Провідник Лукашенко і його 25%. Спроба прогнозування розвитку білоруських подій

Експертів з питань Білорусі останніми днями розвелося стільки – що не злічити. Причому значна частина того, що вони пишуть, виглядає дуже дивно для людей, які Білоруссю цікавляться вже не перший рік. Тож вирішив написати текст про своє знайомство з Білоруссю, а також те, чим вона відрізняється від України.

Вперше я почув про Білорусь і білоруську мову в потязі Гомель-Одеса. Там їхали вчителі і діти на відпочинок за чорнобильськими путівками. Я розмовляв українською, на що одна з учительок захоплено сказала: «Ой, ты так красиво говоришь по-белорусски! У нас в классе тоже есть один мальчик, который знает белорусский язик». Мене це здивувало ще тоді, у мої 8 років. Як так? Вчителі – і не можуть відрізнити українську від білоруської? В усьому класі тільки одна дитина знає мову? У нас, в київській школі, українську знали всі, просто спілкувалися між собою російською. Потім батько привіз мені з Мінська книжку «Крынічка» – і виявилося, що я завиграшки можу читати білоруською і майже все розумію. А ще потім я купив в електричці Ніжин-Київ білоруські спортивні штани – просто тому, що на них була білоруськомовна етикетка: «штаны мужчынскія».

Але справжнє глибоке зацікавлення Білоруссю почалося вже в університеті. Ми тоді боролися проти антинародного режиму Кучми, і одна з бойових подруг з нашої підпільної організації (жартую, насправді це був Громадський комітет опору «За правду!») дала мені касету гурту NRM («Незалежна Республіка Мрія», якщо перекласти українською). І музика, і тексти пісень були сповнені протесту проти наявної постсовкової дійсності – на відміну від в'ялої української естради того часу. Вивчення білоруської мови пішло значно активніше, а вже 2003 року ми з друзями тріумфально в'їхали в Білорусь з боку Польщі і проїхали її наскрізь. Відтоді я був у Білорусі незліченну кількість разів, а білоруси приїздили в гості до мене. Хоча навряд чи мене можна назвати експертом, але принаймні Білорусь – для мене країна не чужа. Тож розповім таке.

Перше і найголовніше. Білорусь – не Україна. Вона за станом суспільства і державних інституцій навіть більше відрізняється від України, ніж Росія. Нема навіть найменшого сенсу порівнювати наш «Беркут» і білоруський ЗМОП, він же АМАП. Нема жодного сенсу порівнювати вагу і вплив їхнього КДБ з нашим СБУ. І взагалі верх неадекватності – це ось це «ми у 2014-му не боялися коктейлі Молотова в беркутів жбурляти». Якщо людина пише щось подібне – не читайте далі.

Друге, яке випливає з першого. Місце білоруської мови в Білорусі зовсім інакше, ніж української в Україні. Жодне місто (навіть райцентр) не є переважно білоруськомовним. І це зробив не Лукашенко – це зробила урбанізація 1960–1970-х років. Тому звинувачувати якогось політика в тому, що він «проросійський» на підставі мови спілкування – безглуздо.

Третє. Росія на цю мить не є в суспільній свідомості більшості білорусів ворогом їхньої країни. Так само, як не була вона ворогом більшості українців після нападу на Грузію 08.08.08. Москва – місто де працюють сотні тисяч громадян Білорусі, а всього в Росії мешкає близько мільйона з 9,5 млн населення країни. Громадяни Білорусі в Росії урівняні в правах з громадянами Росії. Навіть білоруська опозиційна література часто друкується в російських друкарнях. Тому якщо хтось з опозиційних діячів мешкав у Росії чи навіть мав там бізнес – це не означає, що він – «аґент Кремля». Згадайте хоча б про Липецьку фабрику.

Ну і четверте, можливо, найголовніше в цьому переліку швидких фактів. Дороги в Білорусі справді набагато кращі за наші. Там справді чистіше і впорядкованіше, ніж в Україні. Але це не свідчення якогось неймовірного таланту Лукашенка – якраз навпаки, це свідчення неймовірного розтяпства і деґрадації українських дорожніх та комунальних служб. Кажу це як людина, яка кілька днів тому бачила процес латання дороги районного значення на Чернігівщині. Якщо комусь потрібен кривавий диктатор для того, щоб латати зимові ями не наприкінці літа, не пропускати при цьому половину з них, а в решті не використовувати для трамбування асфальту власний чобіт – то варто цього когось просто пожаліти і відправити на лікування, а не псувати його і без того тяжке життя ще й диктатором.

А тепер перейдімо до прогнозування. Ця частина найцікавіша, оскільки в прогнозуванні політичних подій ніколи нема нічого певного. От у вересні 1939-го... Ой, вибачте. У вересні 2013 року ніхто не міг передбачити, що за пів року Росія анексує Крим – але ж.

Перше. Білорусь не стане частиною Росії. За жодних розкладів у найближчі десятиліття вона не зникне з мапи світу як незалежна держава.

Друге. Білорусь після серпня 2020 року ніколи не стане такою, як була до серпня 2020-го. Якщо раніше йшлося про пролукашенківську більшість й освічену проєвропейську меншість (яка не почувалася більшістю навіть у Мінську), то тепер зрозуміло, що Лукашенка підтримує всього лише близько 25% виборців. Саме таку (кілька відсотків похибки) частку прихильників «стабільності» маємо з тих виборчих комісій, де відмовилися фальшувати результати. І з дорослішанням сьогоднішніх підлітків ці 25% поступово зменшуватимуться навіть без жодних інших чинників.

Третє. Лукашенко в пастці. З одного боку, він не може подолати протести без масових жорстоких репресій. З іншого – ці репресії якраз і будуть тим чинником, який сприятиме пришвидшенню розмивання 25% – бодай тому, що це переважно конформісти, які звикли бути «як всі». Тепер їм доведеться йти не просто проти більшості, а проти ненависті більшості, яку провокують репресії. А це більш ніж важко – навіть якщо твою дочку не побили звірі в шоломах. А якщо побили?

До речі, про 25%. Це для Білорусі сакральне число – «кожен четвертий». Білорусу не треба пояснювати, хто такий «кожен четвертий», це словосполучення вдовблюють у школі ще з часів БРСР. Кожен четвертий білорус не дожив до Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Тобто кожен четвертий – мертвий. До речі, це використовувала офіційна пропаганда, коли після виборів зображувала інфографіку чергової перемоги Лукашенка – там було чотири білі фігурки, четверта з яких була більш ніж наполовину заповнена чорним. Це ніби опозиціонери. Мертвий «кожен четвертий» у білоруській нації. Так-от, тепер білоруські 25% напевне усвідомлять себе цим «кожним четвертим» – і навряд чи захочуть ним бути.

Усе решта – питання збігу інших чинників, зокрема настроїв серед ґенералітету і зовнішньополітичного впливу. Саме вони впливатимуть на те, чи аґонія режиму триватиме кілька днів, чи кілька років. Зрозуміло тільки, що основного товару, який продавав Лукашенко в обмін на мовчазну підтримку, – «стабільності» для білорусів уже не існує, вони готові повторити слова з пісні NRM 20-річної давності: «Усё стабільна, але ж дэбільна». Лукашенко може триматися тільки «на штиках», але з часом «штики» можуть запитати себе: а нащо він нам? Народ його ненавидить, а все тримається на нас. Приберемо його – і все буде наше! І – що цікаво – Лукашенко це усвідомлює.

Лукашенко – взагалі людина малоосвічена, самовпевнена, але з неймовірною чуйкою, просто звірячою. І кажу це зараз не як образу, а навіть навпаки. Він, як будяк, який якщо вже десь зачепився – то точно виживе. Лукашенко увірвався в затхлий світ пострадянської білоруської номенклатури середини 90-х, перевернув шахову дошку і встановив свої правила. І досі йому вдавалося за цими правилами грати, бо він дуже тонко відчував людей – від простого колгоспника до міністра. Чуйка зрадила його тільки раз – з іноземцями: він похвалив Гітлера при німецьких журналістах. Лукашенко думав, що німцям буде приємно; очевидно, він розумів лише людей у своєму суспільстві. Питання хіба в тому, чи стали сучасні білоруси «іноземцями» для політика родом з 90-х?

На відміну від Януковича чи Порошенка, Лукашенка мало цікавлять гроші порівняно з владою. Лукашенко зростав без батька і для нього культ батька, чоловіка, чоловічої грубої сили – це святе. Не буде перебільшенням, якщо припущу, що Білорусь він сприймає як свою дочку, яку треба залізною рукою вести до щастя – у цьому весь сенс його життя. Так, це звучить дещо маніакально, але він не хоче віддавати Білорусь комусь іншому – навіть білоруському народу. Це варто усвідомити всім тим українцям, які бачать у Лукашенкові омріяного Провідника, часто додаючи «...шкода лише, що не хоче розмовляти білоруською». Так-так, я часто чув це навіть у середовищі націоналістів: «Ех, нам би такого, як Лукашенко, тільки україномовного». А зараз у фейсбуці читаю: «От Лукашенко молодець, показав що з зазомбованим населенням грати в демократію – це погубити державу. Урок Пороху на майбутнє».

Події в Білорусі – це тяжкий і сумний урок про те, як воно буває під необмеженою владою Провідника. Краще не мрійте. Повірте: вам воно не сподобається.

Новини по темі

На Вінниччині побилися кандидати у місцеві депутати.

На Вінниччині побилися кандидати у місцеві депутати

На Дніпропетровщині затримали прокурора, який викидав гроші у вікно.

На Дніпропетровщині затримали прокурора, який викидав гроші у вікно

Як працює волонтерська спільнота «Будуємо Україну разом».

«Ти будуєш ту країну, в якій хочеш жити» +Відео

В Одесі шахраї намагалися незаконно продати військове містечко.

В Одесі шахраї намагалися незаконно продати військове містечко

«Львівська політехніка підтримала проект ремонту вулиці Бандери».

«Львівська політехніка підтримала проект ремонту вулиці Бандери», - Маруняк

Головні новини Львова за 24 вересня. Швидкі новини для найбільш заклопотаних

Головні новини Львова за 24 вересня +Відео

ЦВК затвердила форму і кольори бюлетенів на вибори

ЦВК затвердила форму і кольори бюлетенів на вибори

1 2

У Львові діти та художники розмалювали сходи в Парку культури.

У Львові діти та художники розмалювали сходи в Парку культури +Відео

1 1

Суд виніс вирок двом учасникам заворушень у Нових Санжарах.

Суд виніс вирок двом учасникам заворушень у Нових Санжарах

Продовжуючи переглядати Новини України (UAZMI), ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом, і погоджуєтеся на використання файлів cookie