Про вбиральні, прогули та ЛГБТ+. Головне з інтерв'ю міністерки освіти й науки Ганни Новосад

Міністр освіти й науки Ганна Новосад дала інтерв'ю агентству Інтерфакс-Україна. Ми обрали з нього найголовніше.

Про ейджизм. Я щиро рада, що цього року мені буде нарешті тридцять, і я зможу перейти цей кризовий рубіж, коли більше ніхто не буде мені говорити: «Ця 29-річна міністерка». Я не можу всім подобатися, як і жодна інша людина, це потрібно приймати. Також потрібно сприймати критику, яка є і буде. Дуже добре, коли вона конструктивна, менш добре, коли вона емоційна: про вік і про інші речі, на які я не можу вплинути. Але мене тішить те, що дуже багато партнерів, які з нами були, залишаються, а також долучається багато нових партнерів. І це підтвердження, що для великої частини суспільства вік — це не ключове, головне цінності, ідеї і принципи на яких ти працюєш. […] Я не бачила в свою сторону якоїсь зверхності. А недовіра — це те, що притаманне нашому суспільству, з огляду на історичний бекграунд, тому вона є і це нормально.

Про плани міністерства. Не все йде по плану, тому що ми завжди плануємо більше, ніж вдається зробити. Ми тут управляємо гігантською системою, в якій багато сфер і рівнів. У нас є задекларовані плани і завдання на кожну з цих сфер від дошкілля до освіти дорослих. Скрізь хочеться встигнути, а реально встигнути скрізь неможливо, тому ти починаєш виставляти пріоритети. За чотири місяці є різний прогрес. Якщо оцінювати загалом у відсотках, то я думаю, що відсотків 70 з того, що ми пообіцяли — ми виконали. 2020 рік тільки почався, ми пообіцяли ще більше, і якщо виконаємо хоча б 70%, то я результатом буду задоволена.

Про школи за місцем проживання. Принцип доступності початкової освіти в прив’язці до місця проживання себе виправдовує. Ми будемо робити це і надалі. Закон, який нещодавно ухвалила Рада, узаконює цей підхід. Я розумію, що цей принцип завжди буде піддаватися дискредитації в умовах, коли у нас не вистачає шкіл у великих містах і не всі мають доступ. Він буде піддаватися критиці через те, що ми живемо в якійсь вакханалії з точки зору реєстрації місця проживання. Також він буде мати певні проблеми в умовах, коли у нас немає достовірних реєстрів учнів. Тобто, ми не можемо перевірити списки учнів, місце їх проживання і таке інше. На перші дві тези Міністерству освіти вплинути реально складно, бо це не входить в компетенцію нашого відомства. Ми можемо вплинути на третє. Ми нарешті маємо підійти до створення реєстру учнів середньої освіти. Також критично важливо створити реєстр вчителів. Зараз ми робимо технічне завдання і шукаємо гроші.

Про Нову українську школу. Немає сенсу підганяти і пришвидшувати базову школу, поки всі не пройшли через НУШ в початковій школі. Тому, ми надалі будемо рухатися пілотом в 143 школах, які будуть випробовувати базовий стандарт з 2022 року. […] Закон дозволяє нам прийняти рішення на уряді і впровадити старшу школу раніше. Наразі ми рахуємо, скільки нам буде коштувати таке рішення і який буде підхід, якщо ми це пілотуватимемо. Важливо, щоб ця новація здобула довіру і розуміння в суспільстві. Якщо пришвидшити одразу на всю систему, це може бути небезпечно, бо можна завалити на старті ідею, в яку потім ніхто не буде вірити. Тому, один з варіантів — це пілотувати старшу школу раніше на окремій кількості ліцеїв. Ми знайдемо ресурси зробити дійсно хороші академічні ліцеї, якими б вони мали бути, але проблема, як переконати батьків і учнів, що у них з’явиться додатковий рік і він їм дійсно потрібний.

Про результати PISA й репетиторство. Закон, який минулого тижня був прийнятий парламентом, надає можливість впровадити [додаткові заняття в школах з ширшого переліку предметів для покращення успішності учнів]. Це дозволяє мати індивідуальні заняття, якщо є певна потреба покращити знання з того чи іншого предмету. Фактично ми даємо право на «узаконене репетиторство» в публічних школах, яке буде оплачуватися за рахунок державних коштів. […] Наразі я не можу дати точної відповіді, як це буде впроваджено, тому що нам потрібно все прорахувати. Безперечно, в першу чергу мова йде про ресурси, і нам потрібно це буде якимось чином обмежити і встановити певний допуск до такої можливості. Цим мають користуватися ті, хто має успішність нижче середнього з того чи іншого предмету. Наша мета дати всім можливість мати знання на рівні, який має забезпечуватися державою. […] Ризиків є дуже багато. Завжди на будь-яку новацію знайдеться той, хто буде її використовувати не за призначенням, але законодавством неможливо врегулювати всі потенційні підступи недоброзичливців. Ми маємо довіряти вчителям і вірити, що школа ставить перед собою завдання надати всім хороші знання. Але, я думаю, що в нормативці ми знайдемо, як все це обмежити. До того ж має бути розуміння, якщо у вчителя весь клас різко стає гірше вчитися і всі йдуть на позакласні уроки, то це буде певним дзвіночком для директора, що щось йде не так.

Про прогули. Проблеми з дисципліною були нашим відкриття. Це фактично тягне за собою зниження результатів успішності на 20%. Погана відповідь в тому, що поки що ми не знаємо, що саме це спричинює. Це потребує додаткових глибинних досліджень. Ми це зараз будемо робити, і уже знайшли партнера, який нам буде в цьому допомагати. Все це заплановано на весну. Це потребує опитування, спостереження, вивчення питання «з полів», що саме відбувається не так. Причин може бути досить багато, від поганого соціально-економічного становища, негараздів в сім'ях до незацікавленості в навчанні. Є дуже різні причини, і ми їх наразі не розуміємо.

Про електронні підручники. У нас був такий експеримент, він завершився, і завершився він негативно. Задумка була правильна, перед тим як впроваджувати таке популярне словосполучення, як електронний підручник, треба його пропілотувати. Були закуплені планшети на тисячу шкіл. Та головна проблема виявилася на етапі закупівлі електронних підручників. Міністерство оголосило конкурс, але те, що нам подали виробники — це просто жах. Я особисто переглянула всі ці підручники — це жах, який треба сховати і більше нікому не показувати. Я не можу допустити, аби таке закуповувалося за громадські кошти і потрапляло в школи. Це не можна назвати електронними освітніми матеріалами — це просто якісь pdf-ки, до яких десь прилаштували звук, десь фігурку, яка рухається, і намагаються нам продати за мільйони гривень. З цього не буде ніякого толку, з такими матеріалами якість навчання абсолютно не зміниться. Тому, в кінці року я прийняла рішення, що ми доводити цей конкурс до кінця не будемо. Є різні причини, чому так трапилося, одна з яких — це проблеми нашого діалогу з виробниками. Нам потрібно було раніше комунікувати, що саме нам потрібно, які будуть вимоги, скільки буде коштів, як буде відбуватися процедура і тому подібне. […] Ми зробимо другу спробу. На цей рік ми знову заклали гроші на електронні підручники і зараз маємо підготувати нові нормативні документи і нові вимоги до експертизи цих підручників, а також почати діалог з виробниками. […] Поки що я не бачила дослідження, яке б показувало, що використання електронних підручників різко покращує освітні досягнення учнів. Це безперечно впливає на певні навички і цифрову грамотність, це дозволяє не носити з собою підручники зі школи додому. Та мені видається, що бажання мати електронні підручники більше спричинене світовим треном на діджитал, щоб показати, що ми не відстаємо. Тому мають бути проведені хороші ґрунтовні дослідження, щоб зрозуміти, чи дає це якийсь ефект чи ні.

Про опорні школи. Мережа опорних шкіл створюється досить повільно. Є надія, що це пришвидшиться із завершенням децентралізації і створенням всіх громад, бо кожна з них має обов’язково мати мінімум одну опорну школу. […] Рішення про закриття шкіл мають прийматися, базуючись на тому, яка є альтернатива. І одна з проблем, чому все рухається так повільно, тому що батькам, які часто піднімають хвилю проти, ніхто не показує, в чому буде інша опція. […] Якщо ти родині скажеш, що ось новий автобус з пасками безпеки, ось нормальна дорога і ось ваша опорна школа, в якій є хороші вчителі в достатній кількості, то їм легше буде піти на такий крок, ніж якщо не показувати альтернативу, а просто сказати, що треба закрити школу, бо немає грошей.

Про освіту етнічних меншин. На минулому тижні ми закрили дві останні рекомендації, які дала нам Венеційська комісія: ми деталізували положення пункту 4 статті 7 закону Про освіту, яким показали модальності впровадження нового законодавства, а також вивели приватні школи з мовних вимог, при цьому зобов’язавши їх забезпечити знання державної мови на рівні стандарту. Ми проінформували НАТО і всіх наших партнерів про те, що ми все виконали. Але я вважаю, що в ситуації, коли хтось просто шукає приводів далі бути в конфлікті, жодне з твоїх конструктивних рішень на зустріч не може бути достатнім. Тому, мені складно сказати, чи зможемо ми втішити наших [угорських] партнерів, але я впевнена, що тепер ми виглядаємо як сторона, якій можна довіряти. […] Ми зараз готуємося до того, щоб з вересня школи, які навчалися російською, з п’ятого класу перейшли на вивчення предметів українською мовою. При цьому рідна мова і література буде викладатися російською. Плюс є можливість факультативів і позакласного навчання. А початкова школа залишається рідною мовою. […] Нам треба підготувати вчителів, аби вони були готові викладати державною мовою і підтягнули свою термінологію. Для них ми будемо робити окремі курси підвищення кваліфікації, літню школу, для того, щоб вони покращили свої знання мови.

Про медіаграмотність. Медіаграмотність буде однією із компетентностей, яка має бути присутня взагалі в змісті освіти. Чи захоче якась зі шкіл зробити це окремим предметом — це буде їх право, вони зможуть робити це через свої освітні програми. Наприклад, зробити цей предмет вибірковим, закон Про загальну середню освіту це дозволяє. Взагалі, медіаграмотність можна викладати на різних предметах: від української мови до історії, це можуть бути просто теми. З нашого боки, що ми точно маємо зробити, це дати приклади і методики, як це викладати, і це ми плануємо робити.

Про ґендерно-нейтральне середовище у школі. Я точно буду робити все можливе, щоб школа стала ґендерно-нейтральною, тому що я вважаю, що школа має будуватися на рівності можливостей і на навчанні учнів цієї цінності. Безперечно, що в школах не має бути місця якимось архаїчним стереотипам і уявленням, які були там присутні в попередньому столітті, але досі фігурують в нашому суспільстві. […] Але будемо відверті, школа — це лише частина життя, а освіта відбувається не лише в закладі освіти. Якщо в тебе в сім'ї дуже патріархальна чи матріархальна модель поведінки, то, безперечно, це має набагато більший вплив на дитину.

Про ЛГБТ+. Я вважаю, що у вільному суспільству держава не має лізти в приватне життя людини. Всі мають розуміти, що є свобода вибору. Але є певні речі, в межах яких суспільство має пройти якусь траєкторію дискусій. Мені здається, що українське суспільство на загал ще не прийшло до визнання прав ЛГБТ+ і узаконення цих прав. А просто взяти щось, що в моєму світі є нормальним, і принести в школу, мені здається, що це буде сприйнято з величезним опором і результату так не досягнеш. Головна мета, щоб було розуміння і прийняття того, що хтось просто інакший. Як на мене, одна з цінностей яку уже впроваджує Нова українська школа — це повага до вибору іншого. Якщо ви говорите, що ми маємо відкрито говорити про сексуальну орієнтацію і про сексуальну освіту загалом, то я вважаю, що сексуальна освіта в школі - це важливо, але ми ще маємо знайти підходи, як її правильно впроваджувати.

Про інклюзивний простір. Ситуація по країні не є втішною. У нас 11 650 шкіл, у яких забезпечено безперешкодний доступ для осіб з особливими потребами до першого поверху, — це 77% від загальної кількості. Всього 72 заклади доступні до другого поверху, 50 закладів — до третього поверху і лише 18 закладів — до четвертого. Насправді, це жахлива статистика. Ті школи, які зараз будуються з нуля, принаймні більшість тих шкіл де я була, вони мають ліфти. Але якщо ми говоримо про старі школи, то піднятися вище, ніж перший поверх доволі складно. Стосовно пандусів і поручнів, то у нас є 9 406 закладів, де вони є, ліфти і підйомники лише в 95 закладах і спеціально обладнані туалетні кімнати є в 775 закладах. Ті ресурси, які ми будемо вкладати в 2020 році в школи і контролюватимемо їх, будуть направлені і на наявність інклюзивності в тих архітектурних рішеннях, які пропонуватимуть школи.

Про вбиральні. На 2020 рік ми передбачили і віддали на місця 26 млн гривень для того, щоб зробити теплі вбиральні. В минулому році теж були гроші на місцях і деякі області справилися із завданням, і у них тепер нуль шкіл, в яких є така ситуація. А є у нас, наприклад, Закарпаття, яке вважає, що мати такий рівень середньовіччя — це нормально. Ми про це уже багато говорили з керівництвом області. Наразі я чекаю нового голову Закарпаття, щоб поставити це як один з ключових КРІ. Не має в області бути близько 150 шкіл, у яких такі вбиральні. Зараз ми від них чекаємо перелік туалетних кімнат, які вони планують реконструювати, і я особисто планую контролювати це питання. […] Дедлайн — це кінець 2020 року. По хорошому, тих коштів, які їм виділялися в 2019 році, і співфінансування області мало вистачити, щоб закрити це питання. Ще момент, що ми не давали кошти на ті малокомплектні заклади, які мають менше 25 осіб, тому що передбачається, що вони будуть оптимізуватися.

Про виші. З 1 січня почав працювати принцип фінансування університетів за показниками їх діяльності. В цьому році університети отримають 80% від свого бюджету попереднього року, а 20% почне розподілятися за показниками ефективності. Наступного року і надалі це співвідношення буде збільшуватися. Відверто слабкі університети просто помруть, бо перестануть отримувати державне фінансування. Якщо вони не почнуть рухатися, залучати гроші із бізнесу, шукати можливості наукової співпраці, займатися трансфером технологій, робити щось на замовлення, то у них буде менше шансів бути конкурентоспроможними для отримання державного фінансування. […] Зараз готується великий кейс по оптимізації, скоро буде рішення уряду про об'єднання чотирьох університетів і створення на їх основі одного хорошого закладу. Це буде дуже важлива історія успіху, особливо зважаючи на місто, де це буде робитися. […] Мені здається, що якби у нас було десь 80 університетів, що втричі менше, ніж зараз, то ми би трохи почистили систему.

Про фінансування. Необхідно продовжити НУШ в третьому класі. Є 1,4 млрд грн, що на 200 млн більше, ніж в попередньому році. Частина піде на підвищення кваліфікації, а мільярд — на обладнання. Хоч мільярд — це велика інвестиція, але цього не є достатньо, щоб повністю все закупити. Також ми мали б хоча б трішки збільшити субвенцію на інклюзивну освіту. Також ми повністю не закриємо питання по автобусам. У нас є всього 600 мільйонів, а це не покриває всю потребу, яка складає 430 автобусів. Серед іншого, у нас суттєво недофінансована вища освіта, бо нам критично не вистачає коштів щороку на капітальні видатки. У нас буде всього на це 275 млн грн, а цього дуже мало. Також не вистачає коштів на центри колективного користування науковим обладнанням, тому, я буду змушена шукати їх в межах нашого бюджету через економію на інших видатках. Крім того, у нас мало коштів на базове фінансування науки, всього 300 млн грн, а хотілося хоча б півмільярда. Безперечно не вистачає коштів на заробітні плати, щоб зробити суттєве підвищення, бо зараз середня зарплата вчителя вищої категорії по країні до оподаткування складає 11 тисяч гривень. Якщо говорити про ключове, то це зарплати, капітальні видатки на вищу освіту і видатки на науку.

Про зарплату. Зараз моя зарплата на руки в середньому складає 36 тисяч гривень. Мені цього вистачає, щоб нормально прожити. Я маю власне житло, службовий автомобіль, я не маю часу ходити в кіно. Але якщо ви мене спитаєте, чи влаштовує мене це, як молоду людину, яка має думати про своє майбутнє, про заощадження, про пенсію, то цього не вистачить. І коли я завершу свою роботу тут, я не буду мати заощаджень як таких. Зі своєї зарплати я багато витрачаю на поточні видатки на роботі на речі, які потрібні на утримання офісу. Також у мене зараз немає сім'ї. У якийсь момент я захочу мати дитину, а на таку зарплату я її не зможу утримувати. А я не готова піти на ситуацію, коли хтось буде утримувати мене, я мушу сама мати конкурентну зарплату. Тому настане час, коли я просто не зможу жити в Києві на таку зарплатню, і це буде рішення, яке потрібно буде усвідомлено приймати.

Новини по темі

Нардеп Поляк відповість за кнопкодавство: Офіс генпрокурора порушив справу.

Офіс генпрокурора відкрив кримінальне провадження щодо народного депутата Владислава Поляка, який на засіданні Верховної Ради 21 лютого неодноразово кнопкодавив під час голосування за поправки до закону про ринок землі.

1

Українці найбільше довіряють армії, рятувальникам і прикордонникам.

Про це свідчать результати соціального дослідження Центру Разумкова

1

Комітет Ради з нацбезпеки створив робочу групу щодо факту бою під Золотим 18 лютого.

Парламентський комітет з питань національної безпеки та оборони створить робочу групу для розслідування атаки бойовиків на позиції Збройних сил України 18 лютого.

1

«Чорні скриньки» літака МАУ, збитого в Ірані, без представників України розшифровувати не будуть. РНБО Данілов.

Секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов запевняє, що "чорні скриньки" літака української авіакомпанії МАУ, який був збитий іранською ракетою 8 січня, без представників України не розшифровуватимуть.

1

Флешмоб «Сегодня» в підтримку евакуйованих з Китаю підкорює мережу.

Команда "Сегодня" підтримала знаходяться на обсервації людей

2

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie