Після Мюнхенської конференції. Крик, який ми повинні почути

Один виступ, який вартий вашої уваги

Долго не мог решить, что написать про Мюнхенскую конференцию. Предательский план, написанный за нашей спиной, отбил всякую охоту вдаваться в подробности мероприятия. В итоге расшифровал только одно выступление. Мне кажется, оно предельно точно передает всю абсурдность надвигающей геополитической оттепели на фоне открытого, наглого и варварского оскала России на Востоке Украины.

Это вопль, который в первую очередь должны услышать и помнить мы сами:

«У 2012 році моє рідне місто Донецьк зустрічало Чемпіонат Європи з футболу з новим аеропортом, новим залізничним вокзалом та стадіоном.

Зараз, у 2020 році цього всього у Донецьку немає.

Але є дещо інше. Просто в центрі міста діє спецв’язниця МГБ, яка називається «Ізоляція». Власне там я перебував 28 місяців свого полону. І саме це місце дає дуже чітке розуміння, з чим ми маємо справу, коли кажемо про нашу війну сьогодні.

Насправді ми маємо справу не зовсім з російською агресією, коли — як це було колись — Москва дивилась на мою країну як на непогану загородну дачу. Сьогодні ми маємо справу з чимось, що взагалі немає відношення до війни.

Бо коли ти примушуєш літню жінку заповзати під нари тільки за те, що вона підійшла до трішечки відкритого вікна або коли ти серед ночі примушуєш дорослу людину, чоловіка лаяти, наче собака просто тому що тобі так хочеться… це вже не зовсім війна. Це вже про те, чи ти взагалі людина, чи ні.

Я кажу це не для того, щоб викликати у вас співчуття. Мені співчуття не потрібні. Співчуття потрібні тим, хто ще досі знаходить в «Ізоляції». Я розповідаю це для того, щоб, коли ми будемо вести перемовини з Російською Федерацією про наші території, ми чітко розуміли, що мова не йде про кордон чи економіку, хоча це дуже важливо складові.

Мова йде про свободу у найвищому сенсі цього слова, яка не може бути предметом торгів!

І коли деякі наші західні колеги не розуміють цього, бо почувають себе у безпеці завдяки тисячам домовин моїх співгромадян, то ми, українці не маємо право про це забувати! Адже кожну хвилину, просто зараз, поки я виступаю у цій світлій кімнаті у неймовірному оточенні - просто зараз у центрі мого Донецьку когось жорстко та не по-людськи катують.

І це саме той «Колокол, который звонит по каждому».

Станислав Асеев, 15 лютого 2020 року, Munich Security Conference.

Текст опубликован с разрешения автора

Оригинал

Присоединяйтесь к нашему телеграм-каналу Мнения НВ

Новини по темі

Англійська гра — паби проти віталень

Сьогодні на операційний стіл надходить свіжий британський міні-серіал «Англійська гра»

1

Трамп та Covid-19. Що нам хоче сказати матінка-природа

Ви не можете її заговорити, обійти, не можете нею маніпулювати. І ви напевне не можете сказати їй: «Матінко-природо, припини руйнувати мою прекрасну фондову біржу»

1

Путін відкрив проти України коронавірусний фронт

Чим жила країна 2 квітня 2020 року

1

Не треба з нами як з дурнями. Що робить уряд?

Прості громадяни, як і на початку війни, проявляють дива самоорганізованості. Не треба з ними як з дурниками

1

Чому США програють війну з Covid-19

Успіх забезпечує масове тестування, відстеження контактів і вибірковий карантин. Всього цього Америка не зробила

1

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie