Довга дорога додому. Дружини кримських татар — політв'язнів розповіли про жахливі арешти в Криму

Напередодні очікуваного обміну полоненими між Києвом і Москвою дружини кримських татар, яких роками за жахливими звинуваченнями утримують у російських в’язницях, розповіли НВ про своє життя.

Майє Мустафаєва, домогосподарка, 32 роки

Моєму чоловікові Серверу 33 роки, ми живемо у Бахчисараї, і до арешту він працював керівником мережі пекарень Дольче у Криму. Я добре пам’ятаю той ранок 21 травня 2018 року, коли до нас увірвалися з обшуком.

Це був вівторок, один із днів святого для нас, мусульман, місяця Рамазан. У цей місяць ми постуємо в день, а вночі приймаємо їжу, молимося, спілкуємося з сім'єю і друзями. Була 6 ранку, і ми тільки нещодавно лягли. Силовики перескочили огорожу, увірвалися до будинку, вручили моєму чоловікові в руки постанову, і почався обшук. За кілька годин вони перевернули в будинку все, навіть дитячі іграшки прощупували, забрали всі засоби зв’язку, а потім Сервера відвезли. Відтоді він постійно перебуває у СІЗО, спочатку в сімферопольському, а тепер, вже два місяці, у Ростові-на-Дону. Як й інших арештантів із нашого народу, його звинувачують у тероризмі та насильницькому захопленні влади.

Майє Мустафаєва / Фото: Зоя Шу

У нас четверо дітей, старшому синові вісім років, і він не розуміє, за що забрали його батька. А я не можу йому сказати, він бачить новини на ТБ, ставить нам запитання, — а що я йому відповім? Нашій молодшій дочці два роки, я не можу залишати її часто, тому на побачення до Сервера раз на два місяці ми їздимо по черзі — то я, то його батьки.

Побачення — це дві години телефонних розмов через скло з прослуховуванням. Говорити рідною мовою забороняють, зв’язок поганий. І в СІЗО, і на суді Сервер тримається молодцем і заряджає мене своєю енергією і твердістю, але я непокоюся через його здоров’я. У нього постійний сухий кашель і псується зір. У камері, де він сидить із дванадцятьма іншими ув’язненими, маленьке віконце майже під стелею, світло не потрапляє всередину. Вони перуть речі й сушать там само. У камері постійно волого і холодно.

Годують їх погано, а передавати вітаміни або домашню їжу не можна, тільки розчинні каші та локшину. Для лікування у ростовському СІЗО від усіх хвороб тільки ібупрофен. А ще всюди таргани, навіть у віконце для передач заповзають, коли залишаєш продукти.

У нас четверо дітей, старшому синові вісім років, і він не розуміє, за що забрали його батька

Нам дуже допомагають наші сусіди, наша сільська громада. Ніхто не вірить у ці абсурдні звинувачення. Кожен намагається чимось допомогти, приносить продукти, намагається підтримати, я дуже відчуваю цю підтримку. У дощ, холод — не важливо, майже сто осіб завжди приходили на суди в Криму, і зараз у Ростов зі мною їздять 30−50 осіб щоразу. Весь народ скидається грошима, це величезні витрати на поїздки й організацію.

Сервер завжди був помітною і гідною людиною. Він один із перших допомагав сім'ям, батьків яких заарештовували у попередні роки. У нас такий народ, ми багато терпіли й один за одного стоїмо.

Чи вірю я в обміни і виправдання суду? Вже минуло два обміни, і ми не дуже на них сподіваємося. Але ми знаємо, що на все воля Всевишнього, і звільнення точно відбудеться, бо мій чоловік не терорист.

Ми не залишимо Крим. Ще до арешту Сервера ми обговорювали таку можливість і вирішили залишитися. Ми житимемо тут, на своїй землі, куди так довго і важко поверталися наші батьки, де житимуть наші діти. Це наше однозначне рішення.

Мер'єм Куку, викладачка англійської мови, 38 років

За освітою мій чоловік Емір-Усеїн Куку менеджер-економіст, завжди працював за фахом. А останні роки був інспектором центру інформаційного та матеріально-технічного забезпечення Ялтинської мерії. Але він не був держчиновником, це не держслужба. Ще у нього незакінчена вища юридична освіта, і він входив до Кримської контактної групи з прав людини.

Мер'єм Куку / Фото: Зоя Шу

У Кореїзі, та й усій Ялті, він був відомий своєю активністю, чуйністю. Якщо потрібна була якась допомога на заходах, завжди був у перших рядах. До нього зверталися за порадою, якщо йшлося про якісь питання економіки або торгівлі.

Вперше співробітники російських спецслужб прийшли до нього на роботу в 2014-му. Свій візит пояснили тим, що кого не запитай, всі про Емір-Усеїн Куку і говорять. Ось і зайшли познайомитися. А часи тоді були тривожні, страшні.

Це була якась сцена з голлівудського бойовика. Немов затримують якогось великого злочинця, а не інтелігента в окулярах

У квітні 2015-го мого чоловіка, коли він вранці йшов на роботу, намагалися викрасти. На зупинці громадського транспорту невідомі оглушили його ударами в голову і спробували заштовхати у свою автівку. Але оскільки це привернуло увагу людей, Емір-Усеїна привезли додому. І всю дорогу його з лайкою били, через що добряче постраждав лівий бік тіла.

Все закінчилося обшуком будинку силами спецназу. Це була якась сцена з голлівудського бойовика. Немов затримують якогось великого злочинця, а не інтелігента в окулярах. Тоді чоловіка залишили у спокої. Хіба що нам потрібно було ходити на допити.

А вранці 11 лютого 2016-го, зламавши двері, в наш будинок знову вдерся озброєний спецзагін. Не дозволивши зробити ранковий намаз, вони поклали Емір-Усеїна на підлогу і провели повторний обшук. Аж до розбирання дивана і меблів, які не погребувавши ні відром для сміття, ні кошиком для білизни, ні морозильною камерою, ні крупами. Але взяли з собою тільки ноутбук і кілька книг. Останні пізніше повернули. А чоловіка того ж дня заарештували, заявивши: «Увечері ви офонарієте».

Зрештою чоловіка звинуватили в причетності до терористичної організації та спробі насильницького захоплення влади. Я разом із двома нашими маленькими дітьми, його мамою і братом їздили на апеляційні засідання, аби його побачити. Бо всі ці суди — абсолютна формальність. Аж до останнього суду з винесенням вироку. У листопаді 2019-го чоловіка засудили до 12 років колонії суворого режиму.

Своє сорокаріччя у 2016-му Емір-Усеїн зустрів у в’язниці. А місяць тому його і ще двох фігурантів ялтинської групи так званої справи Хізб ут-Тахрір етапували до Новочеркаська Ростовської області. Це саме та в’язниця, де у 2014−2016 роках утримували Надію Савченко. Мій чоловік перебуває в одиночній камері. Похмуре, моторошне місце.

Чоловіка звинуватили в причетності до терористичної організації і спробі насильницького захоплення влади

Тиждень тому разом зі старшим сином їздила до нього на побачення. Емір-Усеїн виглядає задовільно, але про умови утримання і про судовий процес на побаченнях говорити заборонено. Сказав тільки, що не холодно, і що сидить один. Побачення тільки раз на місяць.

Після арешту чоловіка, протягом чотирьох років співвітчизники ставляться до нас із великим співчуттям, розпитують і всіляко підтримують.

Звісно, сподіваємося, що, можливо, буде перегляд обвинувальної статті, бо це просто абсурд. Дивишся на вироки, винесені кримським активістам, і дивуєшся, наскільки позитивних і помітних людей оббрехали, звели наклеп, а потім присудили божевільні, страшні терміни. Але, як кажуть наші адвокати, на всі ці екстремістські статті у РФ виділяється величезний бюджет, і його потрібно освоїти.

Маю велику надію, що наша сім'я буде разом. І для нас кримська родина дуже важлива. Адже Емір-Усеїн — син відомого учасника національного руху кримських татар Кемала Куку. А любов до Криму ми ввібрали з молоком матері. І це не просто слова.

Муміне Салієва, економіст, правозахисниця, координаторка проекту Кримське дитинство, 32 роки

Змоїм чоловіком і батьком наших чотирьох дітей Сейраном Салієвим ми познайомилися ще у студентські роки, коли вчилися в університеті. Він — на філологічному, а я — на економічному факультеті.

Сейран був знавцем історії, володів кримськотатарською, російською, англійською та турецькою мовами, працював екскурсоводом. Також він навчав кримськотатарських дітей арабській мові: священна книга мусульман — Коран — написана саме на ньому.

Він вів волонтерську роботу, збирав кошти на лікування онкохворих дітей. Вже після арешту Сейрана до нас у будинок приїздили незнайомі мені кримчани і дякували за надану їм допомогу.

Я ж займалася науковою роботою, писала дисертацію з економіки.

Муміне Салієва / Фото: Зоя Шу

Все змінила весна 2014-го.

На півострові почалися репресії та переслідування активних жителів, зокрема кримських татар. Людей викрадали, а пізніше знаходили їх понівечені тіла.

На півострові почалися репресії і переслідування активних жителів, в тому числі кримських татар. Людей викрадали, а пізніше знаходили їх понівечені тіла.

У пошуках так званої зброї, якою вони вважають релігійну літературу, перевернули весь будинок

Оскільки про це не можна було мовчати, а професійних журналістів російська влада видворила з Криму, функцію цивільних журналістів, юристів та правозахисників на себе взяли активні кримчани, які стали ядром громадського руху Кримська солідарність. Серед них були Сейран і я.

Рано вранці 11 жовтня 2017-го, після низки сфабрикованих проти чоловіка справ про адміністративні правопорушення, російські силовики провели у нашому будинку в Бахчисараї моторошний обшук. У пошуках так званої зброї, котрою вони вважають релігійну літературу, перевернули весь будинок. Шукали навіть у дитячих книгах і моїх статтях з економіки. Зрештою нічого особливого не знайшли, але Сейрана заарештували.

Йому ікримінують кримінальну статтю Участь у діяльності терористичної організації, яка передбачає до 20 років в’язниці. А пізніше додали ще два сфабриковані кримінальні звинувачення.

Майже два роки чоловік перебував у сімферопольській в’язниці, а потім його етапували у Ростов-на-Дону. Там судові процеси за суттю перед винесенням вироку відбуваються у відкритому режимі. Тому дружини, мами, батьки й діти політв'язнів кримчан змушені долати 700 км, щоб хоч на суді побачити близьких.

Побачень із чоловіком мені не дозволяли півтора роки. Зараз побачення двічі на місяць.

Побачень із чоловіком мені не дозволяли півтора роки

Наш 12-річний син допомагає у вихованні молодших сестер, а дівчатка допомагають мені у роботі. Коли у наш дім постукала біда, чоловік просив, щоб я на елементарному рівні все пояснила дітям. До моєї великої радості, малюки дуже стійко все сприйняли. Головним чином завдяки народній підтримці. Адже вони бачать, що будинок переповнений гостями, які підтримують нас, а їхній тато — герой.

Арешт Сейрана підштовхнув мене до створення проекту Кримське дитинство, який опікується 170 дітьми, батьки яких заарештовані, 10 із них народилися після арештів батьків. Переважно це реабілітаційна робота з дітьми, ми проводимо екскурсії, майстер-класи, психологічні тренінги, щоб ці малюки відчули барви дитинства.

Нещодавно адвокат чоловіка передав листа, у якому Сейран попросив дізнатися у дітей, який подарунок вони хочуть, щоб я їм придбала. Дівчата попросили якісь ляльки, іграшки. А син кілька разів відмахнувся, сказавши, що йому нічого не треба. Я вже жартома запитала:

— Що, невже iPhone X?

А він відповів:

— Я так хочу, щоб тато повернувся.

Аліє Емірусеінова, адміністраторка в медичному центрі, 37 років

Після закінчення кримської школи мій Рустем вступив на історичний факультет Стамбульського університету. Через певний час за сімейними обставинами повернувся і почав займатися торгівлею — привозив верхній одяг із Туреччини.

У нас троє дітей. Старшому синові вже 16, дівчаткам 12 і 9 років. Своє сорокаріччя Рустем зустрів у СІЗО Сімферополя.

Зараз у Ростові-на-Дону тривають судові засідання, розбирають матеріали справи, у якій проходить Рустем. Стримати якісь емоції дуже складно — перша фраза була про те, що на нашу адресу було зареєстровано осередок терористичної організації. Це брехня і абсурд. Я заявила, що це брехня, і тоді суддя зробив мені попередження і сказав, щоб я не порушувала судовий процес. Це повний абсурд.

Аліє Емірусеінова / Фото: Зоя Шу

У минулий приїзд мені не дали дозволу на побачення. Тепер ми плануємо поїхати 26 лютого на наступне судове засідання і дуже сподіваємося, що нам дадуть дозвіл хоча б на півтора-або двогодинне побачення.

Чоловік тримається гідно, він чудово розуміє, що провини його немає. Він відстоює свою невинність і завжди всміхається. Він бадьорий, налаштований на позитив і навіть мене заряджає енергією. У мене виростають крила, коли бачу, як тримається мій чоловік.

Понад десять місяців Рустема утримували у сімферопольському СІЗО у невеликій камері з ліжками у два поверхи. Там постійно перебувало близько 20−22 осіб. Чистої води немає, дуже холодно. Їх виводили на прогулянки на якийсь верхній поверх, і вони весь цей час взагалі не бачили неба і сонця. Плюс до цього дуже мізерний набір продуктів, які можна передавати у сімферопольське СІЗО. Молочних продуктів там немає. А ту їжу, що давали, їсти неможливо.

Його забрали, коли він був абсолютно здоровий, а тепер у нього проблеми з травленням, верхніх зубів практично не залишилося.

У мене виростають крила, коли бачу, як тримається мій чоловік

Коли його переводили з Сімферополя у Краснодар, щоб потім доставити в Ростов, він 12 годин їхав у «стакані» — це спеціальне відділення у автозаку шириною 50 см із невеликими отворами для повітря. А вага мого чоловіка 100 кг. За тиждень із Краснодара його так само перевезли у київське СІЗО.

Коли його затримали, у дітей був просто шок. Їм непросто, вони ходять до школи, спілкуються з однокласниками, і водночас, уявіть, їх батька звинувачують у тероризмі.

Мене дуже підтримує сім'я, наш народ. У перші хвилини обшуку багато людей прийшли до нашого дому, на вулиці стояли і говорили: ви не одні. У культурі нашого народу це закладено — якщо твоєму сусідові або брату важко, ти маєш бігти і допомагати йому, передусім морально. Потім до мене приїздили люди, з якими ми взагалі не були знайомі, вони говорили: ми з вами, ми вас підтримуємо, ми читаємо за вас молитви.

І діти не замкнулися у собі, вони чекають батька, вірять, вони кажуть: наш батько герой, ми молимося Богу і знаємо, що наш батько може в будь-який час відкрити двері й увійти до будинку.

Діти не замкнулися в собі, вони кажуть: наш батько герой

Я — адміністраторка медичної клініки, перебуваю весь час серед людей і бачу, що ставлення до мене за цей рік не змінилося. Іноді навіть відчуваю, що й у людей інших конфесій якусь незручність щодо мене, їм незручно, що влада такі речі робить.

Розмови про обмін дуже розпливчасті, тому ми не будуємо жодних планів зараз, надій на російське правосуддя теж практично немає. І зараз ми боремося, аби довести, що вини наших чоловіків у цій справі немає.

Читайте цей матеріал у свіжому номері журналу НВ — № 5 від 13 лютого 2020 року

Новини по темі

Тест-системи на коронавірус першими отримають три області – МОЗ.

Тест-системи для діагностики коронавірусу спочатку доставлять у три області.

1

Богдан показав довідку про зарплату в ОП і сказав, куди витратив гроші.

Колишній керівник Офісу президента Андрій Богдан оприлюднив довідку про свою зарплату на цій посаді.

1

Міносвіти перейменувало шкільний предмет «Захист Вітчизни».

Відтепер учні вивчатимуть шкільний предмет «Захист України» замість «Захист Вітчизни». Відповідну постанову ухвалив Кабмін, повідомляють в Міністерстві освіти. «Це неправильно, що на п’ятому, практично шостому році війни ми досі не спромоглися зам...

1

В Одесі вирішують, що робити з дамбою, яка загрожує тисячам людей.

Аварійна споруда "нічия"

1

Євроінтеграція без комунізму і фетишів, але з цинізмом.

Віцепрем'єр Дмитро Кулеба, який відповідає за питання інтеграції України до Європейського союзу та НАТО, дав розгорнуте інтерв'ю журналісту і ведучому Радіо НВ Євгену Кисельову.

1

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie