Чим небезпечні шахрайства із землею

Днями ексголову аграрного комітету Верховної Ради, чинного міністра аграрної політики та продовольства Миколу Сольського викрили на незаконному заволодінні землею на Сумщині. Йдеться про угіддя площею майже 2,5 тисячі гектарів вартістю 291 мільйон гривень та спробу привласнення ще близько 3,3 тисяч гектарів на 190 мільйонів гривень.

За даними Національного антикорупційного бюро, посадовець очолював «злочинну групу», куди входили службові особи органів Держгеокадастру.

«Учасники схеми забезпечили знищення документів, на підставі яких два держпідприємства на Сумщині мали право постійного користування землею. Через їх відсутність обласний Держгеокадастр склав акт про самовільне зайняття цих ділянок», – ідеться у повідомленні НАБУ .

Ділянки перейшли у власність заздалегідь визначеним громадянам. При цьому умовою отримання землі у власність було підписання договору про передачу цих угідь в оренду приватному агрохолдингу.

Читайте також: Десять тисяч гектарів в одні руки: що не так з ринком землі в Україні

Махінації вдалося реалізувати впродовж 2017-2021 років. Нині НАБУ повідомило про підозру міністру, двом кураторам органів Держгеокадастру та особі, яка сприяла здійсненю злочину.

Історія викликала шквал обговорень та публікацій у засобах масової інформації. З’явилися матеріали про ймовірних бізнес-партнерів чиновника. При цьому варто згадати, що історичне рішення про відкриття ринку землі парламент ухвалив у той час, коли Сольський очолював аграрний комітет.

Хоч би якою гучною не була справа, але видається, що нині більшість обговорює дрібні питання, а не торкається суті проблеми. Адже нинішнє викриття – не щось ексклюзивне. Це не поодинокий випадок, а явище вмонтоване у загальну систему. Найімовірніше воно матиме втілення в майбутньому.

Думками про природу шахрайств із землями в Україні та важливість захисту інтересів селян з Тижнем поділилися економісти та агроексперти.

Борис Кушнірук, економіст:

У нас існує проблема незахищеності права власності: коли рейдерськими захопленнями можна скасовувати право власності на землю одних осіб й надавати його іншим.

Загалом у приватній власності земля повинна бути лише безпосередньо у селян, які її обробляють. При чому в обмежених обсягах – не більше 300 гектарів. Чому це потрібно? Бо вони не повинні займатися масовим виробництвом аграрної продукції. А мають працювати з нішевою продукцією, що передбачає значні вкладення безпосередньо у землю. Ідеться про меліорацію, висадку садів, які плодоноситимуть лише за 7-8 років, вирощування винограду тощо. Тобто ти маєш землю у власності й при цьому розумієш, що це надовго й обов’язок турбуватися про її стан на тобі.

Для всіх інших земля не повинна знаходитися у власності. Та й насправді агрохолдингам вона не потрібна. Для них достатньо, щоб земля була у довгостроковій правильно оформленій оренді.

Той стан справ, який маємо зараз – гарна можливість для шахрайства чиновників середнього рівня. Вони можуть відібрати землю й переоформити її на себе, чи третіх осіб. Якби земля знаходилася б у власності осіб, які її обробляють, то можливості для шахрайств були значно менші.

При цьому я завжди був прихильником приватної власності та права продажу землі. Держава повинна створити умови, щоб селяни могли купувати та обробляти ці землі. Це, до прикладу, можуть бути програми розстрочок до 20 років. Але з вимогою, що фермери безпосередньо працюватимуть на цій землі.

Однак маємо складніше питання – земельних кадастрів. Досі не всі селяни усвідомлюють важливість правильного оформлення своєї власності. Тут важлива допомога держави, щоб максимально спростити цю процедуру безпосередньо для селян. Адже люди щиро вірять, що вони є власниками землі, а без кадастрового номеру на ділянку – це не так. А тому й маємо випадки, коли людина роками може обробляти землю, а в якийсь момент дізнатися, що вона давно не її.

Сергій Тарута, народний депутат, входить до Комітету з питань економічного розвитку у Верховній Раді:

Той ринок землі, що маємо, найперше захищає інтереси латифундій. А тому, в перспективі, може повністю зруйнувати українське село. Нам треба брати досвід кращих аграрних моделей інших країн і трансформувати їх для України. До прикладу, аграрна політика Польщі, Франції, Японії перш за все спрямована на стимулювання розвитку фермерства, кооперативів, малого і середнього аграрного бізнесу.

Читайте також: Пристебніть ремені, світова економіка йде на посадку

Логічно було б запровадити таку модель, де ти не можеш отримати землю в оренду чи придбати, якщо не живеш на тій території. Логіка така: якщо купуєш землю й живеш там, то гарантовано будеш обробляти й піклуватися про її стан. Якщо власник землі помирає, то угіддя не переходять родичам чи іншим спадкоємцям, якщо ті не працюють на цій землі. У такому разі громада самостійно продає угіддя, але виключно тим, хто бере на себе зобов’язання обробляти їх.

Однак, на жаль, у парламенті є групи, представлені аграрними олігархами, яким вигідні подібні маніпуляції із землями.

Замість того, щоб думати, як провести реформу, що буде стимулювати розвиток аграрної території, ми вирішили розпродувати великі наділи земель. Зрозуміло, що при сучасних технологіях на великих угіддях люди будуть не потрібні. Техніка автоматично може управлятися безпілотними системами. А тому села потихенько вимиратимуть.

Крім того, влада нічого не робить, щоб врегулювати питання із земельними кадастрами. Оцифрованих територій дуже мало. Водночас процес оцифрування допомагає реально побачити межі між земельними ділянками, комунікаціями, енергетичними мережами, врахувати рельєф території. Наскільки мені відомо, оцифрування геокадастру так і не сталося, бо це не вигідно тим, хто має політичний та адміністративний вплив. Тут є великі можливості для маніпуляцій із землями.

Вячеслав Ільченко, експерт Growford Institute:

У нас ринку землі насправді немає по тій простій причині, що єдиний реально платоспроможний покупець – корпоративний. У фермерства вільних грошей немає, та й не може бути – тому що на викуп землі, як правило, йдуть кредитні кошти. А у нас, по-перше, ризиковане господарювання. По-друге, необхідно показувати позитивний річний баланс, якого, само собою, в чинних умовах фермер показати не може.

А це передумови для формування корпоративно-спекулятивного ринку. Що ми, власне, і бачимо на практиці. Корпоративно-спекулятивний ринок завжди характеризується височенним рівнем корупції аж до незаконного забирання земель.

Ризик подібних шахрайств із землею збережеться й в майбутньому в силу самої природи сформованого «земельного ринку». Він розглядає землю лише як форму товару. А земля – це не лише товар, а й засіб виробництва, екологічний базис і фактор влади (бо землевласництво завжди є одним із факторів політичного впливу).

Щоб зняти ризики, необхідно або змінити парадигму, наприклад, торгувати не землею, а сервітутами як формою цінного паперу. Або накласти такі обмеження, щоб спекуляція була зведена до мінімуму. Як правило, це лише два фактори: орієнтація на сімейне фермерство, або припис для власника жити і вести бізнес хоча б в тій же громаді, де земля розташована.