Столичні солодощі. Історія культової київської кондитерської Жорж, яку більшовики перетворили на їдальню

Перша київська кондитерська Жорж, заснована прусським підприємцем, стала культовим місцем для міського бомонду кінця XIX—початку XX століть.

В літку 1886 року в селі Березівка Полтавської губернії вже визнаний художник Костянтин Коровін познайомився зі своїм ще мало кому відомим колегою — Михайлом Врубелем. І ось сидять вони на веранді маєтку поміщика Олексія Трифановського, як раптом Врубель каже: «Я нещодавно зайшов у маленький ресторан, запитав обід, але знав, що грошей у мене немає. Коли я з'їв обід, то сказав, що грошей у мене немає. Скандал. «Ось, візьміть мою акварель». Вони не стали дивитися і вимагали грошей. Але дочка господаря подивилася і сказала: «Це варте все-таки рубля. Нічого не можна зрозуміти, але гарно». Розумієте, вона сказала: «Гарно!»

Врубель також розповів, що вже викупив за 2 рублі у рестораторів свою акварель. Наступну свою київську картину він віддав у заставу в обмін на 10 рублів — еквівалент самовара або шуби.

Але навіть і в цьому щасливому випадку грошей художнику з грошовим прізвищем бракувало. Не вистачало їх навіть у ті дні, коли Врубель працював над розписами Кирилівської церкви і брав участь у реставраційних роботах в барабані купола Софії Київської. Платили там мало.

Живописець виживав переважно завдяки нечисленним приватним замовленням. Наприклад, цукрозаводчик Іван Терещенко заплатив художнику аванс 300 рублів за задуману ним картину Східна казка (ту саму, що пізніше Врубель заклав у київського лихваря за позику в 10 рублів). 300 рублів — пристойна сума, трохи більше середньої річної платні робітника в Російській імперії.

Але і в цьому випадку грошей бракувало: майбутній метр живопису любив погуляти в численних кафе і ресторанах, що раптом з’явилися в Києві наприкінці ХІХ століття.

Одним з таких знакових столичних закладів була кондитерська Жорж, в якій Врубель вважався одним з найчастіших відвідувачів. Тут, на розі Хрещатика та Прорізної, любив збиратися весь цвіт київського вищого суспільства, яке зароджувалося.


Кондитерська Жорж

Фото: НВ

Відкриття: 1872 рік.

Адреса: ріг Прорізної та Хрещатика.

Архітектори: 1903 року Владислав Городецький спорудив над двоповерховою будівлею, де працювало кафе, ще два поверхи з мансардою і металевою в’яззю. Купол вінчав шпиль напівкруглої вежі.

Історія кафе-кондитерської почалася в 1872‑му, останньому році тихого життя Хрещатика. Все адміністративне, культурне, світське життя на той момент все ще протікало на Подолі. Лише через два роки столична влада перебралася на Думську площу (нині майдан Незалежності), де вже проектувалася нова будівля Міськдуми, розставлялися перші в місті газові ліхтарі, мостилися вулички та вулиці. Тут вже шумів великий, стихійний ринок, де продавалися всякі ласощі, здебільшого імпортні — рахат-лукум, мигдальні цукерки або ж місцевий handmade у вигляді пиріжків з різними начинками.

Передчуваючи великі зміни, німець Жорж Дортенман відкрив у будинку на розі Прорізної та Хрещатика кондитерську. Без зайвого мудрування він назвав її на честь себе — Жорж.

Німець вгадав. У 1870‑х біля першої київської кондитерської відкрили перше музичне училище, першу Київську біржу, першу Міськдуми, публічну бібліотеку в будинку дворянського зібрання. До Жоржа потягнулася відповідна публіка. І Дортенман відкрив при своєму кафе невелику фабрику.

У 1886 році підприємець дізнався, що в Києві працює креативний художник-оформлювач, який якраз був зайнятий на роботах у Володимирському соборі. Мова йшла про Врубеля. Дортенман запросив 30‑річного майстра оформити його заклад за останнім словом дизайну. Врубель тільки-но повернувся з Італії, яку добре знав, любив і мистецтво якої культивував. Все це і відбилося в оформленні Жоржа. Зрештою Київ отримав не просто елітарне кафе-кондитерську, але і в деякому сенсі твір мистецтва.

Тут же, в Жоржі, з Врубелем трапилася весела історія. Закінчуючи зміну у Володимирському соборі, художник почав спішно збирати речі, щоб вирушити на виконання замовлення у кондитерську. Іти було недалеко — буквально 15 хвилин пішки.

Колега Врубеля, художник Павло Сведомський, звернув увагу, що на кінчику носа живописця залишилася зелена фарба. На що він негайно йому вказав. Врубель не став змивати «з ообличчя ганьбу» — навпаки, взяв світло-зеленої фарби і покрив весь ніс.

Коли він увійшов до кафе-кондитерської з пофарбованим носом, всі відвідувачі та працівники раптом розгубилися. Врубель же, наче й не було нічого, попрацював над оформленням закладу, а закінчивши, вирушив у гості до родини художника Адріана Прахова.

— Михайле Олександровичу, ви ненавмисно забруднили весь ніс зеленою фарбою, — сказала йому дружина Прахова.

— Ні, Еміліє Львівно, це я зробив навмисне. Так набагато гарніше. Адже жінки фарбуються. Чому б не фарбуватися чоловікам? — відповів Врубель.— Люди ще не розуміють, але скоро всі чоловіки фарбуватимуть свої носи в різні кольори.

Того ж 1886 року Дортенман захворів, поїхав на лікування і помер. Через кілька років покинув Київ і Врубель.

Кафе-кондитерська Жорж швидко стала модним місцем. Настільки модним, що добудувати два поверхи й вежу будинку, в якому вона була розташована, запросили самого Владислава Городецького / Фото: DR

Але Жорж ще довго вважався місцем всіляких кулінарних та інших дивацтв, а Київ — найкращим місцем для іноземних інвестицій.

Кондитерський бізнес прусського бізнесмена перекупили французи Марта Берто і Луї Вірт. Власне будівля, де розміщувався Жорж, перейшла у володіння Першого російського страхового товариства. Воно і запросило знаменитого архітектора Владислава Городецького провести реконструкцію будинку і добудувати над ним ще два поверхи, увінчавши його башточкою з високим шпилем. Кондитерську теж переобладнали під сучасніші вимоги Хрещатика, що став набагато велелюднішим.

На той момент працівники кондитерської виготовляли до 32 т цукерок і 8 т шоколаду на рік. Оборот Жоржа досягав 70 тис. руб.— це порівнянно з 2% річного доходу всієї міської скарбниці Києва, на яку працювало півмільйона киян, десятки металургійних заводів, фабрик, сільськогосподарських підприємств. На численних клієнтів Жоржа працювало лише 25 осіб.

1916‑го, у самий розпал Першої світової війни, коли купівельна спроможність киян стала низькою, ласуни почали ремствувати: «Нехай Жорж не думає, що він у Німеччині». Тобто у свідомості місцевих власником кафе все ще був його засновник Дортенман, який помер 30 років тому.

Ще через п’ять років солодке життя і зовсім закінчилося. У березні 1921‑го більшовики, які взяли великою кров’ю Київ, відкрили у Жоржі їдальню. Минуло ще п’ять років, і артіль кондитерів Єднання на експропрійованому обладнанні стала випікати тут на замовлення торти, тістечка, печиво.

У 1930‑і в Жоржі знову запрацювало кафе-їдальня. У вересні 1941‑го, вже під час окупації, будівля роботи архітектора Городецького, а разом з нею і приміщення колишньої кондитерської, як і майже весь Хрещатик, підірвали радянські підпільники.

Разом з Жоржем в інший світ пішла неймовірна легкість київського буття, в якій не соромно було пурхати навіть з пофарбованим у зелений носом.

Цей матеріал було опубліковано в № 24 журналу НВ від 8 липня 2016 року

Новини по темі

В аеропорту «Київ» пасажирів з Італії зустрічає лікар-епідеміолог (фото).

В усіх пасажирів авіарейсів із Італії перевіряють температуру

1

«Куплю радіо, щоб не бачити того звірства» - про що говорять біля легендарної «Київської перепічки» .

"Київську перепічку" вважають кулінарною візитівкою столиці. Біля кіоску завжди черга.Це найстаріший фаст-фуд Києва. У кіоску на розі Хрещатика і вул. Богдана Хмельницького перепічку продають із 1981 року. Тут виключно одна страва: сосиска у дріжд...

1

У Києві поблизу палацу «Україна» перевернувся самоскид з вантажем.

Аварія сталася близько 14.45, у результаті рух транспорту частково обмежили

1

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie