З безпечної відстані. Як налагодити стосунки з батьками

1

Роман Мельниченко

психолог, експерт зі стосунків

Полишивши рідну домівку, запитайте себе: чи полишив я по-справжньому?

Якщо ви ще й досі проживаєте з батьками — настав час залишити їх.

Часом тривале проживання з батьком чи матір'ю є бажанням його виправити. Якщо це так, то будь-які спроби, спрямовані на такий результат, не приведуть до бажаного. Адже від нас не залежить змінити іншу людину. Тим більше батьків. А травма, біль, відчай дитини продовжуватимуть зростати, навіть коли дитині 30, 40, 50 років…

Потрібно піти. Рани, завдані стосунками, не загояться, якщо обпалюватися знову і знову. Тут потрібно не налагоджувати контакт, а піти. Вчитися спиратися на себе. Вчитися жити самостійно, відмовившись від тієї батьківської любові, про яку мріємо, але ніколи не отримаємо.

Не полишивши домівку повністю, ви ще не керуєте власною долею

А потім, коли рани далеко від вогню загояться, і можна буде певний час витримувати його тепло на безпечній відстані, ви почнете знову налагоджувати стосунки.

Проте не для того, щоб виправити батька чи матір, а для того, щоб прийняти як є. Прийняти з повагою. Повага — це не про підпорядкування і владу, а про прийняття іншого таким, яким він є. Нам потрібно не перепрошувати батька чи матір, як часто-густо стверджують популярні поради, а саме прийняти. Кого перепросити? Батька чи матір? Хіба вибачаючи, ми не ставимо себе вище? Хіба не порушуємо порядок любові між дитиною, яка походить від батьків? Нам потрібно прийняти як є. Це складно. Дуже.

Надто коли ми пережили справді жорстоке поводження із собою. Ми хочемо знайти сенс. Ми хочемо придумати виправдання або бодай зробити втішні висновки. Проте в такий спосіб ми лиш посилюємо свої страждання. Особливого сенсу немає. Так сталося. І це найважче. Але прийнявши все як є на емоційному рівні, ми приймаємо власний досвід. І змирюємося. І стаємо вільними назавжди.

Навіщо нам це? Єдиний шлях до того, щоб полюбити і прийняти себе — це прийняти як є своїх батьків. І прийняти як є той досвід, що ми отримали у стосунках з ними. Поганий, хороший, різний.

До речі, багато з висловленого справедливим є і стосовно прийняття партнера або відпускання зі свого життя колишнього партнера.

Полишивши рідну домівку, запитайте себе: пішов/ла я по-справжньому? Чи залишилося в минулому ваше бажання змінити батьків так, щоб вони любили вас, як ви того хочете? Чи зберігаються у вас ще образи, гнів, провина, сором, жалість до них, сум за ними?

Якщо є бодай одне «так», то ви ще не полишили домівку. А чи не полишивши повністю, ви або ще не керуєте своєю долею, або не знаєте, чого хочете в житті, не здатні будувати тривалі щасливі стосунки, не впевнені в собі і, найчастіше, не любите себе. Адже все перелічене починається після того, як ви цілковито відокремилися від батьків на емоційному, моральному, соціальному, матеріальному та інших рівнях. Себто сепарувалися. Це не означає, що ви втратили зв’язок. Це означає, що він став іншим на більш якісному рівні.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Долучайтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ

Більше блогів тут

Depositphotos