Марліс де Мунк: «Щоб навчити думати, треба спілкуватися наживо».

У своїх міркуваннях про нинішню пандемію французький філософ Бруно Латур зазначає, що вона знову повернула нас до дебатів про те, що необхідне та що можливе. Які явища й тренди сучасності, на ваш погляд, потребують ретельнішої, глибшої, спокійнішої рефлексії?

— Думаю, Бруно Латур має слушність, коли проводить межу між тим, що людині справді необхідно, а що не дуже. Я почала б з умов, у яких усі опинилися через пандемію, — ми віддалилися й ігноруємо розуміння себе як соціальних істот. Безперечно, ми гадаємо, що соціальні, бо маємо соціальні медіа. Але цього недостатньо для соціального функціонування. І коли неочікувано почався локдаун, люди більше не змогли зустрічатися одне з одним та опинилися ніби в бульбашках. Я не могла бачити своїх батьків і братів, тому почувалася якось дивно й неправильно. Але потім заспокоїлась і запитала себе: як часто ми бачилися раніше, до карантину, чи був у нас узагалі налагоджений контакт? Наша книжка «Близькість. Мистецтво й освіта після COVID-19» (автори — Паскаль Ґілен і Марліс де Мунк), коли ми показали її колегам-учителям, відкрила нам очі на те, наскільки ми насправді залежимо від контакту з іншими людьми.

Філософам зараз дуже важливо знайти причини такого роз’єднання, показати, якими ми були ще до COVID-19. Ми пояснюємо, що близькість потрібна, проте як її вимірювати — невідомо. Ти можеш здати тест на коронавірусну інфекцію, але не можеш таким самим шляхом виявити рівень самотності й кількість близькості. У сучасній західній культурі виникло багато чорних дір, насамперед у наших знаннях і способах мислення. Наприклад, виникає запитання, як ми вимірюємо свою соціальну значущість? Чи визначає її кількість лайків? І, звісно, це ілюзія, що увага до нас у соцмережах додає нам упевненості. Тому я вважаю, що серед серйозних речей, які мають зробити філософи, — це почати говорити про важливіші цінності в житті, які не вимірюються онлайн.

Карантин — тимчасове явище, яке дало нам шанс ширше побачити картину світу й того, що насправді відбувається з людством. Зокрема, міське життя з його темпом теж впливає на ізоляцію — ми не знаємо імен наших сусідів. І саме зараз побачили, як на наш світ і спілкування, на сприйняття культури й освіти ще більше вплинула діджитализація. Наприклад, ми обираємо певну онлайн-платформу й викладаємо студентам, однак водночас ніби втрачаємо з ними зв’язок.

Читайте також: Найцікавіше на 28 BookForum: підсумки головного культурного фестивалю країни

Для мене як для викладачки було очевидним, скільки переваг я втрачаю, адже в процесі навчання переді мною — порожні екрани й тотальна тиша, що видавалася дещо сюрреалістичною, ніби я розмовляю сама із собою й інколи запитаю: «Чи є там хтось?». І тоді хтось зі студентів відчував провину за тишу й відповідав, що є. Такий сюрреалізм стосується не тільки освіти, а й інших сфер. І хоча люди в церквах чи у транспорті перебувають близько одне до одного, така близькість несправжня, бо в кожного свої межі. Панівний дискурс зараз — як гарантовано дотримуватися певної дистанції між собою. В умовах емансипації люди зокрема запитують, «що зробити, щоб мене не торкалися?». Наприклад, у місті, де я живу, є дуже багато родин емігрантів з дітьми, які були закриті у свої квартирах. А по телевізору показують фільми, де діти з заможних родин виходять гратися на майданчики своїх приватних будинків — і це впливає на психіку тих дітей, у яких немає таких можливостей, тому єдине, що їм залишається, — це дивитись у вікно. Тож одного дня ми вирішили з учителями піти в ці родини, де, з одного боку, діти перебувають з рідними, а з другого — їм бракує спілкування й уваги ззовні. Політики цього не розуміли, коли запроваджували обмеження. У нашій книжці ми ставимо це ключовим питанням: як знайти баланс між збереженням близькості та дистанцією як безпекою.

Фізична співприсутність людей, їхня близькість виявилася практикою, від якої через епідемічну небезпеку до певної міри довелося відмовитися. Відмежовування від групи, ув’язнення, ізоляція для більшості суспільств є явищами, які стосуються практик покарання. Сьогодні ж це частина ситуації так званої нової нормальності. Виявилося, що людина чомусь більше не є тією суспільною твариною, як про неї висловився Арістотель. Що сьогодні може слугувати тим новим соціальним клеєм, що запобігає дисперсності суспільства?

— Ми маємо розуміти, що урбаністична близькість може згодом перетворюватися на певну інтимність, але не романтичну й не таку, як у дитини з мамою. Треба шукати її в культурних заходах, які є тим самим клеєм, що з’єднує. Тобто ви приходите в концертний хол і хоча не знаєте одне одного, проте відчуваєте єдність через схожі переживання, через мистецтво. Потім повертаєтеся додому й маєте відчуття, наче провели час зі схожими на вас і водночас споглядали щось красиве та важливе. Така близькість може з’являтися тільки тоді, коли ви занурюєтесь у культурні простори, а не в метро, транспорті чи в супермаркеті. Треба бути з людьми в єдиному смисловому полі, у контексті, в події, на фестивалі, де ви розділяєте емоції. Тому важливо створювати такі простори. Над цим мають думати й працювати також архітектори, щоб створювати потрібні будівлі, проєктувати міста, щоб люди не залишались у своїх бульбашках-проблемах наодинці, а виходили назовні й дивилися, слухали та відчували, тобто переживали новий досвід.

Чому культура й освіта виявилися під найбільшим ударом коронавірусної кризи? І чому вважливо розуміти, що саме ці два явища фундаментально відрізняють життя від виживання?

— Мені як викладачці зрозуміло, що знання є всюди, варто лише відкрити необхідні ресурси. Але в нас у Бельгії є певне табу на імітацію знань: студенти можуть завчити інформацію, проте вона не є їхньою, тобто такою, яку вони зрозуміли. А щоб навчити думати, треба спілкуватися наживо. Відсутність живого спілкування з моїми студентами забирає можливість побачити або відчути їхню реакцію на сказане, побачити мову тіла, невербальну комунікацію. І тому я бачу, як електронні методи освіти зараз повністю змінили ставлення одне до одного — студент може слухати мене й паралельно займатися своїми справами. Знижується рівень концентрації уваги — молодь не звикла слухати інформацію понад вісім хвилин. Коли ви йдете на концерт, то слухаєте його весь, а в ютубі можете просто вимкнути відео. Тому, вочевидь, освіта втрачає якість сприйняття через дистанціювання.

Читайте також:Літературний Нобель. Коливання курсу

Що в культури та освіти відбирає вимушена діджиталізація? Де в цьому питанні для кожної зі згаданих сфер полягає певна червона лінія, через яку не варто переступати навіть за умови дуже вагомих загроз?

— Дивитися фільми на Netflix — не те саме, що піти в кіно. Слухати наживо концерт або просто увімкнути диск — абсолютно різні речі. Ми маємо просто розуміти, що одне задоволення не замінить іншого. Питання — як пристосуватися і знайти баланс.

Багато культурних заходів нині відбуваються в гібридному режимі, поєднують офлайнові й онлайнові події. Звісно, йдеться про вимушений крок. Якими можуть бути ті простори спільності, що їх нині доводиться винаходити через пандемійні обмеження?

— Зараз є багато стримінгових сервісів, які дають безмежні можливості. Наприклад, театр може отримати аудиторію в 3000 осіб з різних куточків світу. Але я побоююся, що це погано впливає на естетику й самооцінку, відбирає можливості в акторів, яких в онлайновому перформансі може бути значно менше, ніж у живому. Онлайновий простір обмежує і глядача, й актора, бо є вимушено неприродним і не дає повноти.

Що, на ваш погляд, дасть нам можливість подолати розгубленість перед непевністю та неможливістю планувати, які принесла в наше життя пандемія? Де сьогодні пролягають межі нашої свободи на рівні індивідуальному та спільнотному?

— Насправді, я відчувала багато негативного в обставинах початку пандемії. Думала над свободою, яку дають соціуму. І зараз будь-яка країна в такій дискусії: є захисники вакцинації та її противники. У Голландії багато дебатів щодо цього процесу — 10 тис. людей щотижня виходять на вулиці проти вакцинації з гаслом: «Це моя свобода і право вибору, що робити з власним тілом». І вже доведено, що навіть із вакциною в собі ти можеш переносити вірус. Проте вакцина — це своєрідна відповідальність перед спільнотою, у якій ти взаємодієш. Дуже важке питання — що обрати: свободу чи відповідальність, адже ми є частиною великої спільноти. У Нідерландах і Німеччині питання особистої свободи дуже актуальне, коли ти ніби можеш робити все, але опиняєшся в обставинах, які змушують тебе шукати баланс. У Бельгії, на щастя, вакцинація не обов’язкова. Якщо ваша дитина не щеплена, ви не маєте повідомляти вихователів, бо це ваша особиста справа. Але якщо ви йдете в публічні місця й у вас немає вакцини (кіно чи ресторан), то ви просто не зможете туди зайти.

Читайте також: Гізер Морріс: «Кожне наявне в нас право веде до рівної міри відповідальності, зокрема й перед співгромадянами»

Поняття свободи й відповідальності — невіддільні. В умовах пандемії це стосується всіх і кожного, бо від перекосу в цьому балансі постраждають усі. Як не дати маніпулювати ні першим поняттям, ні другим?

— Якщо говорити про політичні маніпуляції, то суспільство просто має говорити про це, порушувати важливі теми й деполітизувати питання свободи, на якій наживаються популісти, що використовують її собі на користь. І повертаючись до початку нашої розмови, це переважно перебуває в площині філософських роздумів.

Наскільки нині час переосмислювати питання цінностей? Якою може бути та нова аксіологія та її наповнення?

— Можливо, я повернулася б до Латура — нам треба шукати нових шляхів мислення. З початку пандемії один з найпростіших шляхів — це запитати: «Що пішло не так?», торкнутися проблем екології, а також говорити про відповідальність одне перед одним. Надважливе питання — роль новітніх технологій і як з ними порозумітися. Наприклад, ще до пандемії ми не розуміли, як зупинити онлайн-булінг, через який страждають діти, що дуже багато часу проводять у соцмережах і мають великі проблеми зі спілкуванням на вулиці. Зараз ця проблема стала ще актуальнішою. Важливо розуміти, що соціальні медіа не мають нічого спільного з публічними просторами. А ще, повертаючись до технологій, я зараз почуваюсь у певній ізоляції, адже перебуваючи в цій країні, не маю нормального доступу до мережі, ніби в мене відібрали мої можливості (сміється). У мене троє дітей, і я постійно запитую себе, що для них важливо та чого їх варто вчити. І, напевно, дійшла висновку, що треба вчити любові. Сподіваюся, вони стануть хорошими людьми, коли любитимуть себе, друзів і світ.

--------------------

Марліс де Мунк народилась у 1979 році. Бельгійська філософиня, спеціалістка з філософії музики. Випускниця Університету Антверпена та Католицького університету Левена (Бельгія). Викладачка Королівської консерваторії Гента й Університету Антверпена. У 2012 році захистила докторську дисертацію на тему «Концепція музичного значення: формування музичного досвіду». Авторка ряду книжок, зокрема «Досвід музики: есеї про музику й філософію» (2014), «Чому Шопен не хотів чути дощ (та інші питання з філософії музики)» (2017), «Близькість: мистецтво та освіта після COVID-19» (у співавторстві з Паскалем Ґіленом, 2020).

Український тиждень

«Тиждень» - новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі, Тиждень.ua

https://tyzhden.ua/

Новини по темі
Луганська ОДА про обстріл Трьохізбенки російськими військами: Випустили близько 20 снарядів, п'ять будинків пошкоджено, 235 - знеструмлено.

Луганська ОДА про обстріл Трьохізбенки російськими військами: Випустили близько 20 снарядів, п'ять будинків пошкоджено, 235 - знеструмлено.

П'ять житлових будинків у Трьохізбенці (Луганська область) пошкоджено ворожими артилерійськими обстрілами, було випущено близько 20 снарядів.

Цензор.НЕТ

Сашимі-рол із лососем без рису

Сашимі-рол із лососем без рису

Інгредієнти: Лосось – 100 г Креветки – 30 г Ікра тобіко – 20 г Крем-сир – 30 г Огірок – 15 г Мікс-салату – 15 г Водорості норі – 1 пластина Авокадо – 60 г Соус: Рисовий оцет – 100 г Фреш лимона – 10 г Тростинний цукор – 50 г Сіль – 5 г Гірчиця – 4...

«Гра в кальмара»  по-луцьки, спиртопровід на Одещині, Регіон.

«Гра в кальмара» по-луцьки, спиртопровід на Одещині, Регіон.

У свіжому випуску "Регіон.ЮЕЙ" за 28 жовтня 2021 – у Луцьку діти влаштували у дворі інсценування розстрілу з серіалу "Гра в кальмара". На Одещині виявили трубопровід для нелегального перекачування спиртного через держкордон з Молдовою. ~ Підписати...

Смертельна аварія у Харкові: що відомо про 16-річного винуватця ДТП.

Смертельна аварія у Харкові: що відомо про 16-річного винуватця ДТП.

У Харкові сталася страшна автотроща, до якої призвів 16-річний юнак. Летів із великою швидкістю проспектом на червоне світло і буквально зніс із дороги іншу автівку, водій якої загинув на місці. Сам винуватець ДТП особливо не постраждав, ноги-руки...

Доводять людей до смерті, – активіст різко відреагував на дії антивакцинаторів.

Доводять людей до смерті, – активіст різко відреагував на дії антивакцинаторів.

Значна кількість українців виступають проти вакцинації від COVID-19, закликаючи й інших до такої позиції. Однак вони не розуміють, що ставлять під загрозу близьких та рідних. Таку думку висловив голова Координаційної ради Благодійної організації "...

У Кремлі прокоментували застосування  «Байрактарів»  Україною.

У Кремлі прокоментували застосування «Байрактарів» Україною.

На застосування Bayraktar вже відреагували у Москві. Так, прессекретар президента Російської Федерації Дмитро Пєсков заявив, що постачання Україні турецьких ударних дронів Bayraktar TB2 "можуть дестабілізувати ситуацію на Донбасі". ~ Підписатись н...

Чергова брехня Пєскова: заяви Кремля проти України приховують масштабні руйнування, InformNapalm.

Чергова брехня Пєскова: заяви Кремля проти України приховують масштабні руйнування, InformNapalm.

Прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков знову збрехав. Водночас вкотре мовилося про війну проти України. Читати на сайті: