Українське подружжя у Бразилії за 40 років створило понад 120 тисяч писанок.

Подружжя Жорже та Яри Сератюків за майже 40 років праці створили більше як 120 тисяч писанок. Коли Україна здобула незалежність, вони були серед перших, хто приїхав відроджувати традицію писанкарства на Батьківщину.

Про це розповіла Світлана Мельник, дружина Посла України в Бразилії.

Вона зазначила, що роботи подружжя Сератюків відомі далеко за межами Бразилії і зберігаються у музеях і приватних колекціях по всьому світу. Яра Сератюк вважається унікальною у світі писанкаркою із філігранною технікою розпису перепелиних яєць, а її чоловік – автор багатьох власних новаторських технік та стилю.

Також Світлана Мельник нагадала імена найбільш видатних майстринь і майстрів, які стали брендами у світі бразильского писанкарства: це Жорж та Яра Сератюкі, Тетяна та Юліана Бахтцен та Лідія Єдинь, Філомена Процек, Одеса, Марія та Ярослав Волочук, Пауло Марсіо Фуччі, Вальдоміро Ромео, Вільсон Жозе Котвіскі, Ана Марія Бовкаловські Мазепа, Мара Брессан Клімчук, Ана Хома Чудзій.

За її словами, поворотним моментом у літописі писанкарства у Бразилії вважається 1957 рік, коли була створена перша світська школа розпису писанок за ініціативою українських жінок Бразилії, які мали свою організацію при Хліборобсько-Освітньому Союзі у Куритибі.

Її натхненницею стала піонерка писанкарської справи – Марія Кирилович Вoлошин. Школа мала неабиякий успіх. Кількість учнів щороку збільшувалась у рази.

Напередодні Великодня кожна велика крамниця Куритиби мала за честь виставити на вітрині найкрасивіші роботи учениць школи.

“Так до писанки виник неабиякий інтерес, про неї стали писати у газетах та журналах, писанка почала захоплювати своєю магією не тільки українців, але і бразильців. У такий спосіб вона поступово зайняла гідне місце у культурній спадщині всієї Бразилії”, – повідомила дружина посла.

Нагадаємо , львівські десантники, виконуючи бойові завдання на Донбасі та стримуючи ворога під Бахмутом, знайшли час, щоб написати великодні писанки та згодом передати їх до рідного Львова, у гарнізонний храм Петра і Павла.