Від занепаду до успіху

Попри наявність великого потенціалу для економічного розвитку, Україна за три десятиліття незалежності закріпилась у статусі однієї з найбідніших країн Європи. І такий ганебний результат став закономірним наслідком політики привласнення та перерозподілу національних багатств замість їх примноження. Як наслідок, програло майже все населення, окрім дуже невеликої групи, яка спромоглася урвати більший шматок. Проте навіть вони не лише дедалі частіше постають перед труднощами, коли прагнуть примножити свої статки, а й щоразу більше ризикують утратити набуте. Адже в бідній країні, де загальний обсяг багатства постійно зменшується, а апетити вихованих у логіці перерозподілу з часом лише зростають, навіть просто утримати те, що маєш, стає складніше. Прогресуюче зменшення національного багатства, вимагає пошуку додаткових джерел вливань фінансових ресурсів іззовні. Проте в умовах гіпертрофованого споживацького підходу й бізнесу, і громадян, це виявлялося не в розвитку виробництва на експорт, а в пошуку кредитів і покупців на давно створені в країні активи та ресурси.
Сформована модель економіки штовхає Україну до так званої іспанської хвороби. Коли потоки валюти з кредитних ліній чи від розпродажу сировини швидко залишають її в обмін на споживчі товари та повернення з відсотками раніше отриманих позик. Позаяк доходи від вивезення сировини об’єктивно обмежені, а дедалі більше нових кредитів доводиться витрачати на виплату старих, то поволі щоразу суттєвішу роль відіграють альтернативні джерела: трудова міграція та продаж активів. Однак і ресурс працездатних громадян та привабливих для іноземних інвесторів активів також не безмежний. Не кажучи вже про те, що збільшення кількості українців, які працюють за кордоном, чи втрата власності над найпривабливішими активами призводитиме лише до зростання бідності в нашій державі. Адже отримані іноземцями в країні прибутки в дедалі більших обсягах залишатимуть її межі, а тягар утримання інфраструктури, зокрема й соціальної сфери та медицини, доводитиметься оплачувати все меншій кількості громадян, які в ній залишаються. Це порочне коло необхідно й можливо розірвати, якщо змінити економічну політику. Стимулювати інвестиції Важливо відійти від паразитування на дедалі менших залишках національного багатства й постійного фокусування на тому, що ще можна перерозподілити. Натомість орієнтуватися на збільшення загального національного пирога, працювати над створенням нових і масштабуванням виробництва товарів і послуг тих бізнесів, що активно працюють. Але наявний надзвичайно низький рівень виробничих інвестицій не може надати потрібного поштовху економіці й забезпечити стрімкі темпи її зростання. Частка інвестицій навіть у нашому надзвичайно малому ВВП просто мізерна, порівняно з тими країнами, що демонструють значно динамічніші темпи зростання. Зокрема, 2020 року в Україні вони становили лише 6,6% від ВВП, тоді як у сусідніх Польщі та Румунії — 17,4–17,8%, а в азійських країнах — узагалі в 4–7 разів більше (В’єтнам — 26,4%, Індія — 28,4%, Китай — 43,7%). До того ж обвал капітальних інвестицій лише набирає обертів. У І кварталі 2021 року вони були вже на 41,5% меншими, ніж у відповідному кварталі 2019-го. Падіння інвестицій не просто триває, а й поглиблюється. У IV кварталі 2020 року, порівняно з тим самим періодом 2018-го, падіння становило 30,8%, а в І кварталі 2021 року, порівняно з аналогічним 2019-го, поглибилось уже до 41,5%. Найбільші олігархи замість інвестувати в поглиблення переробки власної сировини чи напівфабрикатів в Україні та створювати нові високотехнологічні виробництва з доданою вартістю, й далі за символічні ціни скуповують те, що «погано лежить». Наприклад, нещодавно група «Метінвест» Ріната Ахметова та Вадима Новінського придбала за 9,17 млрд грн «Дніпровський металургійний комбінат», який перебував на санації в рамках процесу про банкрутство. І це попри те, що у світовому поділі праці «Метінвест» і далі займає нішу постачальника малооброблених напівфабрикатів для їх перетворення на готову продукцію вже в інших країнах світу.

Важливо відійти від паразитування на дедалі менших залишках національного багатства й фокусування на тому, що ще можна перерозподілити. Натомість орієнтуватися на збільшення загального національного пирога, працювати над створення нових і масштабуванням тих бізнесів, що працюють

Водночас вартість грошей для неолігархічного бізнесу, який не має власних банків і можливості позичати на світовому ринку, залишається значно вищю, не лише порівняно з найближчими сусідами (див. «Найдорожчі кредити»), а й більшістю торговельних партнерів. А НБУ останнім часом взявся ще вище піднімати й так високу облікову ставку. Лише за кілька місяців вона зросла з 6 до 8%, хоча в країнах, де вона й раніше була нижчою, її залишають на попередньому рівні або підіймають значно повільніше. Лише за кілька місяці вона зросла з 6% до 8%. У нас це виправдовують стримуванням інфляції на цільовому рівні близько 5%. Хоча її зростання відбувається з абсолютно незалежних від України причин через значно м’якшу монетарну політику основних торговельних партнерів нашої держави.
Замість кредитувати створення нових виробництв у країні коштом заощаджень громадян відбувається фінансування державних запозичень переважно на споживчі цілі й так само споживчих кредитів населення, які те бере переважно на імпортні товари. Причому розрив між споживчим кредитуванням населення та фінансуванням банками підприємств стрімко зростає. Наприклад, обсяг кредитів, виданих усім підприємствам країни із грудня 2018-го до травня 2021 року, за даними НБУ, зменшився з 859,7 млрд грн до 729,3 млрд грн. Водночас кредити домогосподарствам, навпаки, зросли з 201,1 млрд грн до 222,4 млрд грн. Ще швидше збільшувалися запозичення держави через внутрішній державний і гарантований борг, який із кінця 2018-го до кінця 2020 року зріс із 771,4 млрд грн до 1034,5 млрд. грн (див. «Куди йдуть гроші?»). Така ситуація цементує модель споживання наявного багатства й унеможливлює його збільшення. Адже кредитування споживання, може, і стало б стимулом для національного підйому, однак за однієї умови: якби придбані за ці кошти товари було вироблено в Україні, а розширення їх випуску приводило б до зростання української економіки та створення нових робочих місць. Проте в нинішніх умовах незахищеності внутрішнього ринку левову частку споживчих позик вони спрямовують на придбання імпортної побутової техніки, електроніки, автомобілів та інших товарів. Аналогічна ситуація, до речі, і з державними запозиченнями, які пройшовши через бюджет, так само в дедалі більших обсягах опиняються за межами країни. Тому важливо перетворити фінансовий сектор на інструмент стимулювання створення нового й підтримки розширення наявного національного неолігархічного бізнесу. Державна політика в цій сфері має мотивувати до примноження заощаджень та їх інвестування в галузі, які не лише приноситимуть максимальні доходи, а й стимулюватимуть зростання виробництва (та експорту) товарів і послуг з країни. Важливо покласти край вимиванню кредитного ресурсу на потреби бюджету та спрямувати його на виробниче інвестування. Як нещодавно визнав навіть чинний голова НБУ, вже майже 40% усіх депозитів із банківської системи витрачено на купівлю державних облігацій. Відтак, замість бути інструментом накопичення й інвестування у виробництво, кредитно-фінансова система призводить лише до вилучення коштів із реальної економіки для фінансування державного боргу на тлі стагнації виробництва. Для цього потрібно або зменшити до мінімуму державні запозичення на внутрішньому ринку, або перейти до прямого викупу Нацбанком ОВДП, щоб припинити іхній негативний вплив на доступність кредитування. Паралельно шукати регуляторні й фіскальні інструменти, щоб зменшити прибутковість і привабливість споживчого кредитування і для громадян, і для банків. Позбувшись можливості кредитувати державу й громадян, банки змушені будуть перейти до агресивного фінансування виробництва на прийнятних для нього умовах. Водночас збережуть можливість обирати надійніших та ефективніших позичальників, однак лише серед виробників. Але нарощування кредитування виробничого сектору має супроводжуватися спрощенням процедур стягнення застави, банкрутства та зміни власників. У разі необхідності держава може підтримувати певні підприємства й галузі, якщо для цього будуть достатні підстави. Однак таку цільову підтримку не можна підміняти заходами, які руйнують дисципліну й відповідальність у відносинах кредитора та позичальника, а відтак блокують нормальне функціонування всього кредитно-фінансового інструментарію, потрібного для пришвидшення економічного зростання. Лише за таких умов можна сподіватися на стрімкий економічний розвиток країни. Оскільки потіснити інші країни в сегментах, де ринок давно поділений і лідерів уже визначено, значно складніше, в інноваційному виробництві з високою доданою вартістю важливо заохочувати національний бізнес, орієнтуватися на ті ніші світового ринку, які лише формуються, і зростати разом із ними. Такі пріоритетні галузі, які з об’єктивних причин мають більші шанси на розвиток і водночас здатні забезпечити економіці України вищу додану вартість та більше ефективних робочих місць, держава може підтримувати через цільові програми й підготовку кваліфікованих працівників. Широкий доступ Однак найважливіше запустити механізми, які вивільнять потенціал максимальної кількості людей та їх прагнення заробляти собі на життя в країні, а не шукати роботу за її межами. Відтак зроблять плоди економічного зростання доступними для більшості, яка обере продуктивну працю. Реалізовуючи наявні, або в разі їх відсутності здобуваючи нові вміння та навички, за які споживачі будуть готові платити гідну ціну. Як уже неодноразово йшлося в матеріалах Тижня, кількість безробітних або не зайнятих ефективною працею сягає 8 млн працездатних осіб. Не вирішивши цієї проблеми, не вдасться зарадити перетворенню країни лише на спальний район і демографічного донора для економічного зростання інших країн. З усіма пов’язаними з цим негативними наслідками. Адже лише за останні пів року кількість українських платників внесків до системи соціального страхування Польщі зросла на 15% (до 603,5 тис. платників). Водночас, за даними української податкової, середня кількість застрахованих осіб в Україні станом на початок 2021 року зменшилася за рік на понад 406 тис. осіб. Як наслідок, податковий тиск на тих, хто працює в Україні, доводиться збільшувати, щоб компенсувати бюджетні й пенсійні витрати, які зростають на тлі зменшення внутрішньої зайнятості. Порочне коло замикається, і формується механізм заохочення трудової міграції за кордон, коли працювати за межами країни стає дедалі вигідніше, ніж усередині країни. Тому завданням економічної політики має стати максимальне збільшення кількості громадян, які зможуть скористатися плодами загального зростання, й водночас звузити коло тих, хто не зможе або свідомо відкидатиме пропоновані для поліпшення їхнього життя можливості. Важливо запустити мотиваційні механізми та пояснити можливі шляхи зростання добробуту. І значна частина громадян такої вкрай бідної країни, як наша, зможе в стислі терміни поліпшити власний достаток, якщо докладе необхідних зусиль. Водночас важливо скоригувати податкове законодавство в напрямі зниження тиску на виробництво товарів і послуг у країні. А компенсатором зробити вищі податки та збори на товари й послуги, що асоціюються з розкішшю (дорогі авто, речі, житло, коштовності, сервіс готельно-ресторанних закладів преміумкласу тощо). Такий підхід — дієва альтернатива дотеперішнім малоефективним спробам здійснити примусову детінізацію неофіційних доходів мільйонів українців, які шукають креативних способів заробити на життя. Час обирати: активно заохочувати розвиток підприємництва й економічну активність громадян чи змиритися з утвердженням у країні симбіозу олігархічної верхівки та люмпенізованої маси, орієнтованих на привласнення й постійний перерозподіл наявних національних багатств.

Український тиждень

«Тиждень» - новини в Україні, економіка, політика, культура, новини в світі, об'єктивно та ексклюзивно про головні події в Україні та світі, Тиждень.ua

https://tyzhden.ua/

Новини по темі
170921 Строительство дома 75 миллиметров воды в один день.

170921 Строительство дома 75 миллиметров воды в один день.

Выборы в ГосДуму. Кто остановит Путина? / Любовница Лаврова / Кризис в Китае- WTF от 17 сентября

Выборы в ГосДуму. Кто остановит Путина? / Любовница Лаврова / Кризис в Китае- WTF от 17 сентября

В новом выпуске WTF от @Печий News – на России проходят псевдовыборы в Госдуму, уже есть первые фальсификации, Путин снова держит в дураках россиян. МИД России управляет любовница Сергея Лаврова, а сам дипломат находится в вассалах олигарха Дерипа...

Зривом судової реформи нагло керувала голова Верховного Суду, Право на гідність.

Зривом судової реформи нагло керувала голова Верховного Суду, Право на гідність.

Я розповідав вам, як суддівська мафія зриває найголовнішу реформу країни. Тепер назву імена рульових цього, пробачте, паскудства. Читати на сайті:

1

Що таке «Розумне голосування»? Розповідаємо про стратегію, якої так бояться Кремль і «Єдина Росія».

Що таке «Розумне голосування»? Розповідаємо про стратегію, якої так бояться Кремль і «Єдина Росія».

Стратегію «Розумного голосування» запропонував Олексій Навальний. Її сенс у тому, щоб організовано голосувати проти правлячої в Росії партії. Для цього опозиційно налаштованим громадянам пропонується у кожному регіоні підтримувати кандидатів, які ...

Обережно, сексизм! Рекламу заборонили, а в політиці.

Обережно, сексизм! Рекламу заборонили, а в політиці.

Обережно, сексизм! В Україні врешті заборонили рекламу, за яку соромно. Щоправда, образливі гендерні стереотипи часто використують й наші політики З питань реклами: ntareklama@gmail.com Підписатися на наш канал

Що таке «Розумне голосування»? Розповідаємо про стратегію, якої так бояться Кремль і «Єдина Росія».

Що таке «Розумне голосування»? Розповідаємо про стратегію, якої так бояться Кремль і «Єдина Росія».

Стратегію «Розумного голосування» запропонував Олексій Навальний. Її сенс у тому, щоб організовано голосувати проти правлячої в Росії партії. Для цього опозиційно налаштованим громадянам пропонується у кожному регіоні підтримувати кандидатів, які ...