У тіні міфологем

Невдовзі виповниться сім років від початку гібридної війни на Донбасі. Звільнення Донеччини та Луганщини й досі залишається національним пріоритетом, але перспектива звільнення ОРДіЛО викликає у суспільстві не лише надії, але й побоювання. Очевидно, що далеко не всі мешканці окупованих територій є заручниками обставин, які чекають на повернення української влади. Чимало з них свідомо підтримували створення «республік» на сепаратистських «референдумах», а потім пішли захищати їх зі зброєю в руках. Як запевняють речники «ЛНР» та «ДНР», переконані сепаратисти становлять у «республіках» абсолютну більшість. Такі заяви резонують зі стереотипом, що упродовж усього ХХ століття Донбас був оплотом Російської імперії — особливо після того, як її перезібрали більшовики. Але насправді, надзвичайна лояльність Донбасу до радянської влади — такий самий пропагандистський міф, як і «народне повстання проти київської хунти» 2014 року.

Більшовицька цитадель


«Донбас — це район, без котрого соціалістичне будівництво залишиться простим, добрим побажанням», — наголошував Владімір Лєнін на ХІ партійному з’їзді 1922 року. Вождь пролетаріату мав рацію: ще наприкінці ХІХ століття цей край став одним із головних промислових центрів Російської імперії. Але захопити Донбас, що зрештою й сталося, більшовикам було недостатньо: треба було ще й вписати цей сюжет до офіційного ідеологічного наративу. І зробити це без міфотворчості було неможливо. Прихильників лівих ідей серед донбаського робітництва не бракувало, як і в будь-якому промисловому регіоні тогочасної Європи. Але на 1917 рік їхнє становище було не таким тяжким і безнадійним, як це потім описувала радянська історіографія.

Посмертний злет. Більшовика Артема, для якого Донецько-Криворізька Радянська Республіка була лише черговою авантюрою, у «ДНР» зробили основоположником «донбаської державності»

«Працюючи простим слюсарем, я заробляв 45 карбованців при цінах на чорний хліб у 2 копійки, на білий — 4 копійки, фунт сала — 22 копійки, яйце коштувало копійку, а найкращі чоботи — 7 карбованців. Коли я вів партроботу в Москві, то й половини того не мав, хоча й обіймав доволі високу посаду», — згадуватиме Нікіта Хрущов про своє життя у Юзівці, куди його родина, рятуючись від злиднів, втекла з Курської губернії.

Читайте також: Герой двох визвольних змагань


Попри те що місцеве робітництво доволі охоче виходило на стачки та забастовки, а іноді й просто бунтувало, професійні революціонери рідко мали помітні успіхи. Наприклад, повстання 1905 року, під час якого робітники захопили машинобудівний завод у Горлівці, закінчилось тим, що чотири тис. озброєних бійців «робітничої самооборони» розігнали урядові сили в кількості 60 донських козаків, сотні драгунів і трьох рот піхоти. З початком «громадянської війни» готовність донбаського пролетаріату помирати за «комуну» виявилася значно нижчою, ніж цього очікувало більшовицьке керівництво. Наприклад, у січні 1918-го Червона гвардія Донбасу номінально налічувала 50 тис. бійців, але покладатися на цю красиву цифру було неможливо. «На фронті червоногвардійці з Донбасу нараховували кілька сотень осіб. Отримавши обмундирування, озброєння, вони спокійно йшли додому, у кращому разі несли місцеві караули», — згадував Володимир Антонов-Овсієнко, командувач Південного революційного фронту з боротьби з контрреволюцією. Втім, вже у 1920-х постав офіційний пантеон революційних героїв, чиї постаті пропаганда роздувала до гігантських розмірів. І в тінях, які вони відкидали на історію, розгледіти реальну хроніку на Донбасі було складно.


Одним із таких діячів став професійний революціонер «Артем» — Фьодор Сєрґєєв, який у лютому 1918 року опинився на посаді голови раднаркому Донецько-Криворізької радянської республіки (ДКРР) — тієї самої, від якої ведуть свій політичний родовід «ЛНР» та «ДНР». Історія ДКРР була дуже короткою — заледве два місяці, — але ще більшою мірою безславною. Червона Армія Донбасу, поспіхом створена для оборони ДКР, виявилася небоєздатною, і донбаська революційна епопея 1918 року закінчилася відступом на Царицин. Артем тільки й устиг, що надіслати генералу Герману фон Ейхгорну гнівний ультиматум. Причому до організації «евакуації», тобто вивезення матеріальних цінностей до Росії, товариш Артем підійшов із таким ентузіазмом, що 9 квітня 1918 року в Маріуполі спалахнуло робітниче повстання проти розграбування заводів.

Перший червоний офіцер. Улюбленець Сталіна Климент Ворошилов став одним із найпомітніших донбаських героїв у радянському пантеоні


Згодом товариша Артема призначили на декоративну посаду наркома пропаганди УРСР, а потім перекинули ще далі — на посаду надзвичайного уповноваженого ЦК РКП (б) у Башкирії, де, за висловом колеги Тімофєя Сєдєльнікова, він виявив «почти полную деловую невменяемость». Після цього Артема до важливих справ не підпускали і тримали на декоративних посадах аж до його загибелі за курйозних обставин у 1921 році. Але нова влада потребувала героїв, і на честь товариша Артема почали називати міста (зокрема Бахмут на Донеччині), вулиці, есмінець Балтійського флоту і навіть острівець у Каспійському морі. Серед пам’ятників Артему найвідомішим є 30-метровий залізобетонний монумент авторства Івана Кавалерідзе, споруджений 1927 року на горі поблизу сучасного Святогірська Донецької області. На постаменті викарбувані слова, які нібито належали Артему: «Видовище неорганізованих мас для мене нестерпне». Так цілком невидатний персонаж посмертно перетворився на героя революції, чиє ім’я стало вагомим доказом революційної звитяги Донбасу.

Читайте також: «(Не) Загинути на площі Саській із шаблями в руках»


Але якщо товариш Артем так і залишився третьорядним персонажем офіційного радянського пандемоніуму, то навколо Клімента Ворошилова звели справжній культ особи, який за масштабом поступався хіба що сталінському. Вихідець із Луганщини, Ворошилов також був професійним революціонером, який 1918 року став командиром 5-ї армії РККА, сформованої з луганських та харківських робітників. Його успіхи на цій ниві були далеко не безсумнівними. «Під Луганськом дати бою не змогли. Артилерія відмовилася від бою, а піхота виступила в незначній кількості», — доповідав 27 квітня 1918 року Микола Руднєв, начштабу 5-ї армії РККА. А тимчасом до Петрограда вже летіли рапорти про те, що славна 5-та армія під командуванням Клімента Ворошилова 25–26 квітня розбила під Луганськом цілих дві німецькі піхотні дивізії, захопила дві артилерійські батареї, 20 кулеметів і два літаки. Влітку 1919-го Ворошилов так бездарно здав Харків, що його запідозрили у зраді й відправили під трибунал. Але під час розгляду справи суд дійшов висновку, що Ворошилов попросту некомпетентний: «військові знання не дозволяють довірити йому навіть батальйон».


Втім, усе це не завадило Ворошилову 1934 року стати наркомом оборони СРСР. Ще за життя у 1935 році на його честь перейменували Луганськ, Ставрополь та Усурійськ, не рахуючи вулиць, заводів та інших об’єктів. Серед іншого, його ім’я отримали серія радянських танків (КВ), а також відзнака для громадян, які здали нормативи зі стрільби — так званих «ворошиловських стрільців». «Побеждать тебе привычно, Ворошилов, / Полководец славный, сталинский нарком!» — співалося у одній із багатьох пісень, присвячених «герою революції». В часи хрущовської десталінізації Ворошилову велося не дуже: 1958 року Ворошиловграду повернули назву Луганськ, а 1960-го його самого усунули з посади голови Президії ВР СРСР. Вже після його смерті Луганськ знову стане Ворошиловградом, а 1977 року там встановлять помпезний кінний пам’ятник наркому. Та попри всі ці пертурбації, більшовицькі «святці» міцно прив’язували Донбас до радянського пропагандистського наративу.

«Донбасс никто не ставил на колени»


У 1930-х значення Донбасу для економіки СРСР стало без перебільшення колосальним. На кінець десятиліття «всесоюзна кочегарка» постачала 60% усього радянського кам’яного вугілля, таким чином на 70% забезпечуючи потреби хімічної промисловості СРСР, на 50% — потреби електростанцій і на 60% — металургії. Крім того, на Донбасі виплавляли 30% усього радянського чавуну, 20% сталі та 22% прокату. Пропорційно зросло й ідеологічне значення Донбасу. Фактично цей край став головною вітриною радянської індустріалізації. На всесвітній виставці у Парижі 1937 року в павільйоні СРСР майже 27 квадратних метрів займала експозиція, присвячена Юзівці, котру ще 1924 року завбачливо перейменували на Сталіне. Саме про Донбас у 1930 році зняли один із перших радянських звукових фільмів — «Ентузіязм (Симфонія Донбасу)» Дзиги Вертова, який став гімном першої п’ятирічки. І саме з Донбасу — з шахти «Центральна-Ірміне» у Кадіївці — 1935 року почався всесоюзний стахановський виробничо-економічний експеримент, який надійно забезпечив регіону особливий ідеологічний статус. Так виникла легенда про незаперечну відданість Донбасу радянській владі, якій судилося надовго пережити сам СРСР.

Найважливіше мистецтво. Фільм «Ентузіязм» Дзиги Вертова був взірцем високотехнологічної та талановитої пропаганди ранніх 1930-х


Але за пишними лаштунками пропаганди ховалася зовсім інша дійсність. Як виявилося, звільненим від «капіталістичної експлуатації» робітникам велося не так уже й добре. 1923 року в містечку Шахти Донецької губернії УРСР невдоволені умовами життя і праці гірняки вийшли на демонстрацію. Після цього місцеве керівництво змінили й підпорядкували увесь район Південно-Східній області РРФСР, але 1927 року в Шахтах знов сталися заворушення. Москва, розуміючи, що невдоволення нуртує по всьому Донбасу, розгорнула репресивну кампанію. Першою її ціллю стали «старі специ» — технічна інтелігенція, котра працювала ще з дореволюційних часів. 1928 року почався сумнозвісний Шахтинський процес, а потім іще ціла серія процесів проти «шкідників» та «контрреволюціонерів». У підсумку на Донбасі під судом побували 9 із 10 «старих спеців», але каток репресій пройшовся не лише по них. Символом радянського терору на Донбасі стало Рутченкове поле — місцевість на території сучасного Донецька, яка у 1930-х була розстрільним полігоном НКВС, де за наявними підрахунками знищили до сіми тис. місцевих мешканців. У Луганську масові страти здійснювалися на території Гусинівського кладовища та в місцевості під назвою Суча балка — там стратили сукупно від 10 до 15 тисяч осіб.

Читайте також: День Перемоги. Деструктивний культ


У лютому 1940 року на радянські екрани вийшов фільм «Велике життя» про шахтарів Донбасу. «Сильны шахтёры силою народа / И обогреты ласкою вождя», — браво виспівували кіношні шахтарі, крокуючи в забій. Але реальність була інакшою. Наприкінці 1930-х на Донбасі знизили зарплатні тарифи, зате збільшили робочий час та вдвічі скоротили декретні відпустки. Від 1940 року працівникам заборонили змінювати місце роботи, а за спроби зробити це самовільно карали ув’язненням терміном від 2 до 4 місяців. Був запроваджений 7-денний робочий тиждень, а за прогули карали 6-ма місяцями виправних робіт. Після попередніх репресивних кампаній бунтувати проти промислового кріпацтва ніхто вже не наважувався, але зворотним боком покори стала деморалізація. Якщо до революції на Донбас звідусіль їхали у пошуках заробітків та перспектив, то тепер імперативом для тамтешнього затероризованого населення стало елементарне фізичне виживання. І це оприявнилось із початком «Великої Вітчизняної війни».

Мить війни. Іконічна фотографія Макса Альперта «Комбат», знята у липні 1942 року поблизу села Хороше на Луганщині


Відповідно до постанови ЦК ВКП (б) від 27 червня 1941 року при відступі радянська влада застосовувала на Донбасі тактику «випаленої землі»: вивезенню або знищенню підлягало не лише обладнання, а й продовольчі запаси, що де-факто прирікало місцеве населення на голодну смерть. Не обійшлося й без окремих підлостей. Так, перед самим відступом зі Сталіно влада зробила його мешканцям прощальний «подарунок», розстрілявши в’язнів тюрми на вулиці Червоноармійській — так само вона раніше вчинила у Львові в тюрмі на вулиці Лонцького. Точну кількість убитих у Сталіно не встановлено, але збереглися спогади очевидців про 22 ями, заповнені розстріляними, серед яких були як кримінальні злочинці, так і прості робітники, ув’язнені за прогули та запізнення.


«Донбасс никто не ставил на колени / И никому поставить не дано», — ці рядки радянський поет Павло Беспощадний написав 1942 року у Таджикистані, куди був евакуйований із Горлівки. Але насправді оборона Донбасу виявилась далеко не взірцевою, а німецьку окупацію чимало місцевих мешканців попервах сприйняли фаталістично. Десятки тисяч промислових робітників, а також понад 2 тисячі гірничих техніків та інженерів залишилися на своїх підприємствах, що значно полегшило німцям перезапуск донбаської промисловості. В роки окупації на маріупольській «Азовсталі» ремонтували німецькі танки, на Макіївському заводі імені Кірова виготовляли снаряди, на потреби Вермахту працювали хімкомбінати Горлівки й Костянтинівки, а текстильні підприємства Ворошиловграда, Сталіно й Маріуполя вдягали німецьких солдат. Після себе окупанти залишили пам’ять про свої звірства, але окрім жертв, радянській владі були потрібні ще й героїчні сюжети, які розвіяли б усі сумніви щодо стосунків Донбасу з радянською владою.


Такий сюжет знайшовся. Ще у квітні 1943 року у фронтовій пресі з’явилася стаття Володимира Лясковського й Михайла Котова про «Молоду гвардію» — підпільників, які діяли в окупованому Краснодоні (нині місто Сорокіне Луганської області). 1944 року побачила світ і їхня книжка «Серця сміливих». Історію про героїв-комсомольців оцінили й передали сталінському «письменницькому міністрові» Олександру Фадєєву, який 1946 року на замовлення партії написав роман «Молода гвардія». Ця книга стала біблією героїчного всесоюзного культу, зведеного навколо краснодонських сміливців. І хоча достовірність описаних подій викликала серйозні сумніви, роман Фадєєва включили до шкільної програми, він перевидавався 276 разів, а його сукупний наклад перевищив 26 млн примірників. Пам’ятники, топоніми, поштові марки та інші способи вшанування пам’яті молодогвардійців годі перелічити. Остаточно й надовго пам’ять про те, що Донбас був жертвою одразу двох тоталітаризмів — радянського і нацистського, — зникне у підмурках культу Великої Перемоги (докладніше див. Тиждень № 19/2020), поступившись місцем радянській ура-патріотичній міфології. Форпост «руСского мИра»

Маркери імперії. Пам’ятник «захисникам республіки» встановлено у Луганську 2016 року на місці, яке до війни готували під пам’ятник Катерині ІІ. Сам же сквер був розбитий 1956 року на місці Гусинівського кладовища, яке у 1930-х було місцем масових страт репресованих


Утретє значні пропагандистські сили Москва перекине на донбаський напрям вже у 2014 році, аби виправдати та водночас приховати російську агресію під машкарою «народного повстання проти київської хунти». Але після того, як сценарій гібридного вторгнення провалився у більшості південно-східних регіонів, про «Новоросію від Харкова до Одеси» у Москві забули, зосередившись на Донбасі. 28 січня 2021 року у Донецьку відбувся форум «Русский Донбасс», на якому окупанти оприлюднили офіційну версію міфологеми, яку вони вже сьомий рік насаджують у ОРДіЛО. Відповідно до однойменної доктрини, «ЛНР» та «ДНР» проголошуються правонаступницями згаданої Донецько-Криворізької радянської республіки 1918 року, котрі «2014 року стали на шляху українського націоналізму і фашизму та західного імперіалізму», виконавши роль «прикордонної фортеці руського світу». Фактично «республікам» відводиться роль форпосту, який не входить до складу Російської Федерації, але змушений постійно воювати за її інтереси.


Це, своєю чергою, визначає зміст пропагандистської роботи в ОРДіЛО. Оскільки сенсом існування «ЛНР» та «ДНР» оголошується війна, там формуватиметься лише культ героїв, які протистоять ворогам Росії, а також культ втрат, яких «республіки» зазнають у цьому протистоянні. Статусу героїв там надають загиблим польовим командирам, яких із 2014 року назбиралося більш ніж достатньо. Зокрема, у «ЛНР» та «ДНР» вже стоять пам’ятники Гіві та Моторолі, Валерію Болотову та Олександру Захарченку, Олексію Мозговому та Олегу Мамієву. Не бракує пам’ятників і узагальненим «ополченцям» та «добровольцям». І не менш активно триває меморіалізація загиблих цивільних мешканців, яких незмінно подають як жертв «українських карателів». Окрім пам’ятників, цілям пропаганди слугують тамтешня система освіти, медійні ресурси, мережа парамілітарних дитячих та юнацьких організацій, регулярні масові заходи та інші засоби. Мета цієї роботи полягає не в тому, щоби притлумити факт окупації, давно очевидний для всіх. Головне завдання — витіснити з колективної пам’яті мешканців ОРДіЛО спогади про реальний перебіг подій на Донбасі, котрі мають мало спільного зі створеними у Москві міфологемами. Бо в історії про Донбас, який «героїчно повстав проти київської хунти», немає місця для розповідей про вбивства бойовиками цивільного населення, про організоване ними мародерство, а також про 1,5 млн переселенців, котрі виїхали з «молодих республік» до «фашистської» України. Так само, як в історії про більшовицькі звитяги не знайшлося місця для розповіді про те, яким насправді був Донбас до революції і чим він став під орудою фанатиків та авантюристів. Так само, як за лаштунками міфу про «всесоюзну кочегарку» та культу «Великої Вітчизняної війни» був похований факт, що Донбас був полігоном вбивчого змагання двох тоталітарних режимів. Утім, сьогодні класична пропаганда вже не така ефективна, як колись. Інформаційний простір більше не герметичний, а отже, встановити світоглядну монополію нездатна жодна влада. Але так чи так, допоки ОРДіЛО залишаються в окупації, вивільнення справжньої історичної пам’яті Донбасу з-під радянського та неорадянського намулу залишається справою далекої й туманної перспективи.

Український тиждень

«Тиждень» - новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі, Тиждень.ua

https://tyzhden.ua/

Новини по темі
Посівний календар на березень 2021: сприятливі та несприятливі дні для роботи в саду.

Посівний календар на березень 2021: сприятливі та несприятливі дні для роботи в саду.

Опублікований Місячний посівний календар на березень 2021 року, який допоможе садівникам зорієнтуватися, в які дні і що треба висаджувати. Нагадаємо, традиційно в березні починається підготовка до дачного сезону. Сприятливі дні для посівів і посад...

Народна Правда

В Одесі за два дні вакцинували 130 медпрацівників: частина медиків відмовилася, у 22 була температура і погіршення самопочуття після щеплення.

В Одесі за два дні вакцинували 130 медпрацівників: частина медиків відмовилася, у 22 була температура і погіршення самопочуття після щеплення.

130 одеських медпрацівників вже отримали щеплення CoviShield індійського виробника Serum Institute протягом перших двох днів кампанії вакцинації від COVID-19.

Цензор.НЕТ

У справі  «Приватбанку»  вибухають гучні новини, Чесна політика @СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО.

У справі «Приватбанку» вибухають гучні новини, Чесна політика @СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО.

Гучні новини почали з'являтись у справі "Приватбанку". Снаряди вибухають все ближче до Ігоря Коломойського. Ба більше, не тільки в Україні, але і в Америці. Підписуйтесь на канал сергія Лещенка: 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у I...

4 11

Розмова Медведчука з Сурковим розвінчала 3 важливі міфи, Чесна політика @СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО.

Розмова Медведчука з Сурковим розвінчала 3 важливі міфи, Чесна політика @СЕРГІЙ ЛЕЩЕНКО.

Сенсаційний аудіозапис розмови Віктора Медведчук та Владислава Суркова є вибухівкою компромату проти п'ятого президента Петра Порошенка. У записі можна розвінчати безліч міфів та знайти нові факти. Читати на сайті: Підписуйтесь на канал Сергія Лещ...

4 12

Virobnik.ua: наскільки небезпечні сухі сніданки

Virobnik.ua: наскільки небезпечні сухі сніданки

Дуже часто виробники рекламують сухі сніданки і запевняють, що вони дуже корисні та смачні. Однак чи насправді вони дають організму поживні речовини – дивіться у відео. 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 Канал у Twit...

1

Гітлер – в допомогу: Росія активно бореться з  «пропагандою нацизму».

Гітлер – в допомогу: Росія активно бореться з «пропагандою нацизму».

У Росії спробували переключити увагу громадян на те, як "страшний Навальний" ображав ветеранів Другої світової війни. Вони прирівняли це з пропагандою нацизму. 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 Канал у Twitter – 24 ...

1 1

Степанов вакцинувався проти коронавірусу

Степанов вакцинувався проти коронавірусу

Міністр охорони здоров'я Максим Степанов 1 березня вакцинувався проти COVID-19. Йому зробили щеплення препаратом Covishield. Читати на сайті: 24 Канал онлайн – 24 Канал у Facebook – 24 Канал у Instagram – 24 Канал у Twitter – 24 Канал у Telegram –

2 2

Крісло Венедіктової хитається, – політолог сказав, як реагують на Банковій.

Крісло Венедіктової хитається, – політолог сказав, як реагують на Банковій.

Після оголошення скандального вироку активісту Сергію Стерненку генпрокурорка Ірина Венедіктова почала частіше з'являтись в ефірах телеканалів. На Банковій розуміють, що крісло під нею сильно розхиталось. Читати на сайті:

5 1