«Коли живеш з відчуттям, що хтось раніше про нас подбав, стає не так страшно» - Ярослава Стріха.

Автор: Тарас Подолян

Ярослава Стріха

Ярослава Стріха

"Колись невідомого Павла Тичину першим помітив Андрій Ніковський і подумав: "Перспективний хлопчик. Треба його якось залучити до літератури. Хай він нам в газету "Рада" пише гумористичні фейлетони". Зараз ми б уявити не могли патетичного і трагічного Тичину в ролі гумориста" - каже перекладачка Ярослава Стріха.

Вона навчалася в аспірантурі Гарвардського університету. В 2017 році захистила там дисертацію на тему "Писання між рядків. Автобіографії українських письменників з кінця 19 до середини 20 століття" під керівництвом професора Григорія Грабовича. В інтерв'ю Gazeta.ua літературознавиця розповіла про своє дослідження українського Розстріляного відродження.

В чому полягало ваше дисертаційне дослідження біографій українських письменників? Що саме "між рядків" вдалося в них вичитати?

Мене цікавили моделі автобіографій. Бо насправді форму автобіографії визначає не прожите життя, а суспільні умовності, політична ситуація. У час Розстріляного відродження ми бачимо, як ці моделі змінюються. Пишучи свої автобіографії письменник розповідає по суті не про те, як він народився, жив і вчився, а натомість дуже часто розмірковує, хто такий письменник взагалі і що треба робити, щоб вважатися українським письменником.

В автобіографіях кінця 19 століття ідентифікація така: "Я український письменник, бо з молоком матері всотав фольклорну стихію. Народна пісня лине в моєму серці. Я включений в народницький і фольклорно-етнографічний контекст". Натомість у 1920-ті з усталенням радянської влади людина вважає себе українським письменником уже, бо вона з родини робітників, бо "її серце б'ється в ритмі залізничних шпал, які мої батьки прокладали на Донбасі". У 20-ті ми бачимо, що письменники вже свідомі цих умовностей. Ці різні автобіографічні розповіді одягають на себе як маску і знімають. Дуже цікаво, коли той самий письменник встигає залишити автобіографії двох чи трьох протилежних моделей.

Євген Чикаленко - автор відомої фрази, що "любити Україну треба не до глибини душі, а до глибини кишені". Він сповідував цей принцип на практиці

Скажімо, Валер'ян Поліщук має дві автобіографії. Одна з них про те, що він народився десь за містом, пас корів, поранився, потрапив у лікарню і мусив закінчити кар'єру пастуха. Тому пішов вчитися в вивчився на письменника. А є в нього така цілком радянська автобіографія про те, як він у своїй гімназії ховаючись від влади видавав зі своїми колегами якісь підпільні газети. Ще в нього є третя цікава автобіографія у журналі "Літературний ярмарок",який виходив в кінці 20-х. там засвітилися всі літературні світочі Розстріляного відродження.

Які джерела дають змогу подивитися на літературне життя в Україні перших десятиліть 20 століття зсередини, без хрестоматійного глянцю?

"Щоденники" Євгена Чикаленка. Чикаленко – український меценат, культурний діяч і видавець. Автор відомої фрази, що "любити Україну треба не до глибини душі, а до глибини кишені". Він сповідував цей принцип на практиці. Його щоденники – це дуже жива і сповнена анекдоток панорама українського культурного і літературного життя того часу. Завдяки Чикаленкові ми бачимо, з чого починали ті люди, яких ми знаємо на їхніх вершинах. Скажімо, Чикаленко розповідає, що колись невідомого Павла Тичину першим помітив Андрій Ніковський і подумав: "Перспективний хлопчик. Треба його якось залучити до літератури. Хай він нам в газету "Рада" пише гумористичні фейлетони". Зараз ми б уявити не могли патетичного і трагічного Тичину в ролі гумориста.

Чикаленко описує багато смішних сюжетів. 1913 рік. В повітрі вже бринить загроза. Ми знаємо, що скоро пролунають постріли, з яких почнеться Перша світова. І тут Андрій Ніковський, вже незабаром міністр закордонних справ УНР, підстерігає з пістолетом Володимира Винниченка, вже незабаром міністра внутрішніх справ УНР, щоб застрелити цю "собаку", якщо він ще раз спробує переманити з газети наборщиків тексту. Про це Ніковський потім написав Чикаленкові у листі.

У клубі "Родина" Чикаленко всіх поїв рислінгом і годував маринованими сливками. Таким чином залучав людей до літератури ще й через шлунок. Все середовище Центральної ради пройшло через них. Є анекдот, що цей клуб дозволили, бо якийсь чиновник прочитав назву на манер російського "рОдина" і подумав, що це якийсь вірнопідданський клуб, тож хай буде.

Це подекуди потішне читво, яке розвінчує наше сприйняття забронзовілих класиків. Для мене це читво ще й дуже заспокійливе. Бо хай би яке складне становище було у нас зараз, бачу, що ті люди за значно складніших обставин втримали нам цей простір. Я не знаю, якою ціною їм це вдалося, але відчуваю до них велику вдячність. А коли живеш з відчуттям, що хтось за кілька поколінь до нас про нас подбав, стає не так страшно. Почуваєшся захищеною.

Архіви літературознавця Миколи Плевака, за вашим описом, значно драматичніші.

Він у 1921 році вирішив скласти біографічний словник української літератури. Він розсилає всім письменникам анкети з запитаннями, де просить їх описати своє походження і творчий шлях. Протягом цього критичного десятиліття 1920-30-х люди надсилають йому на вулицю Цвинтарну, 3 у Харкові свої долі. Враховуючи, що для багатьох з них 1930-ті цвинтарем і закінчаться, в цьому є якась гірка іронія.

Завдяки архівам Плевака можемо поглянути на знаних письменників у несподіваному світі. Наприклад, Майк Йогансен до своєї офіційної біографії додає фотографію себе з голими плечима і люлькою. Портрет значно грайливіший, ніж передбачає офіційний текст.

Розчулює, коли бачу написаний зеленим чорнилом і зшитий зеленою ниточкою рукописний біографічний зшиточок якогось письменника, в якому він стилізує свою біографію під селянсько-робітничу, а вірші цього письменника несподівано нагадують символізм молодого Тичини.

Світові письменники писали про голод, наприклад, Кнут Гамсун, але сам він не голодував. Він думає, що хотіти їсти і голодувати – це те саме. А насправді це дві великі різниці

Ми знаємо про факт репресій 1930-х, але ми майже не бачимо, як це проживалося в процесі. А там збережений щоденник самого Плевака, який він пише, коли його починають переслідувати. Це абсолютне кафкіанство. Людина не розуміє, в чому її звинувачують, і навіть не може повірити, що її переслідують. В кінець не вірилось. У щоденнику він переходить на російську, бо українська вже сприймається як точка вразливості. Щоденник закінчується фразою "Я буду боротися". А потім туди вкладений аркушик, списаний дрібним письмом. Це явно шпаргалка, яку він тримав в руках, уже наговорюючи на себе на засіданні Академії наук. Людей змушували навіть не каятися, а зводити на себе наклепи.

Не менш драматична дійсність 1920-х – голод. Що б ви порадили прочитати про це?

"Болотяну лукрозу" Віктора Домонтовича. Це його автобіографічна новелка, де він описує середовище неокласиків від 1920-х до того часу, коли вони з голодного Києва виїздять у Баришівку викладати. Там яскраві описи Києва. Бачимо місто, яке повільно вмирає, де вирубають всі парки на те, щоб топити в будинках. Місто, яке голодує. Світові письменники писали про голод, наприклад, Кнут Гамсун, але сам він не голодував. Він думає, що хотіти їсти і голодувати – це те саме. А насправді це дві великі різниці. Домонтович майстерно володіє ритмом. Коли треба розтягнути якесь спостереження і зробити його нестерпним, він це робить за допомогою довжини фрази. Так дає пронизливий опис, коли його знайомий приходить до нього і бачить на столі шкоринку хліба. Спочатку він ледве дочікується кінця розмови, весь час дивлячись на цю скоринку. Ми розуміємо, що він уже не здатний підтримувати діалог, бо думає тільки про цей хліб. Опис того, як він нарешті цей хліб їсть, дуже детальний і розтягнутий. Одна з найстрашніших речей, які довелося прочитати.

Київ голодував на початку 1920-х після національно-визвольних змагань, коли столиця переходила з рук в руки. У ті часи навколишні села давали змогу вижити. На відміну від голоду 1930-х років, коли голодували саме села, а міста мали їжу. Тому письменники намагалися знайти роботу в маленьких селах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українських письменників засудили до вищої міри покарання

Як організоване навчання в Гарварді? Чим відрізняється від українського?

Там егалітарніші стосунки між професорами і студентами. У нас чіткіша ієрархія: це професор, який вже багато років гризей граніт науки, а ти ще зуби не нагострив, тому ти в цій ієрархії стоїш нижче. В Америці ж на аспіранта відразу дивляться як на колегу. Кожен є глибоким фахівцем зі своєї дуже вузької теми.

Український dark-folk гурт "Поророка" презентував кліп на тему Розстріляного відродження.

В основі сюжету історія трагічного кохання молодої художниці. Події розгортаються під час Великого терору 1930-х, коли багатьох представників української інтелігенції було репресовано радянською владою.

Серед постраждалих були і українські художники-монументалісти - послідовники школи Михайла Бойчука. Певний час вони активно і вільно працювали при радянській владі, зображуючи у своїх роботах побут українського селянства. Утім у 1930 роках режим побачив в них загрозу. 1937-го їх було страчено за фіктивними звинуваченнями у націоналізмі.

Новини по темі

Тобто? Бред Пітт зізнався, що його немає в Tinder

Отримуючи нагороду на церемонії премії Гільдії кіноакторів (SAG Awards), популярний актор Бред Пітт пожартував про Tinder. Його слова викликали сплеск інтересу до додатка для знайомств.

Мерілін Монро на Сході України. У Києві відкриється проєкт українського художника Арсена Савадова Голоси любові

У неділю, 9 лютого, у Центрі сучасного мистецтва М17 відкриється персональний проєкт одного із найпровокаційніших представників українського сучасного мистецтва.

Леонардо Ді Капріо, Шарліз Терон та інші. У Лос-Анджелесі пройшов традиційний ланч номінантів Оскара 2020

У понеділок, 27 січня, в Лос-Анджелесі пройшов традиційний ланч номінантів на Оскар.

4 3

Головний драматичний театр країни святкує 100-річчя.

Театр імені Івана Франка відзначає 100-річчя і готується до участі в престижному європейському фестивалі

2

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie