Чи близько кінець Білорусі

Виступаючи 11 лютого перед керівниками білоруських державних ЗМІ О. Лукашенко вкотре наголосив на необхідності зміцнення інформаційної безпеки Білорусі, подолання залежності від іноземних платформ та продукування власного контенту. Ці заяви не обов’язково свідчать про зменшення цензури і пропагандистської складової у діяльності ЗМІ чи наближення Білорусі до демократичних стандартів роботи медіа. "Бацька" переживає за президентські вибори, а вплив інформації на електорат важко переоцінити. У цьому контексті, за словами Лукашенка, Білорусі стріляють в спину. Особливо на тлі недавніх переговорів у Сочі: на вістрі – точкові питання торгівлі енергоносіями, а в основі – формування єдиної держави. За обома пунктами сторони не досягли згоди і виникло враження, що поглинання Росією Білорусі відбудеться явно не за часів Лукашенка або просто не так задешево, як цього хоче Путін. Іншими словами, процес створення "БілоРосії" найкраще описати словом "торги": обидві сторони бажають обмінятись товарами, яким самі не можуть скласти ціну.

Ідея створення єдиної союзної держави з Білоруссю виникла за часів президентства Бориса Єльцина, для якого це було способом покращення свого рейтингу напередодні президентських виборів 1996 року. Виявилось, що дискурс об’єднання гарно працював для привернення уваги тієї частини електорату, яка відчувала ностальгію за СРСР. Через 30 років після його розпаду виросло ціле покоління громадян, які не пам’ятають часів "ковбаси за 2 копійки". Інструментальний підхід почав давати збій, бажаного рівня інтеграції країни не досягли, але від самої можливості не відмовились.

Інтеграційний процес відбувався нерівномірно, періодичні спалахи активності змінювалися повним усуненням відповідних питань з порядку денного політики обох держав. Протягом 1996-1998 років країни домовилися про "об'єднання матеріального та інтелектуального потенціалу", підписуючи договір про союз Білорусі й Росії, його Статут, декларацію про подальше єднання Республіки Білорусь та Росії, договір про рівні права громадян, угоду про створення рівних умов для суб'єктів господарювання та інші документи. 8 грудня 1999 р. підписано Договір про створення Союзної держави (Союзний договір). 26 січня 2000 р. його було ратифіковано парламентами двох країн. Протягом наступних 20 років проект "Союзна держава" розвивався з різною інтенсивністю, але залишався здебільшого теоретичним концептом.

Черговий перехід від теорії до практики намітився наприкінці 2018 року, коли стало відомо про податковий маневр РФ, який з 2019 року позбавляє Білорусь доходів від перепродажу російської нафти, отриманої в обхід митних бар'єрів за внутрішніми російськими цінами. Сумарні втрати до 2024 року було оцінено на рівні 8-12 млрд. дол. Під впливом настільки переконливого аргументу "Союзна держава" могла перейти з категорії декоративного утворення в реальний вимір.

У лютому 2019 року О. Лукашенко зізнався, що їх з В. Путіним "хвилює доля союзної держави після відходу з вищих посад". У вересні 2019 р. О. Лукашенко схвалив проект програми дій за принципом "дві країни – один ринок". На рівні прем'єр-міністрів затверджено перелік із 31 дорожньої карти, які мали сформувати основу для підписання підсумкових угод зі створення спільних наднаціональних органів і формально завершити процес будівництва Союзної держави. До кінця року сторони не дійшли згоди. При цьому Білорусь ризикувала залишитись без нафтогазового аспекту дружби з Росією, але здавати свої позиції не бажала. Паралельно в Мінську проходили вуличні протести – невдоволення білорусів адресувалося не президентові чи уряду, а Москві, яку звинувачували в атаці на суверенітет сусідньої держави.

До зустрічі в Сочі 7 лютого 2020 р. сторони підійшли з цілим багажем натяків і дотичних коментарів, які прекрасно ілюстрували їхні позиції, прямо їх не озвучуючи. Москва "читала" бажання Білорусі отримати економічні преференції "по старій пам'яті". Відповідно, вартість і обсяги нафти з газом для Білорусі ставились в залежність від того, наскільки Лукашенко "готовий керуватися цілями створення Союзної держави" (читай – поступитися державним суверенітетом). Білоруський президент називав переговори в Сочі "моментом істини" в енергетичних й інтеграційних питаннях. З іншого боку, 24 грудня минулого року в ефірі радіостанції "Ехо Москви" пропонував Росії увійти до складу Білорусі, назвавши це "зовсім простим варіантом" об'єднання двох держав.

Найбільша претензія Росії зводиться до того, що економічна інтеграція з Білоруссю працює не в інтересах РФ, а політична складова застигла на рівні 1999 року. Білорусь наполягає на вирішенні пріоритетних питань у нафтогазових відносинах поза рамками поглибленої інтеграції. Росію такий сценарій не влаштовує, тому вона виступає за підписання нових документів щодо реалізації Союзного договору. Видання "Лєнта" скаржиться на несправедливість: з Китаєм Лукашенко відкриває технопарки, зі США готовий обговорювати проведення військових навчань, а Росії пропонує вирощувати інноваційну бульбу. На подібне білоруський президент має універсальну відповідь: суверенітет є "іконою", але остаточне рішення за самими білорусами.

Білорусь вважається найбільш проросійською з усіх пострадянських держав. На основі цього висуваються теорії при виняткову прихильність білорусів до всеосяжної інтеграції з Росією. Прокремлівська соціологія навіть має доказову базу. За даними Центру просторового аналізу міжнародних відносин МГИМО, 57,6% білорусів вважають найбільш прийнятними "союзницькі" відносини з Росією, а 31,8% – "партнерські".

В Інституті соціології Національної академії наук Білорусії засумнівались, зазначивши, що майже 50% громадян країни вважають, що Білорусь повинна бути незалежною державою, а кількість прихильників рівноправного союзу з Росією постійно скорочується.

За даними аналітичного центру "Стратегія" і науково-дослідного центру Мізеса загострення суперечок і розбіжностей між керівництвом Білорусі та Росії (молочна війна, санкційні продукти, ціна на газ, умови поставки нафтопродуктів, проект "Союзна держава" тощо) стали головною тенденцією 2018 року. Скандалом 2019 року названо гучні вимоги Білорусі до Росії отримати більше $ 1 млрд. компенсацій за поставки брудної нафти при відсутності офіційно пред’явлених претензій. Натомість об'єднання комерційних інтересів монополістів, олігархів і злочинних угруповань привело Білорусь в зону високих ризиків не тільки для благополуччя білорусів, а й суверенітету країни.

Третя сила в особі Левада-Центру виявила, що тільки 10% росіян бажають входження Білорусі до складу Росії, а 72% виступають за збереження двосторонніх відносин на нинішньому рівні та активнішу співпрацю в економічній сфері. Водночас, не варто забувати, що "приєднання Криму" і перемога у Великій Вітчизняній війні для російського суспільства є рівнозначними історичними подіями. Об’єднання з Білоруссю може й не входити до його безумовних пріоритетів, але проти іще одного "спільного успіху" явно не виступатиме.

О. Лукашенко намагається продемонструвати, що його непоступливість Росії не ставить Білорусь у глухий кут. Для цього він влаштовує показовий розворот на Захід. На зустрічі з латвійським колегою Крішьянісом Каріньшем білоруський прем’єр-міністр С. Румас заявив про зацікавленість у розширенні інструментів фінансової та технічної допомоги Євросоюзу і ширшому використанні потенціалу "Східного партнерства" для розвитку білоруської економіки. Мінськ може розпочати експорт електроенергії в Європу, а Латвія готова обговорювати імпорт нафти через свою територію у Білорусь. У квітні запланований візит президента Білорусі до Латвії. Про норвезьку нафту і останні візити державного секретаря США або швейцарської делегації навіть говорити не приходиться.

З точки зору документів "союзна держава" абсурдна, як відро плазми для телевізора – зміст ніяк не може відповідати формі. Ст. 1 Союзного договору декларує "новий етап у процесі єднання народів у демократичну правову державу" і створення "єдиного економічного простору". Тоді як у ст. 3 говориться про "суверенну рівність держав – учасників" і розмежування предметів відання і повноважень між ними і Союзною державою. Так само двозначними є положення щодо збереження суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та атрибутів державності учасниць при згадці про прийняття Конституції, атрибутів та єдиної валюти Союзної держави. Відповідно, трактування Союзного договору відкриває широке поле для дискусії і створення єдиної держави в заявлених правових рамках не обов’язково настільки загрозливе для Білорусі. Проте асиметричність федеративного устрою Росії яскраво демонструє, наскільки вона може поєднувати в собі непоєднуване.

Білорусь іще має козирі в протидії Росії: нафтопровід "Дружба", військові бази Росії на своїй території, членство в ОДКБ. Проте варто визнати, що перекриття труби, видворення російських військових додому чи ускладнення функціонування існуючих інтеграційних об’єднань можуть спрацювати тільки в комплексі з прагматичною політикою реального, а не проголошеного нейтралітету. Поки що ж Білорусь сидить у шпагаті між Росією та Заходом, не наважуючись на рух у якийсь конкретний бік.

Отримання відкоша у Сочі має серйозно отверезити білоруські політичні еліти. Росія провела аудит і ревізію концепту "Союзна держава" і демонструє, що отриманими результатами вона незадоволена. Білорусь в її очах забагато вимагає, нічого не пропонуючи. Відповідно, спонсорська допомога може припинитися в будь-який момент, якщо Мінськ не запропонує щось гідне бартеру. Президентство у спільній державі суттєво спрощувало б Путіну завдання з транзитом влади у 2024 році. Одночасно, це означало б кінець незалежної Білорусі і завершення політичної кар’єри Лукашенка.

Два сивочолих лідери вже десятиліттями ведуть свої народи у краще майбутнє, але хокейна сценка "два капітани в одній команді" свідчить, що їхні шляхи не можуть не розійтись. Приємно почухавши почуття його власної важливості, Лукашенку доручили грати під першим номером. Путіну дістався скромний одинадцятий – подвійно перший. Мачизм Путіна і його намагання посміятись з опонента колись зіграють із ним злий жарт. Напередодні виборів 2020 року Лукашенко може перетворитись із поступливого у незалежного і довести, що він справді "не пацан, який відпрацював 3-4-5 років Президентом". Два питання: чи він на це наважиться і наскільки далеко Росія готова відпустити Білорусь?

Читайте найважливіші та найцікавіші новини у нашому Telegram

Новини по темі

Загроза смертельного коронавіруса: в одному з регіонів Японії закриють школи.

Рішення японської влади торкнеться 1,6 тисячі державних освітніх установ

1

Коронавірус косить людей: в Китаї за добу померло понад півсотні осіб.

З грудня минулого року кількість жертв коронавіруса в Китаї склала 2715 осіб

1

У ВООЗ жахнулися неготовністі світу до швидкого поширення коронавіруса.

Мовляв, лікування пацієнтів в Китаї створило "помилкове відчуття безпеки" у інших країн

2

Коронавірус дістався до Алжиру

Хворого помістили на карантин

1

Мішок на голові, заломлені руки: в Китаї зняли відео-застереження для носіїв короновіруса.

Команда спецназу показала, як поступати з тими, хто не погоджується на медичну перевірку

1

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie