для усвідомлення того, що таке армія, мова і віра.

Читайте також: Голокост навчив, Голодомор і розстріляне Відродження не навчили

Тож те, що сталося в лютому-квітні 2022 року і далі й аж донині, було і залишається подвигом народу й армії, а не подвигом держави, яка готувалася до війни, м'яко кажучи, кепсько, а в стосунках із західними партнерами іноді поводилася просто ганебно.

Сьогодні ж ми на тій стадії, що ракети над нами ніхто не збиватиме. Ми зможемо претендувати на такий солідарний захист лише в майбутньому. Тільки так і тільки після завершення цієї війни, яку, за всіма законами воєн за незалежність, маємо вигребти, як і Ізраїль, своїм розумом, потом і кров'ю.

Нам дадуть, висловлюючись фігурально, лише набої. І перемогою буде наше виживання як народу, культури й передусім держави . Іншої перемоги – з розпадом Росії, блекджеком і шльондрами – не буде.

Геноцидний характер нашої війни лякає багатьох, але далеко не всіх. Це нікого не спонукає до різких дій тому, що "never again" для, наприклад, німців – це не нацизм "never again", а насамперед війна з росією. Це треба враховувати і усвідомлювати. І не будувати зайвих ілюзій, звісно ж, теж.

Читайте також: Захід опинився перед перспективою двох війн

Так, ми маємо довести свою спроможність і здатність до змін. А хіба це для когось сюрприз? Ми вже незлецьки просунулися на цьому шляху: отримали кандидатство в ЄС, претендуємо на їхні літаки й все нові й нові системи ППО! Це неабиякий поступ. Тільки завдяки подвигу ЗСУ. Тільки. Збройні сили України перевели нас остаточно в статус "своїх сучих дітей" і визначили нашу належність до західного цивілізаційного проєкту. Це називається "точкою неповернення".

Але грати роль "своїх сучих дітей" для США і вільного світу мало. Потрібне дорослішання: нас повинні перестати мати за дітей. Якщо ми хочемо, щоби до наших лідерів ставились, як до прем'єра Ізраїлю чи президента Південної Кореї, а не як до Піночета, Сомоси, Маркоса чи Зія-уль-Хака, ми мусимо перейти в іншу якість. Тоді й ракети над нами збиватимуть і F-35 дадуть.

Джерело

Про автора. Андрій Бондар, письменник.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.